Способи та цілі втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність

Аналізуючи кримінальне законодавство України, Росії, Білорусі та інших країн СНД, ми дійшли висновку, що в ст. 304 КК України, яка передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, не відображено способів такого втягнення, тимчасом як у кримінальних кодексах інших держав це зроблено, що видається вельми доцільним. Так, у диспозиції ч. 1 ст. 150 КК РФ і ч. 1 ст. 172 КК Білорусі законодавець конкретно перелічує в законі способи втягнення для того, щоб працівники правоохоронних органів, які ведуть розслідування в справах даної категорії, не обмежувалися загальною фразою про втягнення, а вказували конкретний його спосіб, підтверджуючи це матеріалами справи. Однак необхідно зазначити, що в диспозиціях ст. 150 КК РФ і ст. 172 КК Білорусі, крім названих способів, є вказівка й на інший спосіб втягнення. Під іншим способом розуміється будь-який вплив на неповнолітнього з метою залучення його до участі в злочині. Фактично сюди можна віднести: різного роду психічні впливи на неповнолітнього (розпалювання корисливих прагнень, почуття заздрості, помсти, а також умовляння та пропонування вчинити злочини); надання матеріальних благ, що передує вчиненню злочину (підкуп); доведення неповнолітнього до стану сп'яніння з наступним пропонуванням узяти участь у злочині та ін. Отже, практично будь-який спосіб може бути використаний для втягнення неповнолітніх у вчинення злочину. Хоча, звичайно, скільки вчені не намагалися виявити й описати всі такі способи, зробити це неможливо. Та й у кримінально-правовому аспекті зазначати всі можливі способи не обов'язково, оскільки спосіб втягнення неповнолітнього у вчинення злочину на кваліфікацію не впливає. Ми згодні з думкою В.Д. Спасовича про те, що жодному, навіть найбільш далекоглядному, законодавцеві не дано передбачити "всі форми морального впливу однієї особи на іншу". Однак зазначення російським і білоруським законодавцями в диспозиціях статей, що передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у вчинення злочину, найпоширеніших способів втягнення, на наш погляд, все ж є слушним.

Питанню про спосіб вчинення злочину вчені приділяють велику увагу, хоча єдності поглядів на поняття способу серед них немає. Першочерговим, як вважає М.І. Панов, є з'ясування загального поняття способу вчинення злочину, що важливо як для визначення конкретних способів окремих злочинів, так і для встановлення їх змісту й кримінально-правового значення.

Стосовно до розгляданого складу злочину найближчою видається позиція В.М. Кудрявцева, котрий трактує спосіб вчинення злочину як визначений порядок, метод, послідовність рухів і прийомів, застосовуваних особою для вчинення злочину.

Спробуємо провести аналіз найбільш поширених способів втягнення неповнолітніх у вчинення злочину. Першим розглянемо умовляння. Під ним розуміється тривалий у часі процес впливу на психіку особи, у даному разі втягувача на емоційну сферу втягуваного, на його почуття. Умовляючи, втягувач діє відкрито, майже не криючись і не приховуючи своєї особистої заінтересованості у вчинюваному злочині.

До різновидів умовлянь можна віднести прохання й переконання. Відмінність їх полягає в тому, що прохання за своєю тривалістю в часі завжди одно-моментне і не має, на відміну від переконання, тривалого характеру. Оскільки в основі прохання лежить заінтересованість втягувача, а в неповнолітнього такого інтересу немає, деякі вчені вважають прохання недостатньо ефективним способом втягнення. Проте необхідно відмітити, що в неповнолітнього, який відгукнувся на прохання, усе ж є свій інтерес. Правда, криється він не в самому результаті злочину, а в тих вигодах, які сподівався отримати неповнолітній від старшої особи за вчинення злочину. Причому відмінність цього способу від підкупу, приміром, полягає в тому, що безпосередньої вигоди втягувач не обіцяє. Особливо частими є випадки виконання злочинних прохань за наявності між втягувачем і втягуваним неповнолітнім родинних зв'язків або інших близьких стосунків.

Переконання як вид умовлянь передбачає надання втягуваній особі таких підстав, виходячи з яких вона вважає за необхідне вчинити злочин. У цьому випадку вплив здійснюється не на емоційну сферу і почуття неповнолітнього, а на його розум. Втягувач прагне розкрити всі ті вигоди, користь від яких матиме неповнолітній, вчинивши певне діяння. Втягувач при цьому робить вигляд, що йому байдуже, вчинить цей злочин або суспільно небезпечне діяння неповнолітній чи ні. На перший план висуваються інтереси неповнолітнього. Необхідно зазначити, що переконання може й не мати тривалого характеру. Головне в цьому випадку не стільки тривалість психологічного впливу, скільки вагомість аргументів втягувача.

Таким чином, відмінність переконання від прохання полягає в тому, що неповнолітньому навіюється думка про наявність його власного інтересу у вчиненні злочину. Таке переконання тільки тоді можна вважати способом втягнення, коли воно дійсно є умовою, що визначає діяльність втягуваного.

Наступний спосіб – підкуп, тобто давання чи обіцяння якоїсь винагороди за вчинення злочину. Узагалі, не має значення, чи були дані (обіцяні) гроші, цінності або ж обіцяна яка-небудь інша вигода. Крім того, підкуп може виражатися також у прощенні боргу.

Особливий інтерес викликає такий спосіб втягнення, як погроза. Сутність цього способу зводиться до того, що втягувач погрожує втягуваному заподіянням яких-небудь несприятливих наслідків у разі невиконання злочинного діяння. Погроза повинна мати притаманні їй атрибути, тобто реальність і здійсненність. Вона може стосуватися як заподіяння якої-небудь шкоди, так і неусунення шкоди, яка вже існує. При цьому погроза спрямовується не тільки безпосередньо на втягуваного, а й на рідних чи близьких йому людей. Поширеною є практика залякування неповнолітнього можливістю розголошення відомостей про вчинені ним проступки.

Говорячи про насильство психічне (погрозу), не можна умовчати про насильство фізичне, яке являє собою "умисне неправомірне заподіяння шкідливого фізичного наслідку іншій людині проти чи мимо її волі шляхом енергетичного (механічного, фізичного, хімічного, біологічного) впливу на органи, тканини або фізіологічні функції організму потерпілого". Як спосіб втягнений у вчинення злочину фізичне насильство трапляється дуже рідко.

Виокремимо також обман як спосіб втягнення. Під обманом узагалі розуміється умисне введення в оману чи підтримання омани з метою спонукати до певної поведінки в інтересах того, хто обманює, або інших осіб. До обману можуть вдаватися не тільки для того, щоб ввести в оману, а й для того, щоб викликати певну поведінку. Крім того, втягувач часто не тільки повідомляє неправдиву інформацію, але й приховує свої справжні наміри.

Сьогодні викликає особливе занепокоєння те, що діти втягуються не лише в одиничні злочини, а й у діяльність злочинних груп.

Як свідчать наші дослідження змішаних криміногенних груп, проведені в 2002 році, неповнолітні втягуються у їх злочинну діяльність різними способами. Втягувачі діють насамперед:

• спекулюючи на почуттях хибної товариськості, "злодійської честі й благородства" – понад 37% усіх випадків;
• шляхом заохочення й експлуатації низьких інстинктів (жадібності, скупості, примітивних потягів) – 23%;
• вдаючись до відкритого психологічного і фізичного насильства – 20,9%;
• демонструючи уявну повагу та довіру, хибне заступництво – 13,7%;
• проханнями, порадами, гумором, насмішками, завданнями, дорученнями – 5,4%.

Крім того, у дослідженнях, наприклад, В.Ф. Пирожкова виокремлюються й такі способи, як добровільне приєднання до групи, наслідування (заодно з близьким другом). Усе більшого значення набуває використання таких способів, як залучення до занять престижними видами спорту, опанування комп'ютера, надання матеріальної допомоги сім'ї.

Дорослі включають у свою кримінальну групу неповнолітнього з визначеними, чітко окресленими цілями для досягнення високої результативності злочинної діяльності. Неповнолітній їм потрібен як інструмент злочинної дії: пролізти у кватирку, приманити жертву, виконати роль посильного, зв'язкового, угнати автомобіль та ін.

Очевидно, що причина схильності до аморальної поведінки в частини підлітків корениться не стільки у вікових особливостях, скільки в індивідуальних рисах, пов'язаних з умовами життя й виховання.

У разі провалу, маніпулюючи почуттям "обов'язку" і "честі", а також залякуючи, дорослий спонукає неповнолітнього взяти всю вину на себе. Саме тому здебільшого втягувач залишається невідомим, а неповнолітній ні за яких умов не визнає навіть його існування. Безкарність злочинця призводить до вчинення ним нових і нових тяжких злочинів, у тому числі втягнення до вчинення злочинів уже не однієї дитини, а групи неповнолітніх.

У ході нашого кримінологічного дослідження способів втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність було проведено анкетування працівників кримінальної міліції в справах неповнолітніх Артемівсь-кого, Жовтневого, Кам'янобрідського і Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, а також Луганського міського управління УМВС України в Луганській області та слідчих у справах неповнолітніх тих самих районних відділів й отримано такі результати:

• у вчинення корисливих злочинів неповнолітніх втягують шляхом психічного і психофізичного впливу (обман, пропонування вчинити злочин, підкуп, умовляння) з відведенням їм ролі пособника чи співвиконавця за організаційної ролі дорослих втягувачів. Із матеріалів дослідження видно, що в 62,8% випадків підлітки втягуються у вчинення злочинів проти власності, в основному крадіжок;
• у вчинення корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні втягуються також шляхом психічного і психофізичного впливу (розпалювання почуття заздрості, корисливих прагнень). Вивчення кримінальних справ показало, що близько 23,6% злочинів, вчинених неповнолітніми спільно із втягувачами, становили розбійні напади;
• в агресивно-насильницькі злочини (заподіяння тілесних ушкоджень, убивство, зґвалтування) – 13,6% – неповнолітні втягуються з застосуванням психофізичного впливу (розпалювання почуття помсти, погрози застосування фізичного насильства).

Вивчення втягнення неповнолітніх у вчинення антигромадських дій дало такі результати:

• втягнення в жебрацтво здійснювалося переважно шляхом психічного впливу на дитину – переконання. Із усіх втягнених в антигромадську діяльність кількість втягнених у жебрацтво способом переконання становила 74,4%;
• втягнення в пияцтво шляхом психічного впливу, здебільшого пропонування неповнолітньому випити – 16,3%;
• втягнення в азартні ігри шляхом пропонування – 9%.

Проведені дослідження свідчать, що більшість неповнолітніх втягуються у вчинення різного роду злочинів, в основному корисливих – 83,4% випадків із загальної кількості втягнень у вчинення злочинів. Також спостерігається зовсім незрозумілий факт: працівники КМСН виокремлюють втягнення неповнолітніх в азартні ігри – 9%, хоча, за даними вивчення кримінальних справ, у Луганській області не було жодної кримінальної справи за фактом втягнення неповнолітнього в азартні ігри.

Виходячи з викладеного, можна зазначити, що система соціально-кримінологічних механізмів втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або інші антигромадські дії складається з різних елементів, які включають в себе: кримінологічні властивості особистості втягувача й особистості втягуваного; причиновий комплекс, що сприяє втягненню неповнолітніх у вчинення злочину або інші антигромадські дії; способи й цілі втягнення.

Слід також визначити, що особистість втягуваного є центральною у тому розумінні, що її криміногенні особливості первинні, а тому саме вони повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Це не означає, що можна ігнорувати зовнішні соціальні фактори, оскільки лише у взаємодії особистості й зовнішнього середовища полягає суть суспільної небезпеки втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або інші антигромадські дії. Не може не викликати занепокоєння той факт, що все більша кількість дітей віком від 8 до 13 років втягується у вчинення діянь, які не визнаються злочинами через те, що суб'єкт не досяг віку кримінальної відповідальності. Ця обставина виводить такі вчинки з офіційної кримінальної статистики, але не може вивести з зони кримінального ризику, бо є сумнозвісною закономірність: імовірність повторного злочину (рецидиву) тим вища, чим молодшою є особа, яка скоїла перший проступок.

Треба зазначити ще одну особливість, формально причини й умови, які сприяють втягненню у вчинення злочину, установлюються, подання в порядку ст. 23-1 КПК України до інстанцій вносяться, але практична значущість цієї роботи залишається низькою. Проте виявляти й усувати причиновий комплекс, що сприяє втягненню неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність, – це завдання не лише правоохоронних органів, а й усієї громадськості. Тільки так можна буде реально впливати на розглядані причини й умови, виробляти заходи щодо їх усунення, перешкоджати їх появі.

Під особливий контроль необхідно взяти діяльність західних місіонерів, котрі далеко не завжди сприяють нормальному розвиткові неповнолітніх, а, навпаки, мають на меті підірвати історичне коріння вітчизняної моралі, опорочити вітчизняну історію, вплинути на ідеологію.

На особливу увагу заслуговує, те що зазначення в диспозиціях відповідних статей КК України найбільш поширених способів втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність видається доцільним, оскільки це зумовлювало б необхідність для слідчих при розслідуванні справ даної категорії вказувати на конкретні, кожного разу індивідуальні, способи втягнення неповнолітніх, що дозволило б усунути наявні слідчі помилки й зменшити кількість винесених судами необґрунтованих виправдувальних вироків у таких справах.

Метод системного аналізу попередження втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність (регіональний аспект).

Джерело – глава з монографії:

Топольскова І.О. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Монографія / МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. В.П. Ємельянов]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 192 с.