Воблий Костянтин Григорович

Воблий Костянтин Григорович (1876-1947) – відомий український економіст. Навчався в Полтавській семінари, в 1896-1900 – в Духовній академії у Києві, у Тартуському і Варшавському університетах Працював молодшим редактором Варшавського статистичного комітету, приват-доцентом Київського університету (1906-09). В 1909-11 закінчив програму університетських студій у Берліні, Відні та Парижі, одержав звання доктора в Київському університеті за наукову працю «Третій професійно-промисловий перепис у Німеччині». Засновник Київського комерційного інституту (нині Київський економічний університет), де працював спершу деканом, відтак ректором. Виконував обов'язки голови президії Товариства економістів України. Після 1917 працював у різних державних установах – академік АН України (1921), у 1928-30 виконував обов'язки віце-президента Академії, з 1927 по 1930 – керівник комісії з вивчення народного господарства України, з 1930 по 1942 – керівник секції економічної географи, з 1942 по 1947 – директор інституту економіки.

Воблий – автор понад 200 наукових праць з різних галузей економічної науки, у т. ч. політичної економи, статистики, економічної географії. Критикував погляди німецького економіста Г. Шмоллера (представника історичної школи політичної економи) за його твердження про неможливість сформулювати єдину економічну теорію за спробу зведення цієї науки до різних теорій певних періодів історичного розвитку, окремих народів та інститутів. Основою економічної науки вважав теорію вартості, розглядаючи яку виступав проти моністичного підходу (тобто оцінки вартості лише трудовими витратами або лише психологічними мотивами австрійської школи). Водночас відхилив підхід А. Маршалла до вирішення проблеми вартості, не зміг чітко розмежувати різні галузі економічної науки. Завдання держави вбачав у наданні допомоги (через прийняття відповідно до законодавства і проведення соціальної політики) тим, хто неспроможний витримати ринкову конкуренцію. Доводив, що вільний ринок вигідний для економічно нерозвинутих країн, що роль держави в економічному житті суспільства зростає. Водночас вільний ринок, на його думку, не відповідає інтересам робітників. Критикував соціалізм за всебічну регламентацію суспільного життя, придушення приватної ініціативи та особистої діяльності Маркса вважав лише одним із авторів вчення про соціалізм, стверджуючи, що він запозичив ідею класової боротьби та матеріалістичного розуміння історії у Сен-Сімона, теорію трудової вартості – у Є Прудона, теорію додаткової вартості – у В. Томпсона, схему соціального розвитку – у Фур'є. Ці оцінки виявилися безпідставними, як і твердження про відсутність наукової новизни у методології Маркса. Воблий наголошував на однобічності матеріалістичного розуміння Марксом історії, принципу економічного детермінізму. Приділяючи значну увагу характеристиці таких елементів діалектичного методу, як індукція і дедукція, Воблий запевняв, що завданням дедукції є встановлення відносин між економічно важливими змінними, а самі відносини можна називати економічними законами. Це свідчить про відсутність у Воблия чіткого розуміння сутності економічних законів. Невиваженим було і заперечення Воблия перспектив кількісно-математичного підходу в економічній науці. В негативно ставився (до 1917) до колективізму в сільському господарстві, позитивно оцінив думку Шмоллера, що рівномірніше розподілена земельна власність є добрим підґрунтям для демократи, оптимістично оцінював майбутнє України щодо природних багатств, продуктивних сил, густоти населення, працелюбності українців тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.