Кембриджська школа

Кембриджська школа – один із напрямів західної економічної теорії, що виник наприкінці XIX ст. Його засновник – А. Маршалл, який очолював у 1885-1908 кафедру політичної економії у Кембриджському університеті. Послідовниками Маршалла були А. Пігу та Д. Робертсон. Головні ідеї кембріджської школи переважно суб'єктивно-психологічний підхід до розуміння економічних категорій, відмова від пошуку об'єктивно існуючих економічних законів, прагнення використовувати фінансово-кредитні важелі для формування теоретичної основи і втручання держави в економіку.

Характерним для представників цієї школи було з'ясування економічних явищ за допомогою математичних методів, оскільки, на їхню думку, багато економічних категорій виникли й розвивались еволюційно внаслідок кількісних змін і мають економічну побудову. У 1890 побачила світ відома праця Маршалла "Принципи політичної економії". В ній автор виступив проти Марксової теорії трудової вартості і запропонував теорію ціни. Розуміння ціни зводилося до теорії "граничної корисності" – кількісних співвідношень, згідно з якими одні товари обмінювалися на інші. На основі теорії ціни Маршалл обґрунтовував можливість безкризового розвитку економіки, а безробіття характеризував як випадкове явище. З виробничих витрат він вилучав витрати на постійний капітал і додавав прибуток капіталіста. Таке трактування витрат зводило їх до заробітної плати й прибутку Маршалл запровадив категорії, які використовуються в сучасній економіці Заходу "еластичність попиту", "надлишок попиту", "квазірента" та ін. Послідовник Маршалла А. Пігу, який очолював кафедру політичної економи у Кембриджі у 1908-43, у низці праць (1920-35) досліджував питання розподілу та обміну, одним із перших почав розвивати концепцію держави "загального благоденства", обстоював державне втручання в економічні процеси. Прихильником традицій кембріджської школи був Д. Робертсон, який очолив кафедру політичної економії у Кембриджі в 1944. У працях, що побачили світ у 1922-59, він приділяв увагу питанням грошей та використання грошово-кредитних важелів для регулювання промислового розвитку, запобігання кризам і безробіттю, був прибічником запровадження громадських робіт, накопичення державних запасів сировини, податкових пільг і гнучкої фіскальної політики держави як засобу державного втручання в економіку. Представники кембріджської школи намагалися поєднати спадщину англійської класичної школи з сучасними економічними поглядами, що дає підстави віднести кембріджську школу до неокласичного напряму. З деяких теоретичних проблем кембріджська школа випередила Кейнса і мала на нього певний вплив.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.