Вікселль (Wichsell) Кнут

Вікселль (Wichsell) Кнут (1851-1926) – видатний шведський економіст. У своїй першій праці, присвяченій проблемі вартості (1843), зробив спробу поєднати вчення австрійської школи політичної економії з теорією цін математичної школи. Розробив цілісну теорію, в якій об'єднав проблеми цін, доходів, грошей і економічного циклу. Зокрема, Вікселль розробляв ідею К. Менгера про взаємозамінюваність факторів виробництва (представники класичної школи вважали, що у виробництві кожного товару можливе застосування лише однієї технологи). Вартість, за Вікселлем, не є постійною об'єктивного величиною і змінюється із зміною уявлення кожного з учасників обміну про ринкову ситуацію.

Вирішальним фактором визначення вартості є гранична корисність, на неї (вартість) суттєво впливає і рідкісність. Між вартістю і витратами існує лише віддалений зв'язок. Між товарами і факторами виробництва зв'язок встановлюється завдяки процесу вмінення. Ці погляди Вікселля мають серйозні теоретико-методологічні вади, властиві теорії граничної корисності. Важливу роль у дослідженні Вікселля відіграло визнання недосконалої конкуренції, аналіз монополії та конкуренції як взаємопов'язаних явищ, як двох полюсів ринкового спектра. Вікселль заперечував можливість зіставлення корисності, яку має певне благо, з точки зору різних людей. За такого підходу Вікселль також зазначав, що вільна конкуренція неспроможна забезпечити максимальне задоволення потреб або побажань усіх членів суспільства. Цікавого є його ідея про можливість побудови єдиної системи, яка може забезпечити вищу корисність, ніж конкурентні ціни. Отже, Вікселль визнавав перевагу планової економіки над неплановою. Він дотримувався мальтузіанських поглядів, рекомендував ввести у Швейцарії контроль за народжуваністю та обмежити її. Навіть у соціалістичному суспільстві, на його думку, необхідно буде встановити межі зростання населення. Вікселль виступав за скасування монархії, підтримував робітничий рух, всезагальне виборче право. Поняття «капітал» розглядав як цілісну систему заощадженої праці й зекономленої землі, що нагромаджуються впродовж багатьох років. До капіталу він відносив і засоби існування робітників (на відміну від Бем-Баверка). Такий підхід означає оцінку капіталу лише з боку речового змісту. Певною мірою цей підхід змінюється при розгляді капіталу як сукупності всіх одиниць заощадженої праці та зекономленої землі, помноженої на періоди часу, впродовж яких ці одиниці виступали як інвестиції. Оскільки в нагромадженій праці та зекономленій землі гранична продуктивність, на думку Вікселля, вища, ніж у поточних ресурсів, то завдяки цьому забезпечується не тільки заміщення спожитого капіталу, а й деяка надлишкова величина – відсоток. Найгнучкішим виміром капіталу він вважає час, а відсоток у цьому разі перетворюється на граничну продуктивність очікування. Вікселль розрізняв грошову і реальну ставки відсотка. Гроші Вікселль розглядав передусім як засіб обігу. Аналізуючи економічний цикл, намагався пов'язати інвестиції з економічними функціями грошей. Справедливо вважав, що за сталої кількості населення для ефективного функціонування приватного сектора слід розширити межі державного сектора, а діяльність монополій (і насамперед «природни» скерувати в інтересах суспільства. Засоби досягнення цієї мети – передусім податкова і цінова політика. Водночас Вікселль вважав непотрібним розвиток державних підприємств для отримання прибутків. Монополії, на його думку, незаслужено привласнюють доходи і права спадкування майна, тому зміни слід здійснювати передусім за допомогою податкової політики ідеї Вікселля, зокрема розробки проблеми відсотка та інвестицій, стали важливим джерелом теорії Дж. Кейнса.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.