Візер (Wieser) Фрідріх

Візер (Wieser) Фрідріх (1851-1926) – австрійський економіст, послідовник К. Менгєра. В історію світової економічної думки увійшов як автор терміна «маржиналізм», теорії альтернативних витрат виробництва й оригінального трактування концепції вмінення цінності. Студіював право у Віденському університеті, після його закінчення 10 років перебував на державній службі. У 1879–81 разом з Е. Бем-Баверком подорожував по Німеччині, вивчаючи в університетах Гейдельберга, Єни та Лейпціга економічну теорію у В. Рошера, К. Кніса, Г. Гільдебранда. Багато в чому це надихнуло Візера на написання першої економічної праці «Походження і основні закони господарської цінності» (1884). У ній поруч з творчим узагальненням теоретичної спадщини К. Менгера містяться попередні варіанти концепцій альтернативних витрат виробництва і вмінення вартості, вперше в науковий обіг вводиться термін «маржиналізм». Працював викладачем Віденського університету (1884), а відтак – професором німецького університету в Празі (1884-1903). Тут написав найвизначнішу свою працю «Природна цінність» (1899), що в закінченому вигляді містила виклад основних теоретичних поглядів Візера.

Спираючись на ідеї загальної обмеженості наявних ресурсів і розвиваючи свою ідею споріднених благ, згідно з якою продукти, для виготовлення яких використовується спільний фактор виробництва, обмінюються один на одного у пропорціях, відповідних співвідношенню витрат цього фактора на продукування кожного з них, Візер будує теорію альтернативних витрат (т.зв. закон Візера). Сутність цього закону полягає в індентифікуванні реальної вартості будь-якої речі неотриманій корисності інших речей, які могли б бути вироблені за допомогою ресурсів, витрачених на продукування цієї речі. Звідси випливає, що за заданих обсягів запасів виробничих факторів конкуренція розподіляє їхні послуги так, щоб вирівняти їхні граничні продукти в грошовій формі на всіх напрямах їхнього використання. У рівноважному стані гранична продуктивність цих ресурсів і витрати відмови від можливостей, альтернативних виробництву додатково) кількості будь-якого товару, мають бути рівними. Свого розвитку ця концепція набула в працях Ф. Уїкстіда, але загалом теорія альтернативних витрат концентрував увагу тільки на питанні статичної ефективності розподілу ресурсів. Плідним розвитком її ідей слід вважати концепції реальних витрат виробництва А. Маршалла, що акцентувала увагу на перемінній пропозиції факторів навіть у короткотерміновій перспективі і була зіставна з проблемами динамічної ефективності. У третьому томі книги «Природна цінність» Візер обґрунтовує свою концепцію вміненої цінності. Дослідники (Блауг) називають її найбільш раннім нематематичним розв'язанням проблеми ціноутворення на фактори виробництва. Візер не погоджується з твердженням Менгера про набуття виробничими факторами своєї цінності від цінності товарів, виготовлених за їх допомогою. Спираючись на теорію альтернативних витрат та ідею дискретності шкали корисності, Візер розглядає сукупність факторів виробництва як колективний інститут і доводить, що сума всіх часток доходу, вмінених певному поєднанню факторів, має бути не більша і не менша від цінності самого продукту. Теорія вмінення Візер насправді була й його теорією розподілу, оскільки базувалася на з'ясуванні того, як різні фактори виробництва беруть участь у розподілі кінцевого продукту. Учений побудував свою теорію вмінення на постулаті фіксованих пропорцій поєднання виробничих факторів у кожній із галузей виробництва і відмінних від галузі до галузі. Гіпотеза про можливість взаємного детермінування цін кінцевого продукту і цін факторів виробництва, запропонована Вальрасом, сприяла модифікації австрійської теорії вмінення в сучасний варіант теорії граничної продуктивності, який, збагачений "законом перемінних пропорцій" (Маршалл), став стандартним атрибутом маршалліанської і вальрасіанської економічних теорій. На відміну від Бем-Баверка, Візер не зміг перетворити фактор часу на елемент своєї економічної системи і через це б аналізі капіталу не піднявся доперспективної концепції дисконтування Бем-Баверка. У 1914 на пропозицію Вебера Візер опублікував свою головну працю «Суспільне господарство». На думку Селігмена, з усіх творів представників австрійського маржиналізму тільки ця праця Візера містила всебічний аналіз сучасної йому економічної системи. Окрім викладення відомих уже політекономічних ідей, у ній був новий для австрійської школи аналіз проблем природи монополій, їх співвідношення з конкуренцією. Візер ще не розглядає явну диференціацію продукту, сегментування ринку за розташуванням продавців або доходами споживачів, але загалом його ідеї багато в чому стали підґрунтям подальших розробок цих проблем Й. Шумпетером, Е. Чемберліном, Дж. Робінсон. Щодо ефективного економічного устрою суспільства Візер висловлював цікаві ідеї, близькі сучасним концепціям змішаної економіки, подібні до нього погляди на роль і завдання держави пізніше обґрунтовував А. Пігу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.