Кене (Quesnay) Франсуа

Кене (Quesnay) Франсуа (1694-1774) – французький економіст, фундатор і лідер течії фізіократизму. За основною професією – лікар, автор низки наукових праць з медицини. У 1736 отримав посаду професора хірургічної академії, в 1755 став королівським лікарем. У середині 50-х XVIII ст. Кене написав кілька економічних статей для «Енциклопедії» Д. Дідро і д'Аламбера. Згодом побачили світ його основні праці «Економічна таблиця», «Аналіз економічної таблиці», «Деспотизм Китаю». Кене та його послідовники – економісти-фізіократи – висунули і науково обґрунтували тезу, що багатство суспільства створюється у сфері виробництва, а не обігу, як вважали прихильники домінуючої в той час теорії меркантилізму. Відповідно, продуктивною працею є праця у сфері власне виробництва, а не у сфері зовнішньої торгівлі та пов'язаних із нею галузей. Отже, Кене започаткував такий підхід до теоретичного аналізу економічної дійсності, в центрі уваги якого повинні перебувати відносини, що формуються безпосередньо у сфері виробництва. Згодом цей підхід сприйняли і суттєво доповнили й поглибили найвидатніші представники класичної школи політичної економи, насамперед А. Сміт.

Кене почав широко застосовувати у дослідженні економічних явищ абстрактний метод, водночас наголошуючи на необхідності використання «арифметико-геометричних» методів, що відкривало шлях до об'єднання процесів висунення теоретичних гіпотез та їх «точного дослідження». Він висунув гіпотезу про досконалий (здоровий) і недосконалий (хворий) стан суспільства. Перший характеризує суспільство, що перебуває в стані рівноваги, другий – суспільство, в якому рівновагу сил порушено. Проблеми встановлення і підтримання рівноваги в суспільстві, передусім у сфері економіки, згодом належатимуть до найактуальніших в економічній науці.

Головна мета економічної науки, на думку Кене, – розробка вчення про «природний» порядок, сутність якого зводиться до того, що приватний інтерес не може бути відокремлений від спільного інтересу всіх. А це можливо лише за панування принципу економічної свободи, коли світ рухається «сам собою» ідеї «природного» порядку були сприйняті А. Смітом, який на їх основі створив концепцію «невидимої руки». «Фізіократи проклали шлях, яким пішли сам Сміт і за ним весь вік». Кене та його послідовники дійшли висновку, що соціально-економічні факти і явища тісно взаємопов'язані, тобто суспільство розвивається не хаотично, а за певними закономірностями. Тому з Кене та його учнів розпочинається епоха фундаторів науки. Концепція Кене ґрунтувалася на постулаті, що «землеробство – джерело всіх багатств держави і громадян». Йому належить відоме висловлювання: «Бідні селяни – бідне королівство, бідне королівство – бідний король». Заслуга Кене – визнання сфери матеріального виробництва як такої, де функціонує продуктивна праця і створюється суспільне багатство. Обмеженість його вчення (з погляду подальшого розвитку економічної науки) в тому, що сферу функціонування продуктивної праці й створення чистого продукту він обмежував сільським господарством через дві групи причин. По-перше, фізіократи надавали надзвичайного значення якості землі. Вона – особливий фактор виробництва, не лише природний, а й теологічний. Тільки землеробство, за Кене, має здатність давати чистий продукт. В усіх інших сферах виробництва відбувається не зростання багатства, а його зміна, переміщення тощо Елементи такого підходу є й у Сміта, хоча загалом він подолав цю обмеженість. Крім того, в основі такої обмеженості – недостатньо чітке розмежування руху в економічній системі двох тісно пов'язаних, але відносно самостійних потоків – натурального і вартісного.

Сформулювавши низку теоретичних положень, які згодом було покладено в основу концепції трудової вартості, Кене не був до кінця послідовним, вважав, що поза землеробством створення вартості відбувається тільки в межах вартості необхідних працівникові засобів існування. Виходячи із зазначених положень, Кене робить вдалу для свого часу спробу аналізу відносин розподілу суспільного продукту між різними класами, виділяючи три такі класи:

• продуктивний – землероби. На той час у Франції переважали сільськогосподарські підприємства – дрібні селянські господарства, в яких використовувалася переважно власна праця членів селянських сімей. Проте Кене вважав, що найраціональнішими і такими, що найбільше відповідають «природному» порядку речей, є фермерські господарства, які орендують землю і використовують найману працю. Вважав, що землю, наскільки це можливо, слід об'єднувати у великі фермерські господарства, бо в них, порівняно з дрібними, витрати зменшуються, а чистий продукт зростає,
• земельні власники. До цієї категорії Кене відносив духовенство і вищу державну еліту, наголошуючи на важливій ролі цього класу в політичному, економічному й духовному житті суспільства. Кене не вважав його ні продуктивним, ні непродуктивним класом,
• безплідний – представники промислово-ремісницьких видів діяльності, торгівлі, ліберальних професій та ін.

Продуктивний клас, як показує Кене в праці «Економічна таблиця», створює продукції на 5 млрд. франків. Він сплачує у формі орендної плати і податків 2 млрд. франків земельним власникам, які, у свою чергу, купують у продуктивного класу (фермерів) сільськогосподарську продукцію на суму1 млрд. франків. Іншу частину доходу земельні власники витрачають на придбання промислових виробів, сплачуючи за них цей 1 млрд. франків безплідному класу. Представники безплідного класу купують за цей кошт продовольство у фермерів. Фермери ж, у свою чергу, з 3 млрд. франків, що залишилися після сплати податків і орендної плати, 1 млрд. франків сплачують безплідному класу за одяг, інструменти, інші промислові вироби 2 млрд. франків, що залишилися у продуктивного класу, не надходять в обіг. Ця частина продукту використовується самими фермерами для забезпечення свого існування. Таким чином, продуктивний клас отримує 1 млрд. франків від земельних власників і 2 млрд. франків від безплідного класу. Разом із 2 млрд. франків, що залишилися на покриття власних потреб, це становить 5 млрд. франків, кругообіг триває. Таким чином, Кене зробив спробу проаналізувати процес відтворення, що, за оцінкою Маркса, було найгеніальнішою ідеєю «з усіх, які тільки висунула до цього часу політична економія». Розглядаючи капітал, Кене звертав увагу на його продуктивну форму. Якщо для меркантилістів капітал існував у формі грошей, то для Кене гроші були лише засобом для придбання капіталу. Заробітну плату вчений зводив до ціни необхідних робітникові засобів до існування, вважаючи, що вона більше залежить від природних, ніж суспільних умов, а доходи капіталістів ототожнював із заробітною платою, розглядаючи їх як плату за працю з організації виробництва. Послідовно розвиваючи ідею «природного» порядку, Кене був прибічником вільного ціноутворення. Виходив з того, що вигідна для обох сторін ціна може встановлюватися в умовах вільної конкуренції. Він критикував теорію торговельного балансу, що була підґрунтям поглядів меркантилістів. Кене висунув низку рекомендацій із вдосконалення оподаткування. Зокрема, вважав, що податками необхідно обкладати лише земельних власників, звільнивши від них продуктивний і безплідний класи. Обґрунтувавши чимало теоретичних положень, покладених в основу ідеології вільного підприємництва, обстоюючи ліберальні принципи у сфері економіки, Кене обстоював збереження абсолютизму в державному правлінні. Буржуазна революція, що відбулася невдовзі після смерті Кене, привела політичну систему у відповідність з економічною, спростувавши постулати щодо можливості співіснування лібералізму в одній сфері та деспотизму в іншій.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.