Вальрас (Walras) Леон

Вальрас (Walras) Леон (1834-1910) – відомий французький економіст, засновник Лозаннської економічної школи. Разом з В. Джевонсом і К. Менгером – творець «маржиналістської революції» фундатор неокласичної економіки. В першим показав як механізм цін рівноваги, що спирається на теорію граничної корисності, здатний організувати і значною мірою координувати ринкову економіку досконалої конкуренції. Йому належить математичне обґрунтування гіпотези О. Курно про взаємозв'язок усіх секторів ринкової економіки, а також розв'язання багаторівневої моделі загальної рівноваги (на всіх господарських ринках).

Блискуче використання Вальрасом, як і Г. Госсеном та В. Джевонсом, математичного апарату в економічній теорії продемонструвало великі можливості математичного аналізу й багато в чому підготувало сучасне панування математичних моделей в економічному мисленні. Батько Вальраса був економістом, і від нього він перейняв, за висловом М. Блауга, не тільки погляд на максимізацію корисності як «золотий ключик до всіх дверей в економіці», а й певні соціал-демократичні ідеї, зокрема віру в необхідність націоналізації землі й підтримки державою соціальне незахищених верств населення. У 1853 Вальрас закінчив Паризький університет, займався журналісткою, опублікував романтичні новели, видав низку праць з соціальної філософії, працював клерком у залізничній компанії, менеджером кооперативного банку. У 1870 став професором політичної економії в Лозаннському університеті де пропрацював 20 років. З переходом на викладацьку роботу Вальрас відійшов від проблем соціальної філософи та нормативної економіки й зосередився на вивченні чистої економічної теорії та математичних методів її дослідження. У 1874-77 опублікував свою головну працю з економіки – «Елементи чистої політичної економії у двох томах». За життя автора вийшло три її перевидання (1889, 1896, 1900), кожне з яких суттєво доповнювало і збагачувало попереднє. В першому виданні «Елементів» теорія виробництва Вальраса характеризується фіксованим рівнем усіх техніко-виробничих коефіцієнтів, у т. ч. й фіксованою пропозицією заощаджень, не враховується фактор заміщення виробничих елементів. У другому виданні Вальрас вже демонструє сприйняття теорії граничної продуктивності особливо в контексті розподілу факторів виробництва, починає розглядати цінність самого капіталу. Дослідники (зокрема Блауг) відзначають великий вплив ідей італійського економіста Е. Бароне (1859-1924) на сприйняття. В теорії граничної продуктивності, але загалом сам Вальрас не зробив жодного внеску в розвиток цієї теорії, продовжуючи наголошувати на екстенсивному розширенні виробництва без будь-яких змін у співвідношенні факторів. У третьому виданні «Елементів» Вальрас застосовує теорію корисності для аналізу не тільки споживання, а й заощаджень, водночас з граничною теорією заощаджень трактує процес ціноутворення на засоби виробництва. У праці “Теорія грошей” (1886) він розробляє теорію цінності грошей, інтегруючи її у свою систему загальної рівноваги. Загалом дослідження Вальрасом інститутів ринку і приватної власності були формальними і суто традиційними. Роль Вальраса як творця маржиналістської революції і фундатора теорії добробуту (тобто досліджень сутності позитивного економічного результату, визначення одиниць його виміру, оцінки альтернативних умов, в яких цей результат також може бути досягнутий, тощо) полягає в аналізі та визначенні умов організації й координації конкурентної економіки механізмом цін рівноваги, що спирався на теорію граничної корисності. Специфіка дослідження Вальрасом граничної корисності зводилася до постулату можливості виміру всіх видів економічної діяльності на єдиній шкалі корисності. При цьому більш висока корисність означає і більш високий рівень добробуту. Корисність, зумовлена споживанням певного блага, залежить тільки від кількості цього блага, і загальна корисність утворюється додаванням корисностей, отриманих від споживання окремих благ. В важливою передумовою свого аналізу вважав ідею спадної граничної корисності, яка полягає в тому, що будь-який приріст корисності від споживання додаткової одиниці блага (що відповідає граничній корисності) зменшується із зростанням загальної кількості споживання благ певного виду. Спираючись на це розуміння категорій корисності, Вальрас описує і формулює умови досягнення загальної ринкової рівноваги. Ця рівновага досягається тоді, коли існує система цін, за якої на будь якому ринку обсяги проданих факторів виробництва і закуплених товарів збалансовані таким чином, що відсутні тенденції до будь-яких змін встановлених цін і, відповідно, змін встановлених обсягів купівлі-продажу.

Вальрас виділяє три умови збереження рівноваги:

  • існування єдиної ціни на товари певного виду;
  • чистота ринків, тобто рівновага на будь-якому ринку кількості куплених і проданих товарів;
  • покриття витрат виробництва за рахунок ціни предметів споживання, прибуток дорівнює нулю.

Не хай існують товари х і у, їх ціна – Рх і Ру, а гранична корисність – відповідно MUx і МUy. З усіх комбінацій на ринку вірогіднішою буде та, що відповідає рівнянню МUy/MUx=Ру/Рх. Реалізацію першої та другої умов досягнення рівноваги для індивідів А і В можна записати як: МUyа/МUха=Ру/Рх=МUyв/МUхв. Принципово важливо, що в цій ситуації неможливий перерозподіл товарів між індивідами, який би одночасно збільшив оцінки корисності кожного з них. Реалізація третьої умови рівноваги виражається рівняннями: Рх=Сх, Ру=Су, де Сх і Су - граничні витрати на виробництво додаткових одиниць х і у. Звідси Ру/Рх=Су/Сх, тобто співвідношення граничних витрат дорівнює співвідношенню всіх граничних корисностей, і неможливо збільшити сукупну корисність благ для всіх індивідів через перерозподіл ресурсів та отримання нових благ. Рівність співвідношень усіх граничних корисностей і співвідношень граничних витрат відома як «граничні умови ринкової рівноваги Вальраса». Ці положення набули свого розвитку в ординалістській концепції корисності яку започаткували дослідження В. Парето. Незважаючи на те, що повну систему доходів за умови ринкової рівноваги розробила вже пізніша генерація економістів, саме Вальрас вперше показав, що існує рівноважна система цін, яка може відповідати усім цим умовам. З такого розуміння проблем рівноваги випливає і трактування Вальрасом категорії цінності як еквівалента категорії рівноважних цін. У межах загального рівноважного аналізу Вальрас доводить що цінність завжди визначається зіставленням інтенсивності конкретної потреби в товарі і витрат на його виробництво за умов незмінності технологічних можливостей виробництва. На відміну від методу часткової рівноваги А. Маршалла, в теорії загальної рівноваги Вальраса таке зіставлення здійснюється не окремо для кожного товару, а для всіх товарів даної господарської системи загалом, з якими в умовах економічної статистики сукупна сума попиту в економіці за цінністю завжди дорівнює сукупній сумі пропозиції. Чимало ідей і висновків теорії загальної рівноваги Вальраса не були гідно оцінені його сучасниками. Свого розвитку вони набули з 20-х XX ст. у працях В. Парето, Е. Бароне, Г. Касселя, Д. Хікса, А. Вальда, К. Ерроу, П. Самуельсона та інших дослідників проблем розробки і вдосконалення сучасного рівноважного аналізу. Важливим свідченням значення наукової творчості Вальраса став переклад у 1954 його «Елементів чистої політичної економії» англійською мовою. Аналізуючи стан західної економічної науки, не можна не погодитися з Й. Шумпетером щодо оцінки «Елементів». Вальрас як прологоменів, або Великої хартії сучасної економічної теорії.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.