Драгоманов Михайло Петрович

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) – видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Народився в м. Гадяч Полтавської губернії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1863). У 1864-75 викладав в університеті всесвітню історію. В період посилення політичної реакції в Росії як політичне "неблагонадійного" Драгоманова було звільнено з цієї посади. 1876 виїхав до Відня, відтак до Женеви, де видавав збірник, а згодом журнал “Громада”. З 1889 – професор Софійського університету Драгоманов – активний учасник громадсько-політичного і наукового життя України. Був одним з фундаторів “Старої громади”, брав участь в організації недільних шкіл.

У наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами, Драгоманов розробляв питання історії, літератури, філософи, релігії, етнографи, фольклору. Член Паризького етнографічного товариства, Міжнародної ради фольклористів, почесний член Комітету Чиказького конгресу фольклористів, почесний член Британського наукового товариства, член імператорського Російського Географічного Товариства, почесний член Українського Наукового товариства "Січ" у Відні.

Драгоманов – талановитий публіцист. В численних публіцистичних творах викривав антинародну суть самодержавства, в боротьбі проти якого закликав об'єднатися усі народи Росії. Виступав за розвиток національної культури, проти насильницької русифікації, за право українського народу на рідну мову. Громадсько-політична програма Драгоманова найповніше втілена у "Передньому слові" до "Громади" (1878, №1). В її основі – ідеї дрібнобуржуазного соціалізму Прудона з засадами федералізму та анархізму.

Драгоманов не був теоретиком у галузі економічної науки, але у своїх працях аналізував найзлободенніші тогочасні економічні проблеми: аграрне питання, становище робітничого класу, перспективи народногосподарського розвитку країни. Розуміння існуючих економічних проблем, прогнозування процесів суспільно-економічного розвитку суспільства він пов'язував з необхідністю розвитку економічної теорії. Вважав корисними переклади творів європейських економістів, зокрема Мілля, Лассаля, Маркса. Наголошував на необхідності створення популярної політичної економії, зрозумілої трудящим, яка б допомагала їм усвідомити причини їхнього тяжкого становища. Значну увагу Драгоманов зосередив на пореформених аграрних відносинах. Реформу 1861 розглядав як позитивний акт, але наголошував на й антинародній сутності, зазначав, що вона проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали волю "без землі", що призвело до погіршення їх становища, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні форми. У своїх працях Драгоманов порушував також питання становища робітничого класу, писав про низьку заробітну плату, тривалий робочий день, появу таких неминучих за капіталізму явищ, як кризи, безробіття, їх негативний вплив на становище робітників. Пропонував деякі заходи щодо поліпшення становища робітників і домагався підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо. Умовою радикальної зміни становища робітників і селян вважав знищення приватної власності. Майбутнє суспільства пов'язував із соціалізмом (громадівством) як більш ефективним, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом (громадівством) розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи й продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва – сільським громадам. Перехід до нового ладу мислив як еволюційний, проте не заперечував і можливість революційних виступів, повстань, "без яких інколи не можна обійтись", про що писав у 1878 на сторінках Української збірки "Громада". Драгоманов, будучи обізнаним з працями Маркса і Енгельса, виступав проти марксистської теорії класової боротьби, теорії соціалістичної революції, диктатури пролетаріату. Соціалізм вважав справою далекого майбутнього. Першочергове завдання соціалістів (Драгоманов називав себе соціалістом, громадівцем) вбачав у завоюванні політичних свобод і на їх основі проведення соціально-економічних реформ. Обстоював право українського народу на політичну свободу й національну автономію на засадах федералізму.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.