Структурно-функціональний аналіз діяльності суб'єктів профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність

Однією з перспективних форм системного підходу є структурно-функціональний аналіз, що покликаний розкрити функціональний аспект складних соціальних систем, вивчити та промоделювати процес їх функціонування в різних галузях науки та практики. За філософським енциклопедичним словником, структурно-функціональний аналіз – один із принципів системного дослідження соціальних явищ і процесів як структурно розчленованої цілісності, у якій кожен елемент структури має певне функціональне призначення. Тому систему профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність будемо розглядати виходячи із сукупності кримінально-правових, а також кримінологічних заходів, що реалізуються багатьма державними та громадськими організаціями. Система профілактики повинна бути адекватною основним сферам життєдіяльності неповнолітніх і мати необхідний методичний, нормативний, кадровий і фінансовий потенціал. Різноманітність завдань і використовуваних методів, велика кількість суб'єктів, які беруть участь у проведенні профілактичної роботи, їх різноманітна відомча підпорядкованість і правовий статус потребують координації діяльності суб'єктів профілактики та значного посилення уваги до програмування та планування цієї діяльності. Однак система профілактики втягнення неповнолітніх повинна розглядатися не тільки як діяльність суб'єктів профілактики, але й містити в собі рівні та форми профілактики, заходи попереджувального впливу, а також об'єкти профілактики.

Проблема попередження злочинності тісно пов'язана із визначенням об'єктів попереджувальної діяльності, кожному з яких відповідають свої специфічні заходи впливу. Заходи впливу на злочинність мають бути спрямовані насамперед на її причини, обставини – детермінанти, які визначають злочинність або, у всякому разі, пов'язані з основними факторами злочинності.

Тому при побудові повної схеми профілактики ми спочатку класифікуємо суб'єктів профілактики на рівні. У кримінології існують кілька думок щодо суб'єктів профілактики. Одні автори поділяють суб'єктів профілактики на дві групи: загальсоціальні суб'єкти та спеціальні суб'єкти. Інші ж, такі як В.Н. Бурлак, В.В. Орєхов, – на три основні групи. Перша – суб'єкти загальносоціальної профілактики, до яких належать державні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які безпосередньо не виконують правоохоронних завдань. До другої групи відносяться суб'єкти спеціально кримінологічної профілактики, а саме державні органи, що виконують правоохоронні функції (МВС, СВУ, прокуратура, суд тощо), державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (наприклад, служби в справах неповнолітніх місцевих адміністрацій тощо), приватні та громадські структури, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (наприклад, приватні охоронні підприємства). Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику. Це співробітники правоохоронних органів (наприклад, дільничний інспектор міліції, працівник кримінальної міліції в справах неповнолітніх тощо); працівники інших державних установ (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), окремі громадяни.

Розглядаючи систему профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, пропонуємо суб'єктів профілактики поділити на три групи. До першої групи належать суб'єкти, які здійснюють безпосередню профілактику втягнення неповнолітніх, тобто виконують правоохоронні завдання: правоохоронні органи – МВС, прокуратура, суди, органи юстиції, виконавчі установи; спеціалізовані органи – служби в справах неповнолітніх, адміністративні комісії та інші суб'єкти, які здійснюють кримінологічну профілактику; суб'єкти, котрі здійснюють індивідуальну профілактику.

До другої групи ми пропонуємо включити суб'єктів, які здійснюють загальну профілактику (загальносоціальні суб'єкти): законодавчі органи – Верховна Рада; державні органи виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети і департаменти; місцеві органи державної виконавчої влади; обласні державні адміністрації, державні адміністрації міст Києва і Севастополя, районні державні адміністрації, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; громадські організації – профспілки, молодіжні, спортивні, громадські фонди й організації; органи культурно-виховної діяльності – установи освіти, культурно-виховні установи, церква.

До третьої групи суб'єктів профілактики втягнення ми віднесемо Президента України як окремого суб'єкта профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність. Президент безпосередньо на профілактику не впливає, але виконує функції в ряді більш широких соціальних завдань, що мають велике значення для профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Найбільшої уваги при конструюванні системи профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність потребують ті державні та громадські структури, які за обов'язком служби повинні включатися в справу захисту прав і законних інтересів неповнолітніх, попередження втягнення їх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, вчинення неповнолітніми злочинів або правопорушень. Список цих структур досить великий. Зупинимося на основних.

Надзвичайно важливу роль у попередженні злочинності неповнолітніх, а також їх втягнення у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність відіграють суди.

"Система правосуддя стосовно неповнолітніх спрямована насамперед на забезпечення благополуччя неповнолітнього та забезпечення того, щоби будь-які заходи впливу на неповнолітніх правопорушників були завжди сумірні як з особливостями особистості правопорушника, так і з обставинами правопорушення".

Попереджувальна діяльність суду може здійснюватися у двох напрямках: 1) виховна робота та покарання осіб, які втягли неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність; 2) покарання самих неповнолітніх за вчинений спільно з дорослим злочин.

Виховна функція судового засідання полягає в тому, що, як справедливо підкреслює Г.З. Брускін, суд "уже самим фактом розгляду справ про втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську поведінку та справедливого покарання за ці злочини здійснює виховно-попереджувальний вплив на нестійкі елементи суспільства". На жаль, справи про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України) розглядають, як правило, судді, котрі не мають достатнього досвіду виховної роботи. Не належна увага приділяється, зокрема, з'ясуванню умов життя та виховання неповнолітніх, установленню всіх дорослих підбурювачів і співучасників, забезпеченню індивідуального підходу до кожного неповнолітнього з урахуванням особливостей його віку та психіки.

Судовий розгляд кримінальних справ про злочини, вчинені самими неповнолітніми або разом із дорослими, а також неповнолітніми, яких втягли у злочинну або іншу антигромадську діяльність, вимагає від судді глибоких знань із педагогіки, психології. "Професіональному судді, який розглядає різні категорії справ, важко набути глибоких знань, досвіду, що пов'язані зі специфікою особистості неповнолітнього злочинця, особливостями її формування, причинами, умовами, заходами щодо попередження злочинності неповнолітніх".

Так само до недоліків роботи суду слід віднести і рідкість виїзних засідань, мета яких полягає в посиленні виховного впливу шляхом залучення широкої аудиторії. Це дасть можливість показати людям те соціальне зло і ті тяжкі наслідки, що настають від протиправних дій дорослих втягувачів. Також пропонуємо до судового розгляду справ стосовно неповнолітніх залучати народних засідателів із числа педагогів, психологів, лікарів, які мають достатній життєвий досвід.

Покарання, зрозуміло, не єдиний засіб боротьби зі злочинністю, але, на нашу думку, саме покарання є необхідним засобом охорони правопорядку та захисту прав і законних інтересів неповнолітніх. Покарання осіб, які втягли неповнолітніх в антигромадську діяльність, а тим більше у вчинення злочину, повинне бути справедливим і неминучим, а також служити попередженням для інших громадян. У ряді випадків суди не завжди дотримуються вимог закону про індивідуалізацію покарання. Іноді особі, яка втягла неповнолітнього в злочин і разом з ним його вчинила, та самому втягненому призначаються однакові покарання, хоча їх роль у скоєному, а отже, і ступінь відповідальності різні. При цьому досить рідко застосовується повне чи часткове складання покарань. У 82% випадків суди використовують покарання за сукупністю шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим. Також, призначаючи покарання, суди не враховують належною мірою види і способи втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, негативні наслідки, що настали для неповнолітнього, вік дорослого та неповнолітнього, характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ними злочину. Так само слід приділити особливу увагу тому факту, що у 15% випадків, як свідчать матеріали вивчення кримінальних справ, суд виносить виправдувальний вирок дорослому за ст. 304 КК України 2001 року (ст. 208 КК України 1960 року). Це найчастіше трапляється через те, що підліток під впливом дорослого відмовляється на судовому засіданні від раніше сказаного на досудовому слідстві і бере всю тяжкість скоєного на себе. Особливо гостро постає питання, коли мова йде про втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом. У 98% випадків втягувачами є батьки неповнолітнього. І тут захистити неповнолітнього від впливу батьків дуже важко, особливо коли батьки починають пояснювати дитині, що коли вона скаже, що просити її примушували батько або мати, то їх відразу посадять у в'язницю, а її (дитину) заберуть у дитячий будинок. Зрозуміло, ні для кого не є таємницею, що основним джерелом відомостей про втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність є показання самого неповнолітнього.

Як свідчить слідча та судова практика, дорослі, які втягли неповнолітнього у вчинення злочину, за наявності доказів, що їх викривають, здебільшого визнають себе винними у скоєному. Тим часом як мати і батько, які втягли своїх неповнолітніх дітей у жебрацтво, практично завжди свою вину в цьому заперечують.

Так, під час вивчення кримінальних справ нашу увагу привернув факт (що мав місце в 2000 році) втягнення в жебрацтво гр. К. своїх неповнолітніх дочок: О. – 1989 р.н., Ю. – 1994 р.н. і Н. – 1995 р.н. Гр. К., не визнаючи своєї вини в інкримінованому їй діянні, пояснила, що діти самі, бачачи, що вдома нема чого їсти, пішли жебракувати, вона ж на їх рішення аж ніяк не впливала. Хоча Ю. і Н. пояснили, що мати навіть учила їх, як треба просити милостиню, щоби більше давали грошей чи продуктів. Старша ж дочка, О., у своїх показаннях просто повторила слова матері, що вони нібито самі, бачачи поганий матеріальний стан сім’ї, вирішили ходити просити гроші й продукти харчування на ринках і вулицях міста. Громадянку К. було визнано судом винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 208 КК України (втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом), і засуджено строком на 1 рік позбавлення волі умовно. З боку органів опіки та піклування, а також служби в справах неповнолітніх при виконкомі не було ніяких клопотань про позбавлення громадянки К. батьківських прав. Хоча з матеріалів кримінальної справи було видно, що гр. К. вихованням дітей не займається. Діти до школи не ходять, читати, писати не вміють, часто живуть поза домівкою, і де вони перебувають, К. пояснити не може. Вона також; зловживає спиртними напоями, часто до неї приходять її друзі в нетверезому стані, умови життя сім’ї не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Цей факт яскраво відбиває всі ті обставини, яким у нашій роботі приділяється особлива увага. Стає очевидною недосконалість нашого законодавства стосовно прав і законних інтересів неповнолітніх, надмірний лібералізм як суспільства, так і держави до такого роду злочинів.

Перелічені вище обставини не знаходять належного дослідження й відбиття в процесуальних документах як органів досудового слідства, так і суду. З метою підвищення попереджувального значення кримінальної відповідальності за аналізовані злочини зазначені фактори слід виявляти та враховувати в кожному конкретному випадку. Отже, помилки у встановленні причин злочинності тягли за собою неминучі й істотні прогалини та перекручення в системі попереджувальних заходів.

Установлення в процесі розслідування та судового розгляду видів, форм і способів втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність дозволить визначити мотиви та цілі дорослих злочинців, характер їхньої антисоціальної спрямованості. Це, у свою чергу, дасть змогу повно й усебічно з'ясувати фактори, що сприяють учиненню цього виду злочинів, допоможе в боротьбі як зі злочинністю неповнолітніх, так і зі злочинністю в цілому.

Проте найчастіше в окремих ухвалах судів і поданнях слідчого лише констатується факт скоєння того чи іншого злочину, а причини й умови його вчинення глибоко не розкриваються. Не завжди вказується на конкретні недоліки виховання в сім'ї, школі тощо. Вивчаючи матеріали суду в справах цієї категорії, ми знаходимо в окремих ухвалах бездумне, сліпе копіювання подань слідчих, які також, не з'ясовуючи в кожному конкретному випадку причин і умов скоєння злочинів, передбачених ст. 304 КК України, використовують шаблонні фрази типу: "незадовільна профілактична робота КМСН чи ДІМ, спрямована на недопущення злочинів з боку осіб, які схильні до їх вчинення і ведуть антигромадський спосіб життя". Ця фраза використовується в поданнях і окремих ухвалах у 298 із 336 вибірково вивчених кримінальних справ даної категорії. Спостерігається фактична відсутність контролю за виконанням окремих ухвал з боку судців, що також не сприяє боротьбі із втягненням неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Ураховуючи вищевикладене, можна зазначити, що діяльність судів щодо попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність на даному етапі незадовільна, що сприяє зростанню розгляданої категорії злочинів, злочинності серед неповнолітніх і злочинності в цілому.

Одним із найважливіших суб'єктів безпосередньої профілактики є органи внутрішніх справ. У процесі вирішення своїх специфічних завдань правоохоронні органи роблять істотний внесок у попередження злочинності. Для деяких із цих органів попередження злочинів та інших правопорушень належить до числа основних обов'язків (наприклад, для органів внутрішніх справ згідно зі ст. 10 Закону України "Про міліцію"). Нормативні акти МВС України наказують пряму участь у профілактиці правопорушуючої діяльності як з боку неповнолітніх, так і дорослих, які втягують їх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, практично кожному з підрозділів і служб органів внутрішніх справ: кримінальній міліції – виявлення підлітків зі стійкою протиправною поведінкою, злочинних угруповань неповнолітніх, осіб, що які втягують їх у злочинну діяльність; міліції громадської безпеки (патрульно-постовій службі) – припинення правопорушуючої поведінки підлітків на вулиці, а також антигромадської поведінки дорослих осіб у громадських місцях; дільничним інспекторам міліції – установлення осіб, які проживають на контрольованій території та втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність (пияцтво, азартні ігри і т.ін.) або у вчинення злочину; слідчим органам – розслідування кримінальних справ даної категорії, з'ясування причин і умов, що сприяли втягненню неповнолітнього у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність; кримінальній міліції в справах неповнолітніх органів внутрішніх справ – проведення профілактичної роботи стосовно ряду категорій неповнолітніх (які вчинили правопорушення, у тому числі і до досягнення віку адміністративної відповідальності; які вживають наркотичні засоби, психотропні й одурманюючі речовини; які звільнені від кримінальної відповідальності або покарання та ін.), а також відносно батьків чи опікунів, законних представників неповнолітніх, котрі не виконують своїх обов'язків з виховання й належного нагляду за дітьми; виявлення осіб, які втягують неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність; виявлення неповнолітніх, що опинилися без піклування батьків; облік правопорушень неповнолітніх на підвідомчих територіях, а також виконання ряду інших профілактичних функцій.

Не секрет, що основний обсяг роботи з профілактики як втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, так і злочинності взагалі доводиться виконувати саме органам внутрішніх справ, що видно з короткого переліку виконуваних підрозділами органів внутрішніх справ функцій і завдань.

Не менш важливими є профілактичні функції прокуратури, які реалізуються, наприклад, у процесі розслідування кримінальних справ про злочини проти неповнолітніх осіб; злочинів, скоєних неповнолітніми; у ході здійснення нагляду за дотриманням прав і законних інтересів неповнолітніх. Так у Наказі Генерального Прокурора України № 9 від 26 жовтня 1998 року "Про організацію роботи органів Прокуратури щодо забезпечення нагляду за додержанням законів, спрямованих на попередження правопорушень серед неповнолітніх, захист їх прав" було зазначено: "...принципово реагувати на порушення законодавства щодо запобігання втягуванню неповнолітніх у скоєння злочинів". Ефективність роботи з профілактики негативного впливу дорослих на неповнолітніх значно зростає, якщо вона проводиться, з одного боку, у тісній взаємодії органів внутрішніх справ, прокуратури і суду, а з іншого – постійній взаємодії з громадськістю. Координацію діяльності (профілактична) правоохоронних органів законом покладено на органи прокуратури. Тому на схемі ця структура розташовується над блоком правоохоронних органів (МВС). Органи прокуратури – від районного прокурора до його помічників – мають серйозну інформаційну базу та значний авторитет для проведення координаційної роботи. Координація на регіональному рівні не викликає організаційних труднощів. Цю функцію визначено в Законі України "Про прокуратуру". Керівники правоохоронних відомств контактують з органами прокуратури щодо розроблення планів профілактичної роботи, проведення координаційних нарад.

Велику роль у цьому процесі відіграють органи юстиції, що займають особливе місце в системі центральних органів виконавчої влади України. Саме органи юстиції покликані бути основними генераторами та координаторами державної правової політики.

Тієї визначеності, що існує відносно координації діяльності правоохоронних відомств, немає у відношенні до інших суб'єктів профілактики через їх розмаїтість у функціях і підпорядкованості, а також відсутність чітких законодавчих настанов про такі координуючі міжвідомчі органи.

Велике значення в попередженні втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність мають не тільки правоохоронні органи, але й спеціальні суб'єкти профілактики, такі як: служби в справах неповнолітніх, на які покладається, наприклад, координація діяльності всіх органів і установ системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх; розгляд подань освітніх установ про виключення неповнолітніх, які не одержали основну загальну освіту; надання неповнолітнім допомоги в працевлаштуванні; облік і профілактична робота з особами, схильними до вчинення різного роду правопорушень; облік дітей із неблагополучних сімей; проведення всіляких рейдів із виявлення неповнолітніх, котрі ведуть бродяжницький спосіб життя тощо; виховні колонії для неповнолітніх, котрі стали на злочинний шлях і вчинили злочини, засуджені до позбавлення волі. Ці установи забезпечують виконання кримінального покарання з метою попередження вчинення нових злочинів неповнолітніми, проведення виховної роботи з підлітками, які легко підпадають під негативний вплив, сприяння становленню неповнолітніх на шлях виправлення.

Слід також зупинитися більш докладно на суб'єктах загальної профілактики (установи освіти, охорони здоров'я, органи опіки та піклування, громадські фонди й організації тощо).

Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону", який прийнято в 2000 році, поклав початок відродженню громадських формувань за місцем роботи, навчання або проживання, одним із завдань яких є "сприяння органам внутрішніх справ у боротьбі з дитячою безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх". Цей Закон найбільш повно описує процес взаємодії державних структур і громадських формувань у вирішенні проблем злочинності неповнолітніх.

Освітні установи. До їх функцій належать профілактика та подолання відхилень в інтелектуальному й особистісному розвиткові тих, хто навчається, які сприяють їх антигромадській поведінці. Вважаємо, що для виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками потрібні не тільки юридичні, але й психологічні, педагогічні знання. Тому, зрозуміло, у проекті Регіональної програми боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ми пропонуємо у вищих навчальних закладах, що мають педагогічні та юридичні факультети, передбачити підготовку фахівців для роботи з неповнолітніми з девіантною поведінкою.

Освітні установи для дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків (дитячі будинки, школи-інтернати). Основні завдання: створення умов, що сприяють інтелектуальному, емоційному та фізичному розвиткові вихованців, котрі навчаються.

Спеціалізовані установи соціального захисту неповнолітніх. Соціально-реабілітаційні центри, притулки для неповнолітніх, центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків. Станом на 1 січня 2001 року в Луганській області функціонують 9 притулків для неповнолітніх. Аналіз контингенту дітей, які перебували в притулках у 2000 році, свідчить про значне збільшення кількості сільських мешканців (з 504 до 735). Також у порівнянні з 1999 роком зріс показник вихованців притулків з неблагополучних сімей. Так, найбільший показник зафіксовано в Луганській області (з 856 до 2113). Ці установи визначають групу підлітків, що перебувають в зоні соціального ризику, і забезпечують тимчасове безкоштовне проживання, медичне обслуговування бездоглядних дітей, неповнолітніх матерів, а також неповнолітніх, які опинилися в екстремальних умовах (біженці, вимушені переселенці, що постраждали в результаті стихійних лих та інших надзвичайних обставин). У період перебування зазначеного контингенту в цих установах з ним проводиться індивідуальна профілактична робота, виявляються причини й умови бездоглядності, протиправної поведінки неповнолітніх.

Громадські організації (об'єднання, асоціації, фонди, комітети, профспілки, релігійні організації), які відповідно до своїх статутів, положень беруть участь у діяльності із захисту прав неповнолітніх, профілактики бездоглядності і правопорушень, організують моральне, фізичне та трудове виховання й навчання неповнолітніх, сприяють соціальній реабілітації неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі, спеціальних навчально-виховних установ.

Органи опіки та піклування. Основне їх завдання – виявлення та влаштування дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, а також клопотання перед судом про позбавлення батьківських прав громадян, які мають неповнолітніх дітей і які через свій антигромадський спосіб життя й аморальну поведінку перешкоджають нормальному фізичному та психічному розвиткові дітей.

Установи охорони здоров'я покликані забезпечувати охорону психічного та фізичного здоров'я неповнолітніх, пропаганду здорового способу життя, профілактику алкоголізму, наркоманії, токсикоманії. Як ми раніше зазначали, саме неповнолітні цієї категорії осіб найчастіше втягуються дорослими у вчинення злочину. На нашу думку, видається необхідним створити відділення медико-соціальної допомоги в поліклініках, які б виконували такі функції: здійснення медико-соціального патронажу в неблагополучних сім'ях, виявлення в них осіб, особливо дітей, котрі мають фактори індивідуального та сімейного медико-соціального ризику і котрі потребують медико-психолого-соціальної допомоги та правового захисту; надання індивідуальної безпосередньої й опосередкованої соціально-правової допомоги неповнолітнім, їх сім'ям для захисту їхніх прав і законних інтересів відповідно до чинного законодавства; захист дітей від жорстокого поводження й насильства в сім'ї; здійснення корекції соціальної активності та пропаганди раціональної контрацепції; профілактика дитячої та підліткової проституції, сексуального насильства й експлуатації; попередження втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Це, на наш погляд, існуючий резерв захисту прав дітей, а також нова форма роботи з неблагополучними сім'ями залежно від "групи" соціального неблагополуччя.

На тлі обмеження соціальних програм істотно зменшилася кількість закладів, які відповідають за організацію дитячого та підліткового дозвілля, а ті, які функціонують, набули платної форми й стали недоступними для дітей з пересічної сім’ї.

Даний перелік суб'єктів профілактики не є вичерпним, ми лише зупинилися на основних з них.

Структуризувати елементи системи суб'єктів профілактики втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність не так просто. Виникають певні труднощі в поєднанні на схемі різнорівневих структур, визначенні їх співвідношення у функціях, співпідпорядкованості, координації. Рівні повинні бути пов'язані між собою і структурно, і функціонально. Суб'єктів же профілактики розташуємо на схемі горизонтально.

Як наступний елемент схеми необхідно розглянути об'єкти діяльності зазначених вище суб'єктів щодо профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність. До об'єктів попереджувальної діяльності в кримінології відносять фактори, що впливають на злочинність, тобто ті причини й умови, які сприяють скоєнню злочину, у нашому випадку – втягненню неповнолітнього у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність. Досліджуючи проблему втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність, слід виходити з того, що цей вид злочинів являє собою частину злочинності в суспільстві, а отже, розвивається під впливом тих самих факторів, що і злочинність у цілому. Ці фактори ми розглядали в другому розділі, а тому зараз ми тільки перелічимо їх, щоб не втратити зв'язку між елементами при побудові системи профілактики. Якщо узагальнити зазначені раніше фактори, то можна виділити такі: соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-демографічні, а також особистість неповнолітнього і втягувача, їхні криміногенно значущі якості тощо.

Залежно від ієрархії причин і умов (факторів) злочинності в кримінології виділяють три основні рівні її попередження: загальносощальний (загальна профілактика), спеціально-кримінологічний (кримінологічна профілактика), індивідуальний (індивідуальна профілактика).

Будуючи систему профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, не будемо виходити за рамки прийнятого й розглянемо рівні та форми профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Загальносоціальний рівень (загальна профілактика) включає діяльність держави, суспільства, їх інститутів, спрямовану на розв'язання суперечностей у сфері економіки, соціального життя, морально-духовній сфері тощо. Профілактичний ефект досягається внаслідок успішного проведення соціально-економічної політики як у цілому, так і стосовно певних верств населення (неповнолітніх, малозабезпечених, раніше судимих і т. ін.). Загальносоціальна профілактика втілюється в життя за допомогою законів України, указів Президента України, державних програм тощо, які покликані врегулювати економічні, соціальні чи інші відносини, що корелюють як зі злочинністю в цілому, так і зі злочинністю неповнолітніх зокрема, а також із їх втягненням у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність. Це Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" № 2558-IIІ від 21 червня 2001 року, Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" № 2789-ІII від 15 листопада 2001 року, Указ Президента України № 258/2002 від 15 березня 2002 року "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя", Указ Президента України № 113/2000 від 28 січня 2000 року "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності", Постанова Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" та інші.

Для побудови повної системи профілактики необхідно кожен елемент цієї системи відобразити у взаємозв'язку. Так, загальну профілактику здійснюють перелічені вище законодавчі органи; державні органи виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади; обласні державні адміністрації, державні адміністрації міст Києва і Севастополя, районні державні адміністрації, районні державні адміністрації в містах Києві і Севастополі; громадські організації; органи культурно-виховної діяльності. І насамперед суб'єктом загальної профілактики є Президент України.

Розглянемо наступний рівень попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність – спеціально-кримінологічний (безпосередня профілактика). Як і суб'єктів профілактики, уважаємо за необхідне об'єднати такі рівні профілактики, як кримінологічний та індивідуальний, оскільки ми розглядаємо систему попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, а не систему попередження злочинності в цілому. Тому, на наш погляд, доцільно виділити тільки два рівні профілактики цього виду злочинів, оскільки суб'єкти як кримінологічної, так і індивідуальної профілактики виконують ті самі функції.

Специфіка механізму дії детермінант злочинності стосовно неповнолітніх визначає зміст заходів профілактики: вони насамперед мають бути орієнтовані на досягнення особистісних змін, корекцію соціального середовища (перш за все – мікросередовища), повинні як обов'язковий елемент включати застосування заходів до осіб, які сприяють право-порушуючій поведінці підлітків, негативно впливають на їхній психічний і фізичний розвиток, не роблять належного позитивного впливу за наявності відповідних зобов'язань.

Розглядаючи профілактику втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність як елемент попереджувальної діяльності цього виду злочинів, правомірно використовувати під час аналізу загальнокримінологічну класифікацію заходів профілактики. При цьому звернемося до тих із них, що допоможуть визначити послідовність реалізації запобіжних заходів, масштаб їх дії, коло суб'єктів попередження втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Загальносоціальні заходи. Соціальні заходи, що реалізують антикриміногенний потенціал суспільства в цілому, мають основоположне значення і для попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність. До особливо значущих для профілактики цього виду злочинів належать економічні, політичні, культурно-виховні заходи, що застосовуються до неповнолітніх і дорослих осіб, які впливають на них. Першорядне значення мають заходи, що забезпечують захист прав і законних інтересів неповнолітніх у цілому. На державному рівні до них відноситься, наприклад, комплекс заходів, передбачених Законом України "Про охорону дитинства" № 2402-Ш від 26 квітня 2001 року, а також заходи, пропоновані в Указі Президента України № 42/2001 від 24 січня 2001 року "Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 року" тощо. Істотними є і загально-соціальні заходи, що опосередковано впливають на життєдіяльність дітей і підлітків та передбачені, наприклад, основними напрямками державної сімейної політики в Україні, нормативними актами, спрямованими на охорону материнства та дитинства. Оскільки проблема злочинності й правопорушень у молодіжному середовищі, збільшення кількості втягнень неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність належить до числа найгостріших, видається необхідним прогноз кримінологічно значущих наслідків загальносоціальних заходів.

Зміст спеціального (спеціально-кримінологічного) попередження складають заходи, безпосередньо спрямовані на профілактику втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, а також злочинності підлітків. Ці заходи спеціально призначені для впливу на фактори, що детермінують даний вид злочинів, і застосовуються відносно суб'єктів, які вчинили злочин (втягувачів), і неповнолітніх, котрі потрапили під їхній вплив і вчинили спільно з дорослою особою злочин як співвиконавці або пособники, а також; відносно суб'єктів, здатних у майбутньому скоїти злочин, передбачений ст. 304 КК України, і неповнолітніх, які легко підпадають під негативний вплив через властиві їм особистісні якості. Найчастіше в багатьох складається враження, що попереджувальні заходи вичерпуються в заходах впливу на особистість, однак це не так. Наприклад, неефективність заходів індивідуального попередження здебільшого визначається виключенням зі сфери антикриміногенного впливу мікросередовища, що продовжує впливати на особистість і поведінку підлітка, а також дорослої особи, у якої вже склалися антигромадські погляди.

Найважливішим нормативним актом, що регулює спеціально-попереджувальну діяльність стосовно неповнолітніх, є Указ Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року "Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки". Розділ шостий цього Указу присвячений попередженню злочинів і правопорушень осіб, які не досягали 18-річного віку, а також заходам, що регулюють профілактичну діяльність у цілому.

Зазначений Указ, як і багато інших указів і законів, що стосуються становища неповнолітніх у сучасному суспільстві, є фундаментом майбутньої системи законодавства про регулювання діяльності щодо попередження антигромадської поведінки та бездоглядності дітей і підлітків, діяльності, яка регулюється Конституцією України, загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права, принципами законності, демократизму, гуманного поводження з неповнолітніми, підтримання сім'ї та взаємодії з нею, індивідуального підходу до виправлення неповнолітніх, забезпечення відповідальності осіб, які втягують неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, а також відповідальності інших громадян за порушення прав і законних інтересів неповнолітніх.

Як основні завдання профілактичної діяльності указами Президента України, а також законами України визначаються: попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень і антигромадських дій неповнолітніх; протиправних дій з боку дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність; виявлення й усунення їх причин і умов; забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, котрі перебувають у соціально небезпечному становищі; виявлення й припинення випадків втягнення неповнолітніх у вчинення злочинів або іншу антигромадську діяльність. Законодавчо визначено коло органів і установ, що є суб'єктами профілактики, основні напрямки їх діяльності. На жаль, на сьогодні ще зберігається "відомчо-правоохоронний" ухил в організації профілактики й розподілі повноважень між; її суб'єктами, що і раніше негативно оцінювався фахівцями: найважливіші функції покладаються не на суб'єктів загального виховання, а на правоохоронні органи, насамперед на органи міліції, що й визначає пріоритет адміністративних і кримінально-правових форм і методів впливу, у тому числі і на ранніх стадіях виховання, виправлення та перевиховання. На нашу думку, більший пріоритет у профілактиці втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність необхідно віддавати громадськості, а головну роль у створенні різних типів закладів соціальної реабілітації неповнолітніх за потребами відповідного регіону треба відводити службам у справах неповнолітніх, як того вимагає чинне законодавство про охорону дитинства.

Поняття правової держави тісно пов'язане з поняттям громадянського суспільства, що передбачає використання таких структур, як громадські організації. Саме ці різноманітні громадські організації, асоціації, спілки, комітети тощо і треба всіляко стимулювати до відновлення й активного функціонування. Оскільки проблема втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність зокрема та злочинності неповнолітніх узагалі є значущою й близькою кожному, торкається інтересів багатьох, то навколо ідеї зниження кількості даного виду злочинів легко об'єднаються широкі верстви населення, особливо якщо їм допомагати роз'яснювальною роботою, поставленням зрозумілих і досяжних цілей.

Слід зазначити, що в 1991 році Україною було ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини. Однак дотепер урядом ще не розроблено послідовної державної політики, спрямованої на вирішення проблеми дитинства в Україні. Національні програми, які було прийнято останніми роками ("Діти України", "Освіта. Школа XXI століття"), спрямовані на вирішення лише деяких проблем і не охоплюють усього спектру існуючих питань.

Недоліком законодавства, на нашу думку, є те, що на даному етапі в Україні немає єдиного законодавчого акта про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, який би був покликаний упорядкувати діяльність органів і установ, які займаються попередженням бездоглядності та правопорушень неповнолітніх. Як видається, у єдиному законодавчому акті необхідно висвітлити завдання профілактичної діяльності, визначити суб'єктів профілактики, їх функції й основні напрямки діяльності, відобразити заходи і засоби профілактичної роботи, приділити увагу питанням правового статусу неповнолітніх, відносно яких здійснюються профілактика, забезпечується захист прав та інтересів. Цей закон сприяв би систематизації й упорядкуванню діяльності органів і установ, котрі займаються профілактикою, відповідно до Конституції України й загальновизнаних норм міжнародного права, установлював основи правового регулювання відносин, які виникають у зв'язку з діяльністю щодо попередження бездоглядності та правопорушень неповнолітніх. Також у даній системі пропонуємо виділити спеціалізований слідчий апарат або просто відділ із розслідування злочинності неповнолітніх. Так, під час проведеного нами анкетування 226 слідчих Луганського регіону на питання "Як ви вважаєте, чи назріла необхідність у створенні спеціалізованого слідчого апарату, відділу із розслідування злочинів неповнолітніх?" були одержані такі відповіді:

• уважаю за необхідне це зробити – 70%;
• у цьому немає необхідності – 25%;
• важко відповісти – 5%.

Диференціюючи заходи безпосереднього попередження за моментом їх реалізації, до заходів ранньої профілактики відносять ті, що спрямовані на запобігання дії факторів, які згібно впливають на формування особистості та поведінки підлітків, а також усунення джерел можливих шкідливих впливів, компенсацію негативних соціальних процесів.

Наприклад, до таких належать заходи щодо виявлення неблагополучних сімей, оскільки в 70% випадків злочини під негативним впливом дорослого підбурювача скоюють неповнолітні саме із сімей даної категорії (неповні сім'ї, сім'ї, у яких батьки (або один з них) ведуть антигромадський спосіб життя чи раніше судимі тощо), а також заходи щодо забезпечення позитивної зайнятості.

Іншу групу складають заходи власне попереджувального характеру, а саме: щодо цілеспрямованого виховного і перевиховного впливу на неповнолітніх, поведінка яких свідчить про небезпеку вчинення злочину в майбутньому; щодо припинення дій осіб, котрі негативно впливають на підлітків; щодо усунення факторів, які призвели до порушення неповнолітніми моральних і правових норм. Сюди відносяться, наприклад, заходи контролю за поведінкою підлітків-правопорушників з боку підрозділів МВС із попередження правопорушень неповнолітніх; заходи, застосовувані до батьків, які негативно впливають на дітей або ухиляються від виконання виховних обов'язків (із вивчених нами матеріалів судової практики видно, що кримінальні справи про втягнення батьками та близькими родичами дітей у злочинну діяльність складають 26%); примусові заходи виховного впливу, застосовувані судом до підлітків у зв'язку із вчиненням ними правопорушень, і, нарешті, кримінальна відповідальність осіб, які втягли неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Третя група – це заходи, спрямовані на профілактику рецидиву. До таких заходів відносяться: контроль і допомога неповнолітнім, які вже відбули покарання, у працевлаштуванні; перевиховний вплив на засуджених до мір покарання, не пов'язаних із позбавленням волі; комплекс заходів щодо виправлення й перевиховання неповнолітніх, які відбувають покарання у виховних колоніях, а також заходи з виправлення дорослих втягувачів. (Хоча вважаємо недоцільним сподіватися на їх виправлення. Вивчаючи матеріали судової практики, ми визначили, що 67% дорослих втягувачів – це раніше судимі, 52% із них притягувалися до кримінальної відповідальності неодноразово. На нашу думку, таких осіб може виправити тільки збільшення кримінальної відповідальності за втягнення у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність).

Класифікація заходів спеціального попередження виходить з моменту початку її реалізації, що зумовлено ступенем деформації особистості та поведінки підлітка. Раннє попередження повинне розглядатися як найперспективніший, найгуманніший і найекономічніший напрямок профілактики цього виду злочинів. На жаль, на практиці потенціал ранньої профілактики ще не цілком оцінений як суб'єктами загального виховання, так і правозастосовчими органами. У результаті діяльність з попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність в основному концентрується на виявленні криміногенних факторів та їх подоланні. Звернення до факторів анти-криміногенної властивості, які здатні запобігти відхиленням у поведінці, залишається істотним резервом ранньої профілактики.

Розглянемо класифікацію заходів попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність за масштабом. Загальнодержавні заходи, що враховують особливості соціального статусу неповнолітніх у суспільстві, сприяють створенню оптимальних умов життя та правильного виховання підростаючого покоління, належній організації попередження антигромадської поведінки підлітків. Наприклад, державні програми щодо посилення боротьби зі злочинністю на 2001-2005 роки.

Заходи, які реалізуються на рівні регіонів, ураховують специфіку характеристик злочинності й антигромадської поведінки неповнолітніх, а також дорослих, здатних утягнути неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, соціально-економічний стан осіб молодіжної вікової групи, виховні та сімейні умови, інші кримінологічно значущі соціальні фактори. На сьогодні вони набувають системного характеру, реалізуючись або в межах регіональних програм боротьби зі злочинністю, спеціальних регіональних програм з попередження правопорушуючої поведінки неповнолітньої молоді, або в межах цільових програм за окремими аспектами профілактичної діяльності в регіонах. Наприклад, підрозділами КМСН у першому півріччі 2002 року проводилося близько десяти різних профілактичних операцій, такі як "Бахус", "Генофонд", "Літо", "Попередження насильства в сім'ї", "Рецидивіст" та інші. Усі зазначені операції мали на меті виявити підлітків, які живуть поза домівкою, ведуть антигромадський спосіб життя, скоюють злочини, а також попередити факти насильства в сім'ї тощо. Заходи, орієнтовані на попередження антигромадської поведінки неповнолітніх, а так само дорослих осіб, які втягують їх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, передбачені цільовими програмами "Молодь Луганська", "Сім'я" тощо.

Специфіка механізму дії факторів, що детермінують цей вид злочинів, злочини неповнолітніх узагалі, надзвичайна залежність поведінки підлітків від мікросередовища та його впливу зумовлюють необхідність приділення особливої уваги до заходів, орієнтованих на дію стосовно криміногенних груп неповнолітніх, сімей з неповнолітніми правопорушниками, неблагополучних сімей, у яких є неповнолітні, дорослих осіб, котрі втягують підлітків у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність чи здатні через свої особистісні якості вчинити цей злочин.

Заходи індивідуального попередження втягнен-ня неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність мають бути спрямовані на профілактику правопорушуючої поведінки як дорослого підбурювача, так і неповнолітнього. При цьому повинні враховуватися особистісні якості, індивідуальна специфіка життєвих обставин, різниця у віці між втягненим і втягувачем та інші фактори. Успішність заходів індивідуального попередження залежить від стану профілактичної діяльності як у суспільстві, так і в регіоні та малих групах.

"Сьогодні, – стверджує А.В. Шарапов, – стало очевидним, що без створення (або відродження) і безперебійної дії сильних превентивних механізмів протидії криміналу неможливо добитися стабілізації, а потім і послаблення криміногенної ситуації. Між тим останніми роками профілактика опинилась "на задвірках" правоохоронної системи, майже кожен новий міністр внутрішніх справ її "реформував", мало уваги приділяли їй і вчені".

За останні роки в країні розпалася колишня радянська система заходів боротьби як зі злочинністю в цілому, так і зі злочинністю неповнолітніх. Вона включала понад 50 соціальних інститутів – різних державних і громадських організацій, установ. Послаблення профілактичної функції держави було значною мірою зумовлене зменшенням кількості або повним зникненням профілактичних громадських структур, особливо міських і регіональних. Найчастіше саме ці структури могли діяти в напрямках, недоступних структурам державним. Так, доктор юридичних наук В.В. Голіна стверджує, що на сучасному етапі в Україні немає системи загальносо-ціального попередження злочинності, оскільки соціально-економічна й ідеологічна політика головним чином спрямована на відтворення та розвиток таких суспільних відносин, яким внутрішньо властиві криміногенні явища, що породжують і збільшують злочинність, роблять її характер більш жорстоким. Саме тому ми зараз спостерігаємо таке зростання рівня злочинності неповнолітніх, а також значне збільшення числа втягнень неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

"Дуже дорогу ціну суспільство змушене платити у зв'язку з демонтажем системи профілактики, згортання багатомільйонного руху громадськості за зміцнення правопорядку. Втративши такі її структурні компоненти, як народні дружини, ради профілактики, громадські пункти охорони правопорядку, товариські суди, пости народного контролю тощо і не створивши нічого нового, держава послабила свій профілактичний потенціал, і нібито провела смугу відчуження між офіційною судово-правовою владою та населенням". Не в усьому і не до кінця продумана адміністративна реформація структур профілактики не сприяє активізації діяльності з попередження злочинності неповнолітніх.

Ідеалом системи профілактики злочинності неповнолітніх і втягнення їх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність могла б стати само-настроювальна структура, яка б автоматично включала потрібні важелі, методи, засоби, суб'єктів профілактики та досягала помітного позитивного результату.

Резервом, що дозволяє досягти необхідної розмаїтості та потужності реагування, можуть бути громадська думка, громадські структури. Але організуючим та ініціюючим елементом у цій системі все ж таки є загальнодержавні й регіональні структури. Тому координуючий орган буде ефективним лише тоді, якщо він діятиме на основі державних повноважень і являтиме державну структуру.

На сьогодні координаційні функції в профілактиці правопорушень неповнолітніх на державному рівні виконують Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, на яку Законом "Про прокуратуру" покладено функцію координації роботи правоохоронних відомств у справі попередження злочинності. МВС має могутні організаційні структури, які здійснюють безпосередню профілактичну роботу з окремих правопорушень або конкретних кримінальних справ, конкретного випадку втягнення і які залишаються, на жаль, поки що єдиними дійовими суб'єктами профілактики, хоча майже третина злочинів цього виду (втяг-нення неповнолітніх у злочинну діяльність), за оцінками експертів, залишається латентною, 13% із яких працівники органів внутрішніх справ власноручно роблять латентними.

Отже, ми дійшли висновку, що системний підхід до профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність зменшив би можливість помилок у рекомендаціях, сприяв би вибору пріоритетних завдань, розкриттю ролі та місця в профілактичній роботі тих чи інших суб'єктів профілактики, урахуванню їх функціональної й регіональної специфіки. Це, у свою чергу, дало б змогу визначати основні напрямки та методи вдосконалення системи профілактики. Спробу вирішення перелічених завдань було здійснено заради досягнення головної мети дисертаційної роботи – розроблення рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності всієї діяльності з профілактики втягнення неповнолітніх, методологічних основ створення регіональних систем попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Таким чином виходячи викладеного треба констатувати, що необхідно відновлювати на належному рівні регіональну систему профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, яка повинна відповідати соціальним умовам, що кардинально змінилися, будуватися на нових принципах – демократії, пріоритету особистості, захисту законних прав та інтересів неповнолітніх. Концептуальними принципами побудови такої системи у регіоні мають бути принципи організації (і самоорганізації) соціального й економічного життя людей, демократизму, колективізму, добровільності. Ідеалом системи профілактики втягнення неповнолітніх могла б стати самонастроювальна структура, яка б автоматично включала потрібні важелі, методи, засоби, суб'єктів профілактики та досягала помітного позитивного результату.

Слід також зазначити, що попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність повинне ґрунтуватися не тільки на правових засобах, але й використовувати засоби культурно-виховні, соціально-психологічні, економічні, медичні та інші.

Особливо треба відмітити, що тільки у взаємодії ОВС з органами освіти, громадськими організаціями, усіма громадянами можна досягти поступового зниження рівня втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, оскільки недарма кажуть, що суспільство, яке не турбується про своїх дітей, не має майбутнього.

Не може не тривожити той факт, що все більша кількість дітей 10-13 років втягується у вчинення діянь, що кваліфікуються в Кримінальному кодексі як злочини, але юридично не є злочинами, оскільки суб'єкт не досяг віку кримінальної відповідальності. Ця обставина може виводити такі вчинки з офіційної кримінальної статистики, але не виводить їх із зони громадської уваги, а осіб, що їх вчиняють, – із зони кримінологічного ризику. Відомою є закономірність: імовірність повторного злочину (рецидиву) тим вища, чим молодшою є особа, яка скоїла перший проступок.

У результаті проведених автором кримінологічних досліджень і вивчення правоохоронної практики було виявлено, що основні причини злочинної поведінки неповнолітніх, а також втягнення їх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність пов'язані з соціально-економічною нестабільністю в суспільстві. Безперечно, матеріальні та духовні ресурси перебувають майже в кризовому стані. Тому необхідно шукати й знаходити шляхи підвищення ефективності профілактичної роботи, спрямованої проти втягнення неповнолітніх, з огляду на ситуацію, що склалася. Слід використовувати в нових умовах немалий досвід профілактичної роботи, який було напрацьовано в країні за попередні роки, а також реалізовувати сучасні уявлення в галузі правової та кримінологічної науки, у комплексі різного роду управлінських наук.

Особу увагу треба звернути на те, що посилюється вплив на підлітків з боку структур організованої злочинності й усе частіше відбувається пряме втягнення неповнолітніх у допоміжні (підсобні) або прямі злочинні дії, ініційовані цими структурами. Створена за безпосередньої участі організованої злочинності мережа розваг для неповнолітніх сприяє втягненню їх у наркоманію, токсикоманію, алкоголізм і, що не менш небезпечно, в ідеологію відмови від звичних соціальних норм, що виражається в небажанні підлітків вчитися, працювати. Кримінально-правова підстава тут очевидна – адже неповнолітній втягується у вчинення тяжких злочинів. Однак головний, найбільш ефективний елемент соціального механізму боротьби зі злочинністю неповнолітніх – це не в'язниці й кримінальні закони, а поступове витіснення цих законів шляхом поширення та зміцнення моральних норм, а також відповідних традицій, звичаїв, як загальнолюдських, так і національних. Не покарання як таке, а розвиток культури суспільства й окремо кожного його члена дає надію на реальний ефект.

Стосовно до неповнолітніх для забезпечення цілеспрямованості й ефективності профілактики слід спиратися на теоретичні кримінологічні розробки, які концептуально виокремили основні сфери життєдіяльності підлітка. Це: а) сім'я, її благополуччя, духовний клімат, педагогічна грамотність батьків тощо; б) навчання як повсякденний і повсюдний, тривалий і складний суспільний процес соціалізації неповнолітнього населення Української держави; в) дозвілля як елемент соціального життя, конче необхідний дітям для повноцінного розвитку; г) працевлаштування як важливий момент входження в доросле життя; ґ) трудова зайнятість чи просто праця – добре організована, кваліфікована або така, що дає можливість підвищення кваліфікації (тобто можливість життєвої перспективи), і добре оплачувана – як найважливіша умова повноцінного життя людини; д) здоров'я, оскільки неувага до цієї проблеми призводить до деградації і особи, і суспільства.

Слід виокремити й питання щодо правової пропаганди, ідеологічного (духовного) виховання, інших ключових ціннісних орієнтацій неповнолітніх, форми їхніх позитивних мотиваційних поведінкових устремлінь. Діючи в названих напрямках, можна істотно підвищити ефективність профілактики.

Особливо важливою і необхідною умовою підвищення ефективності попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, надання профілактиці конкретного й адресного характеру ми вважаємо всебічну раціоналізацію цієї роботи, "прив'язку" її до умов конкретного регіону. Це не означає, що на державному рівні профілактична робота не буде корисною, проте, думаємо, тільки в регіоні й може бути створена ефективна система такої профілактики.

Також треба звернути увагу на те, що позитивних результатів у побудові регіональної системи профілактики втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, на думку автора, не можна досягти лише заходами, яких уживають органи внутрішніх справ України. Треба застосувати цілий комплекс загальнодержавних заходів: економічних, соціальних, морально-етичних, правових та інших. Тільки у взаємодії, творчій співпраці з органами освіти, громадськими організаціями, усіма громадянами можна досягти поступового зниження рівня втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, оскільки недарма кажуть, що суспільство, яке не турбується про своїх дітей, не має майбутнього.

Стосовно профілактиці в Луганській області доцільним є створення центру зайнятості для неповнолітніх, до структури якого залучалися б керівники підприємств і адміністрації міста й області, і запровадження практики складання тристоронніх договорів, за якими неповнолітні влаштовувалися б на тимчасову роботу.

Автором пропонується змінити редакцію ст. 304 КК України, озаглавивши її "Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину".

Також видається необхідним доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 304 і, якою встановити кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення антигромадських дій.

З огляду на дуже високий загальний рівень суспільної небезпеки злочинів проти неповнолітніх необхідно і логічно ввести в систему Особливої частини КК України окремий розділ, статті якого передбачали б більш сувору відповідальність для злочинців, що порушують права і законні інтереси неповнолітніх.

Недоліком нашого законодавства є те, що на сьогодні в Україні немає єдиного законодавчого акта про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, котрий би впорядкував діяльність органів та установ, які займаються такою профілактикою, привів їх у струнку систему та відповідно до Конституції України й загальновизнаних норм установив основи правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з діяльністю щодо профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх.

На закінчення хотілося б відзначити, що в роботі зроблено кілька загальних висновків і сформульовано рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а також декілька пропозицій, спрямованих на вдосконалення системи профілактики злочинності неповнолітніх і особливо попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність.

Джерело – глава з монографії:

Топольскова І.О. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Монографія / МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. В.П. Ємельянов]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 192 с.