Особливості застосування науково-технічних засобів спеціалістом у ході проведення окремих слідчих дій

Ефективність провадження слідчих дій залежить від участі в них спеціалістів та інших фахівців, діяльність яких може досягти своєї мети лише за умови належного застосування науково-технічних засобів.

При скоєнні злочину відбуваються певні зміни зовнішнього середовища, в результаті чого утворюються матеріальні й ідеальні сліди. У механізмі слідоутворення, як відомо, беруть участь мінімум два об'єкти – слідоутворюючий і слідосприймаючий. К.В. Скибицький зазначає: “У формуванні відображень беруть участь дві групи об'єктів: (1) безпосередньо злочинець, його взуття, одяг та інші супутні об'єкти; (2) об'єкти, взаємодії яких є засобами цілеспрямованої діяльності. Останні приводяться у взаємодію злочинцем і поділяються у свою чергу на дві підгрупи: (1) об'єкти, що утворюють середовище, у якому знаходиться предмет посягання; (2) об'єкти, використовувані злочинцем для зміни об'єктів першої групи, які до учинення злочинів не входять до складу останніх. У результаті вивчення різних форм взаємодії об'єктів першої і другої груп визначаються закономірності виникаючих відображень”.

З урахуванням того, що причинно-наслідковий зв'язок характеризується однобічною спрямованістю, доводження тотожності завжди зводиться до встановлення слідоутворюючого об'єкта. У момент учинення злочину – наприклад, при зламуванні перешкоди на ній залишаються статичні чи динамічні сліди знаряддя злому. Водночас на застосовуваному знарядді злому залишаються частки фарби, деревини, пилу і т. ін., що відокремилися від перешкоди. “У той момент, коли шуканий об'єкт, впливаючи на речову обстановку, відобразив на ній свої властивості, він сам унаслідок взаємодії і закону взаємовідбиття сприйняв у тій чи іншій формі властивості тих реальних предметів, з якими він контактував, взаємодіяв. Це означає, що для цілей пізнання тотожності невідомого об'єкта важливо вивчити не тільки прямі ідентифікаційні зв'язки, що виникли в процесі відображення його особистих властивостей на предметах навколишнього оточення, але і зворотні ідентифікаційні зв'язки, які об'єктивно виникли в процесі взаємодії, а значить, і взаємовідбиття властивостей предметів навколишнього оточення на об'єкті, що ототожнюється”, – зазначає М.Я. Сегай. Аналогічної точки зору дотримуються Ю.Ф. Жаріков і співавтори, котрі указують, що “Взаємодія – процес двосторонній, тому сліди відображення доцільно шукати як на слідосприймаючому, так і на слідоутворюючому об'єктах”. Такий підхід значно розширює коло матеріальних утворень, які дозволяють відтворювати механізм події.

Таким чином, прямі сліди, як правило, виявляються і вилучаються в ході огляду місця події, а зворотні – у ході проведення обшуків, освідувань, оглядів одягу, знарядь та інструментів і т. ін., у разі виявлення підлягаючих перевірці осіб або предметів. Тут “важливий загальний методологічний принцип: там, де виник прямий ідентифікаційний зв'язок як результат взаємодії об'єкта, що ототожнюється, завжди треба припустити наявність і зворотного ідентифікаційного зв'язку, коли шуканий ототожнюваний об'єкт, сприйняв властивості людей і речей, які з ним взаємодіяли”. Отже, розкриття і розслідування злочинів на належному рівні можливе лише за умови застосування системного (комплексного) підходу. Позиція М.Я. Сегая з цього приводу зводиться до наступного: “Системний підхід як загальне методичне правило передбачає представлення на експертне дослідження усієї вихідної інформації про взаємодіючі об'єкти і речову обстановку події злочину, що міститься як у матеріальних слідах об'єктів, що взаємодіяли і субстраті сприймаючого середовища, так і в процесуальних документах, об'єктивно фіксуючих стани і зміни об'єктів взаємодії. Системний підхід означає єдність технічних засобів і тактичних прийомів криміналістики, покликаних виявляти, фіксувати і забезпечувати представлення для експертного дослідження найбільш повного й інформативного вихідного матеріалу”.

Ряд авторів, розглядаючи питання застосування спеціальних знань і НТЗ, вважають, що тут мова повинна йти не про тактику, а про певні правила. Так, В.К. Весельський стверджує, що “Правила слідчої діяльності являють собою підходи і способи її здійснення, складають науково обґрунтовані та апробовані практикою найбільш доцільні процедурні й технологічні прийоми виявлення, збирання, дослідження і використання доказової інформації. До них відносяться правила роботи з різними видами слідів, послідовності й методичності огляду, висунення і перевірки версій, опису за ознаками зовнішності, підбору зразків для порівняльного дослідження, тощо. Вони відображають, що і як має виконуватися при слідчому пізнанні для забезпечення оптимальної діяльності слідчого при досягненні об’єктивної істини по справі”.

У спеціальній літературі немає єдиного підходу до розуміння терміна “криміналістична тактика”. За визначенням В.Ю. Шепітька, криміналістична тактика це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Як зазначають Т.В. Авер'янова і співавтори, до змісту криміналістичної тактики, окрім іншого, входять рекомендації щодо використання в розслідуванні техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів, а також рекомендації про використання спеціальних знань, допомоги спеціалістів.

О.О. Закатов і Ю.М. Оропай тактику застосування науково-технічних засобів визначають як сукупність найбільш раціональних і ефективних прийомів використання цих засобів при проведенні окремих слідчих дій для досягнення поставлених перед ними завдань і цілей.

На нашу думку, у процесі розслідування завжди треба припускати “унесення” з місця події часток речової обстановки. З урахуванням цього висуваються версії щодо об'єктів, на яких вони можуть знаходитися. Тому ці частки спершу повинні вилучатися з місця події “у запас”, а згодом, при виявленні їх на об'єкті, що перевіряється, – включатися в процес пізнання. Належне виконання даного завдання немислиме без залучення спеціалістів і застосування науково-технічних засобів. Тому зміст тактики використання спеціальних знань для одержання криміналістично значущої інформації про зв'язки взаємодії об'єктів, що ототожнюються, має включати питання, пов'язані з найбільш ефективним використанням НТЗ для вирішення визначених завдань при провадженні конкретних слідчих дій, по окремих категоріях кримінальних справ, і ключова роль у цьому належить саме спеціалістові.

Тактика застосування науково-технічних засобів, у свою чергу, впливає на тактику проведення слідчої дії в цілому. “Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність”, – зазначає В.Ю. Шепітько.

Ще в 1970 р. М.Я. Сегай звернув увагу на те, що тактичні й технічні прийоми розроблялися і використовувалися головним чином для фіксації прямих ідентифікаційних зв'язків, утворених об'єктом, що ототожнюється, як таким, що впливає, і до того ж по якомусь одному ідентифікаційному полю. На підставі цього він дійшов висновку про необхідність спрямувати подальше удосконалення технічних засобів і криміналістичних прийомів на одержання оптимальної доказової інформації про зв'язки взаємодії об'єктів, що ототожнюються.

З урахуванням викладеного особливості застосування науково-технічних засобів доцільно розглядати стосовно окремих слідчих дій.

1. Огляд місця події. Найповніше науково-технічні засоби застосовуються в ході однієї з найпоширеніших слідчих дій – огляду місця події. Огляд місця події – це невідкладна слідча дія, сутність якої полягає в безпосередньому сприйнятті слідчим обстановки місця події, у виявленні, сприйнятті, вивченні та фіксації слідів та інших об'єктів з метою з'ясування характеру події, що сталася, особистості злочинця, мотивів злочину й інших обставин, які підлягають установленню при розслідуванні злочинів.

Виявляючи і вивчаючи окремі сліди, слідчий повинен уявити повну картину всієї події, що сталася. “Установлення фактів за матеріальними слідами злочину є рух від незнання до знання. Кожна з ознак, що виявляються, окремо дає підставу лише для ймовірного судження. В міру збільшення числа ознак ступінь імовірності підвищується, кількість переходить у якість, а знання про встановлюваний факт приймає форму категоричного судження”. У ході роботи зі слідами варто враховувати те, що прямі сліди можуть указувати на необхідність виявлення зворотних. Так, наявність подовжніх ушкоджень на тілі потерпілої при розслідуванні кримінальних справ про зґвалтування свідчить про те, що в підозрюваного під нігтями можуть знаходитися частки її шкіри. І навпаки – наявність під нігтями в потерпілої фрагментів (часток) шкіри свідчитиме про наявність ушкоджень на тілі злочинця. “Від прямого ідентифікаційного зв'язку, матеріальним аналогом якого є сліди впливу, які зазвичай виявляються вже в стадії початкових слідчих дій, сліди зворотного ідентифікаційного зв'язку можуть бути виявлені лише при наявності об'єктів, що перевіряються, виявлення яких нерідко відділено від спочатку виявлених слідів значним проміжком часу. Цим визначаються особливості й принципи виявлення зворотного ідентифікаційного зв'язку: його логічний аналіз і уявне виділення повинні супроводжувати вивчення всіх слідів і об'єктів при огляді місць готування і приховання злочинів. Для того, щоб надалі використовувати зворотний ідентифікаційний зв'язок, необхідно розширити коло джерел, які містять інформацію про подію злочину, за рахунок вилучення і належного технічного і процесуального закріплення не тільки слідів впливу об'єкта, що ототожнюється, але і субстрату сприймаючої поверхні, ознаки якої могли відобразитися і можуть бути надалі виявлені на об'єктах, що перевіряються, у процесі їх виявлення при розшуку, виїмці, обшуку”.

Упорядкований шлях пізнання, на думку М.Я. Сегая, містить у собі наступні етапи і стадії: а) виявлення слідів взаємодії як джерела інформації про ідентифікаційні зв'язки; б) виявлення об'єктів, що впливають, які могли утворити чи сприйняти ідентифікаційні зв'язки….

Взаємодія як двосторонньо спрямований процес супроводжується: по-перше, зовнішнім реагуванням, по-друге, змінами положення відображуваного об'єкта відносно інших, по-третє, внутрішніми змінами як слідоутворюючого, так і слідосприймаючого об'єктів.

Значні труднощі в ході огляду місця події представляє визначення відношення виявлених слідів до розслідуваної події. “На основі слідів прямого впливу й особливостей сприймаючої поверхні об'єкта, що ототожнюється, моделюється механізм взаємодії і сліди зворотного впливу (їх локалізація, загальний характер і субстрат), утворені на шуканому об'єкті, що ототожнюється”, – розмірковує далі М.Я. Сегай.

З урахуванням викладеного, зусилля слідчого повинні бути спрямовані на максимальне вилучення всієї наявної слідової інформації. Однак “слідчий – не універсал, і ще не завжди правильно зуміє застосувати науково-технічні засоби. Може статися й так, що невдале застосування їх не можна буде виправити, якщо слідча дія неповторна”, – справедливо зауважує М.І. Порубов. Досягти такої мети можна лише скориставшись допомогою відповідних спеціалістів і за умови застосування ними сучасних науково-технічних засобів з урахуванням своєрідності слідів, що виявляються на місці події, на тілі й одязі учасників злочинної події, на знаряддях злочину і т. ін. Цілком зрозуміло, що застосування науково-технічних засобів вимагає високої спеціальної кваліфікації. Номенклатура науково-технічних засобів і прийоми їх застосування при огляді місця події залежать від специфіки обстановки місця події, зумовленої особливостями розслідуваного злочину.

Підготовку до огляду місця події прийнято розділяти на два етапи: до виїзду і з прибуттям на місце події. Одержавши повідомлення про подію, що сталася, і вживши ряд невідкладних організаційних заходів, спрямованих на збереження місця події в первісному і незмінному вигляді, слідчий починає взаємодію зі спеціалістами, і передусім – із спеціалістом-криміналістом. При цьому слідчий повідомляє спеціалістові всю наявну в нього інформацію про подію, що сталася. На підставі її аналізу спеціаліст-криміналіст надає слідчому допомогу в вирішенні питань: які науково-технічні засоби необхідні при огляді, перевіряє їх комплектність і готовність до роботи; участь яких фахівців може бути доцільною чи необхідною.

З прибуттям на місце події доцільна участь спеціаліста-криміналіста в опитуванні очевидців і осіб, які першими знайшли сліди злочинної події. При цьому треба з'ясувати, чи не внесені в обстановку місця події зміни, і якщо так, то коли, ким, з якою метою, і що саме було змінено, які сліди й об'єкти і де були виявлені. Отримана з таких джерел і проаналізована на основі спеціальних криміналістичних знань інформація може надати допомогу в попередньому встановленні меж місця події, у визначенні послідовності й тактики проведення огляду, у висуванні загальних версій про подію, що сталася, тощо.

Важливе тактичне значення має планомірність огляду місця події. Виходячи з отриманої інформації, спеціаліст-криміналіст пропонує слідчому план своїх дій, висловлює рекомендації щодо тактики дій інших учасників слідчої дії, включаючи спеціалістів – представників інших галузей знань, а також щодо тактики проведення слідчої дії в цілому. У разі відсутності заперечень по суті плану учасники слідчої дії приступають до його реалізації.

Процес огляду місця події поділяють на три стадії: загальний (статичний) огляд, детальний (динамічний) огляд і заключна стадія.

На стадії загального огляду слідчий разом із спеціалістом-криміналістом знайомляться з обстановкою без її порушення з метою одержання загального уявлення про характер події, що сталася. При цьому на основі оцінки загальної картини події спеціаліст звертає увагу слідчого на розташування виявлених об'єктів, попередньо визначає об'єкти і сліди, які мають відношення до події, що сталася, уточнює межі огляду, допомагає обрати методи огляду (концентричний, ексцентричний, фронтальний) та ін.

На цій стадії спеціаліст-криміналіст здійснює орієнтуючу й оглядову фотозйомку місця події. З метою фіксації криміналістично значущої інформації в наочно-образній формі на практиці все ширше застосовуються цифрові фотокамери. Теоретичні й практичні основи застосування цифрової фотозйомки на монографічному рівні досліджені В.В. Бірюковим.

Зазвичай на практиці орієнтуюча зйомка виконується методом кругового або лінійного панорамування, а отримані окремі фотознімки монтуються в панораму, що, однак, не забезпечує ефекту присутності на місці події. Для забезпечення такого ефекту В.В. Бірюков пропонує використовувати електронні панорами і прилучати їх до протоколів слідчих дій як додатки, що зберігаються в електронному виді.

Технологія одержання електронних панорам проста. Із застосуванням цифрової фотокамери, закріпленої на штативі в центрі приміщення (двору, ділянки місцевості й ін.), методом кругового панорамування здійснюється зйомка розташованих об'єктів таким чином, щоб панорама “замкнулася”. Перемістивши отримані зображення в пам'ять комп'ютера, за допомогою спеціальних програм окремі знімки “зшиваються” у панораму, що дозволяє здійснити огляд на 360 градусів по горизонталі й близько 100 градусів по вертикалі.

Застосування зазначеного методу може бути особливо корисним у випадках, якщо доступ до місця провадження огляду для його учасників утруднений, – наприклад, при розслідуванні справ про аварії в шахтах. У таких випадках фотозйомка місця події може бути доручена спеціалісту-криміналісту, а слідчий та інші учасники огляду згодом зможуть спостерігати обстановку місця події на екрані монітора комп'ютера.

Даний метод має ряд переваг перед відеозаписом. Переглядаючи відеозапис місця події, зацікавлені особи можуть спостерігати зображення тільки в тому масштабі, у якому його зафіксував спеціаліст. Спостерігаючи електронну панораму і використовуючи спеціальні команди, з'являється можливість пересування зображення по вертикалі й горизонталі, а також наближення (збільшення) будь-яких ділянок зафіксованих зображень.

На жаль зазначена пропозиція поки що не знайшла застосування в слідчій практиці, хоча в Україні для цього створено всі передумови. Так, наприклад, у Луганській області усі без винятку підрозділи НДЕКЦ при УМВС перейшли на використання цифрових фотокамер. У багатьох слідчих підрозділах практично кожне робоче місце слідчого укомплектовано сучасним комп'ютером з відповідним програмним забезпеченням.

Верховною Радою України прийнято закон України “Про електронний цифровий підпис”, відповідно до якого з'явилася можливість не роздруковуючи електронні документи зберігати їх на електронному носії (у пам'яті комп'ютера, на лазерному компакт-диску тощо). Виняток становлять лише деякі нотаріальні документи. Електронний цифровий підпис жорстко пов'язує в одне ціле зміст документа (чи його частини) і таємний ключ того, хто підписує. Такий документ можна передавати по будь-яких каналах, у т.ч. відкритих, не побоюючись фальсифікації.

Таким чином, з огляду на постійно зростаючі можливості комп'ютерних технологій і впровадження їх у практику органів дізнання, досудового слідства та судів, враховуючи намічену тенденцію вдосконалювання законодавчої бази, сьогодні вже не можна відкидати можливість того, що в майбутньому в нашій країні матеріали кримінальних справ, частково чи цілком, представлятимуться у вигляді електронних документів. Звичайно, це складна і багатогранна проблема, що вимагає комплексного дослідження її правових, організаційних, технічних і тактичних аспектів. У розрізі нашого дослідження ми обмежимося лише підтвердженням доцільності широкого впровадження в практику розслідування злочинів електронних панорам.

На стадії детального (динамічного) огляду основні зусилля спеціаліста-криміналіста повинні бути спрямовані на пошук і сприйняття різної слідової інформації.

Ґрунтуючись на тому, що місце події та його матеріальна обстановка є відображенням наслідків певного злочину залежно від характеру відображення, В.Ю. Шепітько виділяє ряд ситуацій, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення; 2) не має повного відображення; 3) не знаходить свого явного відображення; 4) має фальшиве відображення. Стосовно кожної ситуації він пропонує застосування системи тактичних прийомів, найбільш типовими серед яких є: зіставлення певних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів злочину; аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, яка відбулася; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з традиційним, природним ходом події, з типовими аналогами та ін.

Цікавою є пропозиція П.П. Іщенка щодо алгоритмізації особливостей роботи зі слідами при розслідуванні певних категорій кримінальних справ. У найбільш загальному вигляді такий алгоритм може бути представлений блоками: а) на місці події залишаються сліди (перелічується, які саме); б) ці сліди треба шукати (указуються місця їх найбільш імовірного розташування); в) на одязі, взутті та тілі особи, що скоїла злочин, можуть залишитися сліди (перелічується, які саме); г) у ході проведення огляду місця, одягу і т. ін. ці сліди треба шукати (перелічуються місця ймовірного перебування зазначених слідів). Такі алгоритми допоможуть спеціалісту-криміналісту в ході огляду місця події, як уже зазначалося раніше, вилучати сліди “у запас” і орієнтувати учасників розслідування на доцільність і особливості виявлення таких слідів у ході проведення інших слідчих дій.

Важливе криміналістичне значення може мати вилучення в ході розслідування, насамперед при огляді місця події, зразків шерсті домашніх тварин, зокрема кішок і собак. З обліком того, що їхня шерсть, як правило, розповсюджується по приміщенню, де вони знаходяться, її фрагменти можуть бути унесені злочинцем з місця учинення злочину. Тому в ході огляду одягу і взуття осіб, що перевіряються, необхідно вжити заходів щодо виявлення слідів шерсті домашніх тварин. З цією ж метою треба оглядати сумки, рюкзаки, пакети й інше приладдя, призначене для перенесення речей. У разі успіху знайдені об'єкти разом зі зразками треба направляти на біологічну експертизу.

Певна розшукова і доказова інформація може міститися й в інших виявлених об'єктах (текстильних волокнах з одягу злочинця, частках від мотузки, якою він зв'язував жертву, або в слідах забруднення одягу потерпілого різними речовинами, перенесеними з тіла чи одягу злочинця при здійсненні насильницьких дій (сліди крейди, тирси, пально-мастильних матеріалів та інших речовин) можуть указувати, наприклад, на професійну належність підозрюваної особи, або на інші обставини, пов'язані з її особистістю і подією, що сталася.

У піднігтьовому вмісті пальців рук потерпілого можуть бути виявлені мікросліди крові, волокон, епідермісу передбачуваного злочинця, а також інших об'єктів. У зв'язку з цим видається хибною практика дактилоскопування трупа до вилучення і належної фіксації піднігтьового вмісту. У свою чергу, у піднігтьовому вмісті підозрюваного можуть бути виявлені мікрочастинки тіла й одягу потерпілого. Для вилучення таких слідів зрізання нігтьових пластин треба здійснювати чистими, сухими, попередньо протертими спиртом ножицями.

Використання слідів і частин нігтьових пластин поки-що не знайшло широкого поширення. Тим часом рогова речовина, що покриває пластину нігтя, має своєрідний рельєф у вигляді валиків і борозенок, який утворюється в результаті її ковзання по гребінцях ложа у міру росту. У результаті цього на всій довжині нігтя зберігається однаковий рельєф. Він індивідуальний, не повторюється в різних людей, стійкий протягом усього життя. З урахуванням сказаного доцільно при одержанні заяв про зникнення без вісти громадян уживати заходів щодо відшукання за місцем проживання чи роботи зниклих, поряд зі слідами папілярних візерунків, волосся і т.ін., також обрізаних частин нігтьових пластин для поміщення їх у картотеку осіб, які зникли без вісти, з метою можливої ідентифікації виявленого трупа в майбутньому. При виявленні невпізнаного трупа в картотеку невпізнаних трупів разом із іншими даними треба поміщати й обрізані нігтьові пластини шириною близько 1 мм. Дана рекомендація може бути особливо корисною у випадках виявлення скелетованих чи муміфікованих трупів, коли ідентифікація, наприклад, за папілярними візерунками, стає неможливою.

Фрагменти нігтьових пластин можуть бути виявлені й у ході оглядів місць подій по справах про зґвалтування, розбійні напади і т.ін., що свідчитиме про надання нападникові інтенсивного опору. У такому випадку передусім слід перевірити стан нігтів потерпілого.

Для одержання зразків нігтьових пластин від кожного з нігтів пальців рук особи, що перевіряється, по черзі обрізаються смужки шириною не менш 1 мм, які індивідуально упаковуються із зазначенням найменування пальця, з нігтів якого робилися зрізи.

Для виявлення невидимих і маловидимих слідів різного походження необхідне застосування певних науково-технічних засобів: луп з підсвічуванням, додаткових джерел освітлення (лампи, ліхтарі, прилади "Свєт 500" і "Свєт 1000", переносних джерел ультрафіолетового випромінювання з автономним живленням або від електромережі. Спочатку оглядаються поверхні з передбачуваними слідами за допомогою криміналістичної лупи при косо падаючому світлі (лампи, ліхтаря і т. ін.). Якщо сліди вдалося знайти, то, затемнивши приміщення, за допомогою ультрафіолетового освітлення їх можна диференціювати. Утворені кров'ю виглядатимуть як темні плями; сперма і слина флуоресціюють блідо-блакитнуватим світлом; при змішанні сперми і крові флуоресценція може бути у вигляді тонкого обідка по периферії або ж плями взагалі не спостерігатимуться.

Одним із поширених об'єктів, що виявляються в ході огляду місця події, є сліди ніг (взуття, босих ніг, ніг у панчохах або шкарпетках), що зазвичай відіграють важливу роль при розслідуванні. Тому виявлення і належна фіксація таких слідів має першорядне значення. Однак їх криміналістичне значення часто недооцінюється. Так, із загального обсягу об'єктів, що вилучаються з місць події, обсяг слідів ніг не перевищує 6%. При цьому в більшості випадків фіксуються і вилучаються поодинокі сліди, незважаючи на те, що часто існує реальна можливість фіксації та дослідження доріжки слідів, інформативність якої, як відомо, значно вища. Деякі автори такі сліди називають слідами локомоційних навичок людини. Локомоція (від лат. locus – місце, motio - рух) це різноманітні рухи людини, пов'язані з переміщенням її тіла в просторі. Часто слідчі й спеціалісти-криміналісти, які надають їм допомогу, “…необґрунтовано звужують коло своїх завдань при її виявленні, обмежуючись фіксацією і вилученням окремих, найчіткіше виражених слідів. Весь же комплекс ознак доріжки слідів ніг ними, як правило, не виявляється і не фіксується, тоді як на його основі можна, з одного боку, значно звузити коло підозрюваних осіб, а з іншого – скласти можливий “портрет” розшукуваного”, – зазначають А.С. Гобєєв і співавтори. Вивчення кримінальних справ показує, що для фіксації слідів взуття зазвичай використовується фотозйомка, проведення відповідних вимірів, схематична замальовка окремих слідів і доріжки слідів у цілому, виготовлення гіпсових зліпків з об'ємних слідів, копіювання поверхневих слідів на слідокопіювальні матеріали.

Найбільше число похибок виявляється при вивченні та фіксації доріжок слідів ніг. Найчастіше в протоколах оглядів місць події висвітлюються лише результати окремих вимірів, за якими важко судити про ознаки, що характеризують особу, котра залишила доріжку слідів ніг, що могло б надати істотну допомогу у висуванні та перевірці оперативно-розшукових версій, розшуку злочинця по „гарячих слідах”. Це зумовлено неточностями у вимірах, недостатнім володінням спеціальною термінологією, слабкою поінформованістю слідчих про можливості використання в процесі розслідування інформації, що міститься в доріжці слідів, і, нарешті, відсутністю єдиного підходу до роботи з доріжкою слідів як серед практиків, так і серед учених, котрі займаються підготовкою методичних рекомендацій.

Першим питання, пов'язані з виникненням, виявленням, фіксацією і вилученням слідів ніг людини систематизував і докладно виклав Г. Гросс. У роботі “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” даним питанням була присвячена ціла глава, що мала назву “Про сліди від людських ніг та інших”. Дані положення знайшли свій розвиток у роботах А. Вейнгарта “Кримінальна тактика”, С.М. Трегубова “Основи кримінальної техніки” та в інших роботах, що видавалися ученими-криміналістами того часу.

Тепер майже у всіх літературних джерелах, що викладають питання роботи з доріжкою слідів ніг, приводяться відомості про дві системи вимірів – російську та чеську. У зв'язку з цим у літературі існують дві точки зору щодо кількісного вираження довжини кроку. На думку одних авторів, довжина кроку лівої (правої) ноги являє собою найкоротшу відстань між центрами відбитків задніх (чи передніх) зрізів підборів або п'ят у слідах послідовно правої і лівої ноги. Інші вважають, що довжиною кроку є відстань по лінії напрямку руху, на яку переноситься нога при кроці. Згадана вище чеська система вимірів більш складна і громіздка. У ній довжиною кроку вважається відстань між однойменними точками двох послідовно залишених слідів однієї ноги. Крім того, у даній системі вимірів прийнято визначати довжину подвійного кроку, що являє собою відстань між однойменними точками двох однакових кроків. Т.В. Авер'янова і співавтори в доріжці слідів виділяють такі величини, як ширина лівого кроку і ширина правого кроку. За нашим переконанням, такий поділ є помилковим, оскільки, вимірюючи поперечну відстань між слідами від середини задньої частини підборів правої та лівої ніг, можна визначити тільки одну величину. Тому в доріжці слідів мова може йти лише про ширину кроку, або ширину постановки ніг під час ходи.

Перший спосіб визначення довжини кроку є більш обґрунтованим і прийнятним через те, що саме зазначена в ньому величина характеризує динамічну структуру руху ніг, фіксовану в доріжці слідів. До того ж вона може бути обмірювана з набагато більшою точністю, ніж відстань, прийнята за довжину кроку в другому випадку.

Різні підходи авторів до принципів роботи з доріжкою слідів ніг, безумовно, становлять інтерес з наукового погляду. Однак у практичній діяльності відсутність єдиного підходу до проведення вимірів негативно позначається на якості фіксації інформації, яка міститься в доріжках слідів, що унеможливлює порівняння даних, отриманих у результаті оглядів різних місць події. У зв'язку з цим назріла необхідність розробки і впровадження в практику розслідування злочинів міжвідомчих методичних рекомендацій щодо роботи зі слідами ніг, у тому числі й із доріжкою слідів, що містили б єдиний, обов'язковий до застосування підхід.

Дані, отримані в результаті вивчення доріжки слідів ніг, можуть бути з успіхом використані при створенні “функціонального портрета” розшукуваної особи. На думку В.П. Бахіна та Ю.П. Машошина, функціональний портрет (як цілісне утворення) включає дві підструктури: рухову та психічну. Рухова підструктура поєднує три групи ознак: локомоційні (хода, спортивні функціональні ознаки); комунікативні (голос, усне мовлення, пантоміміка, письмові функціональні ознаки); предметні (трудові та побутові навички). Рухові ознаки виявляються безпосередньо, а психічні – тільки опосредковано, через рухові. Цим взаємозв'язком визначається динаміка особистості, особливості її функціональних властивостей. Таким чином, функціональний портрет людини В.П. Бахін та Ю.П. Машошин визначають “як сукупність (систему) ознак, що відображають особливості динамічної моделі людини”.

Так, локомоційні дані можуть бути отримані в ході вивчення доріжки слідів ніг, предметні – в ході вивчення слідів злому, комунікативні – в ході допитів потерпілих і свідків, вивчення (прослуховування) аудіозаписів, перегляду відеоінформації, знятої камерами відеоспостереження, вивчення ознак почерку в рукописних документах і т.ін. При цьому достовірні дані можуть бути отримані тільки за умови залучення відповідних спеціалістів (криміналістів, психологів, лінгвістів тощо).

Таким чином, складання функціонального портрета людини вимагає комплексного підходу і використання спеціальних знань.

У ході розслідування, як показує практика, під час роботи зі слідами взуття практично не враховується можливість наявності в них різноманітної інформації: крім ознак будови підошовної частини взуття (стопи босої ноги), ці сліди можуть бути носіями запаху людини; у слідах можуть знаходитися частки різних речовин, ґрунту, крові, інших мікрооб'єктів, привнесених на місце події або переміщених на самому місці передбачуваним злочинцем. Треба враховувати і той факт, що на взутті злочинця можуть залишитися частки ґрунту, волокон з підлогового покриття, а також інших речовин (цемент, обпилювання, стружка) і т. ін., якщо взуття злочинця мало з ними контакт у момент скоєння злочину. У ході огляду місця події треба вилучати контрольні зразки матеріалів і речовин, що можливо будуть згодом виявлені на взутті підозрюваного в скоєнні злочину.

Зазначені обставини повинні враховуватися слідчим і спеціалістом-криміналістом під час роботи зі слідами. При цьому слід пам'ятати, що в них міститься комплексна інформація. Такий підхід певною мірою служитиме гарантією того, що виявлені й вилучені сліди надалі стануть об'єктами комплексного експертного дослідження, а не окремо взятих експертиз традиційних видів.

Важливість і необхідність використання слідів взуття для розслідування злочинів навряд чи може в кого-небудь викликати сумнів. Однак основний недолік полягає в тому, що наявність таких слідів на місці події сама по собі не доводить факту перебування там певної особи (крім випадків виявлення слідів босих ніг). Тобто, слідчий має довести факт носіння даного взуття визначеною особою. Одним із основних засобів доказування такого факту є призначення трасологічної експертизи, на вирішення якої має бути поставлено питання: чи не носилося взуття, вилучене (указати, де) конкретною особою? У такому випадку об'єктами експертизи будуть: устілка взуття зі слідом стопи, з одного боку, і підошва стопи підозрюваного – з іншого.

Добрі результати може дати застосування в ході огляду місця події тепловізора (термовізора) – приладу, що дозволяє фіксувати теплове (температурне) зображення різних об'єктів.

За допомогою тепловізорів здійснюється пошук, виявлення і дослідження термічних слідів, у т.ч. вимір різниці температур певних ділянок чи предметів, що знаходяться в зоні огляду. Відмінною рисою тепловізора є наявність систем розгорнення і синхронізації.

Так, наприклад, на ворсистій килимовій доріжці за допомогою тепловізора можна визначити місцезнаходження слідів взуття і вжити заходів щодо фіксації часток, пилобрудової речовини, металевих ошурків, які там знаходяться, й ін. У свою чергу з місця події необхідно вилучити зразки волокон килимової доріжки, що дасть можливість на наступній стадії розслідування, коли будуть встановлені об'єкти, що перевіряються, перевірити наявність на них часток чи інших слідів тих предметів, з якими вони могли взаємодіяти.

Застосування тепловізора може бути корисним і у встановленні деяких обставин справи – наприклад, де знаходився автомобіль і його приблизні габарити, місце розташування трупа до його переміщення й ін.

У ході огляду місця події по справах про дорожньо-транспортні події доцільна участь спеціаліста-автотехніка. Вивчення 82 протоколів оглядів місць події по справах про ДТП, показало, що спеціаліст-автотехнік залучався до участі в оглядах у 17 випадках, що склало 20,7%. У тих же випадках, коли спеціаліст-автотехнік в огляді не брав участі, у ході проведення цієї слідчої дії часто допускалися істотні недоліки. Так, у 8 випадках (12,3%) не вказувалося місце положення трупа; у 28 випадках (43,0%) – місце розташування і взаєморозташування речей потерпілого; у 9 випадках (29,2%) – положення транспортного засобу на проїжджій частині; у 27 випадках (41,5%) – слідів крові; у 32 випадках (49,2%) – лакофарбових покриттів й ін. Не завжди вилучається волосся, сліди крові, пально-мастильних матеріалів, лакофарбових покриттів, сліди протектора шин транспортного засобу й ін. Часто не оглядається салон автомобіля, що ускладнює, а часом унеможливлює встановлення особи, яка керувала автомобілем у момент ДТП. У результаті втрачається цінна слідова інформація, що негативно позначається на якості розслідування даного виду злочинів.

Якщо спеціаліст-автотехнік не залучався до участі в огляді місця події по справах про ДТП, виконання його роботи покладається на спеціаліста-криміналіста. Останній за виявленими слідами може надати допомогу у встановленні кольору транспортного засобу, його марки, факту повного чи часткового перефарбування, напрямку руху й ін. Якщо ж транспортний засіб (засоби) залишилося на місці зіткнення, в обов'язковому порядку має бути оглянутий його салон на предмет виявлення слідів, які вказують на те, хто керував транспортним засобом у момент здійснення ДТП, що на практиці робиться далеко не завжди. Такими слідами є сліди рук, мікрооб'єкти, кров, виділення людського організму, залишені предмети одягу, взуття й особисті речі.

Огляд місця події по справах даної категорії має бути продовжений після того, як транспортні засоби будуть переміщені за межі місця події. Це дасть можливість детальніше дослідити місце, де знаходився транспортний засіб, знайти і зафіксувати сліди, що утворилися при зіткненні. Якщо відбулося зіткнення між двома і більше транспортними засобами, з місця події їх треба переміщати по одному, а потім уже робити огляд місця, де вони знаходилися. Це допоможе ясніше уявити механізм зіткнення.

У ході огляду місця події по справах даної категорії треба пам'ятати про наявність як прямих, так і зворотних ідентифікаційних зв'язків. Сліди прямого впливу (на транспортному засобі, тілі, одязі трупа) одночасно містять інформацію про місце розташування і загальний характер слідів, що утворилися на шуканому транспортному засобі в результаті зіткнення (наїзду). З урахуванням цього, виходячи з механізму слідоутворення, необхідно вжити заходів щодо вилучення частин об'єктів і речовин “у запас”, сліди яких могли залишитися на транспортному засобі, який зник з місця скоєння злочину, і вжити заходів до відшукання на них відповідних слідів.

Важливе значення має взаємодія спеціаліста-криміналіста зі співробітниками медичних установ, як правило, з лікарями і середнім медичним персоналом швидкої медичної допомоги, оскільки вони могли першими прибути на місце події і при наданні медичної допомоги потерпілому, чи констатації смерті внести зміни в обстановку. У таких випадках спеціаліст-криміналіст повинен відмежувати залишені ними сліди від слідів, залишених особами, причетними до скоєного злочину. З цією метою оглядається взуття медичного персоналу, у разі необхідності здійснюється їх дактилоскопування. У ході бесіди з'ясовується, що саме з обстановки ними було порушено, до яких предметів вони торкалися тощо.

З метою забезпечення найбільш ефективної взаємодії з персоналом швидкої медичної допомоги було б доцільним періодично проводити з ними заняття з питань, пов'язаних із їх діями після прибуття на місце події. Проведення таких занять треба доручати найбільш підготовленим технікам-криміналістам. Це озброїть медиків хоча б мінімальною сумою знань стосовно поводження зі слідами злочину.

У ході огляду місця події по справах, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї, може знадобитися допомога спеціаліста-баліста, який, з урахуванням отриманих даних уже на початковому етапі огляду допоможе одержати вихідні дані про кількість нападників і систему застосованої вогнепальної зброї; при затриманні підозрюваних укаже на ймовірні місця виявлення мікросубстанцій продуктів пострілу; при виявленні вогнепальної зброї вкаже на її особливості та ін.

Велике значення для розслідування має встановлення місця, з якого було здійснено постріл. Місцезнаходження того, хто стріляв, визначається за слідами ніг (взуття), за місцем розташування викинутих зі зброї стріляних гільз, за кульовими пробоїнами у двох нерухомих об'єктах (тобто шляхом візування). Указані дані бажано використовувати в комплексі. Методика візування викладена в літературі, проте, ми вкажемо на ряд істотних її недоліків. Якщо, наприклад, куля пробила шибку і застрягла в стіні, відповідно до існуючих рекомендацій, шнур протягається через пробоїну в склі. Однак найчастіше пробите скло має багато тріщин, і існує ризик його руйнування. Висловлювана в літературі пропозиція попередньо склеювати в таких випадках скло смужками паперу малоефективна, особливо якщо постріл зроблено з далекої відстані (шнур робить істотне навантаження на скло). Якщо ж постріл зроблено з близької відстані, то склеювання може призвести до знищення додаткових слідів пострілу. Крім того, має певну складність закріплення кінця шнура в сліпому кульовому отворі через ризик ушкодження застряглого там снаряда.

Слід також враховувати, що при стрілянині з далекої відстані траєкторія польоту снаряда являє собою криву лінію, по якій рухається снаряд під впливом сили ваги й опору повітря. Застосовуваний же з метою візування шнур неминуче провисає, що значно утрудняє встановлення місця перебування того, хто стріляв, у момент здійснення пострілу, і нерідко призводить до помилок. На нашу думку, ефективнішим є застосування з метою візування лазерних указок, які стали дуже популярними, здатних поширювати тонкий промінь світла на значну відстань, навіть при денному світлі. Спочатку, для обмеження передбачуваного місцезнаходження того, хто стріляв, лазерний промінь направляється через отвір на ділянку місцевості. Приблизно визначивши таким чином передбачуване місце, звідки було здійснено постріл, з нього треба спрямувати промінь так, щоб він пройшов через наскрізний отвір і проник у сліпий. Найкращі результати дає застосування двох указок. Одна з них використовується з місця розташування кульових отворів, а інша – з місця, де знаходився той, хто стріляв, що дає можливість коректувань з метою одержання достовірного результату. Для цього спеціалісти, які проводять візування, повинні бути забезпечені засобами зв'язку. Відомо, що промінь світла, на відміну від шнура, не провисає, а отже, місцезнаходження того, хто стріляв, може бути встановлено з більшою вірогідністю.

Тільки особа, яка володіє спеціальними знаннями і навичками в галузі судової балістики, маючи у своєму розпорядженні відповідний арсенал науково-технічних засобів, зможе виявити й оцінити весь комплекс слідової інформації (наявність чи відсутність додаткових слідів пострілу на перешкоді, положення стріляних гільз із урахуванням кута і відстані їх викидання з визначеної моделі вогнепальної зброї та ін.) і зробити достовірні висновки.

Отримані на місці події відомості можуть бути використані для формування внутрішнього переконання учасників процесу про обставини, що повинні бути встановлені, або для одержання нової інформації для проведення інших процесуальних дій – допитів свідків і обвинувачених, обшуків, виїмок тощо.

Усі виявлені в ході детального огляду сліди спеціаліст-криміналіст фіксує за допомогою фотозйомки і (або) відеозапису. При цьому провадиться вузлова і детальна зйомка. Остання повинна виконуватися масштабним способом.

На заключній стадії огляду спеціаліст-криміналіст надає допомогу слідчому в упакуванні виявлених об'єктів, складанні планів і схем – графічних додатків до протоколу огляду, і в складанні протоколу огляду місця події.

Вимоги до упакування об'єктів, що вилучаються, зумовлені необхідністю збереження наявних на них слідів. І хоча в законі зазначено, що у необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути упаковані і опечатані (ч. 2. ст. 186 КПК України), на практиці ця вимога виконується не завжди, що часто призводить до втрати ознак і властивостей об'єктів, що вилучаються. Проведений нами аналіз протоколів оглядів місць події, обшуків, виїмок при вивченні 237 кримінальних справ показав, що в 118 випадках (49,7%) у них були відсутні вказівки на те, що об'єкти, які вилучаються, упаковані. Серед причин такого стану справ 79 з 180 (43,9%) проанкетованих слідчих і 71 з 124 (57,2%) експертів-криміналістів, які брали участь в ОМП як спеціалісти, назвали відсутність належного пакувального матеріалу.

Але навіть якщо предмети і були упаковані, якість упакування найчастіше залишає сподіватися на краще. Найбільшу складність при упакуванні речових доказів викликають об'єкти зі слідами рук. Криміналістами розроблені відповідні правила поводження з об'єктами, що містять сліди папілярних візерунків, і пристрої для їх упакування. Однак часто пляшки, склянки, скляні банки, інші об'єкти з відображеними на них слідами рук представляються на експертне дослідження або складеними (інколи по кілька штук) у картонні коробки, або упакованими в поліетиленові пакети. І в першому, і в другому випадках упакування не гарантує збереженості слідів. Найбільш придатними і зручними видаються стрічки для упакування скла і коробки, що згортаються, для упакування пляшок і банок, хоча на практиці, на жаль, вони застосовуються вкрай рідко.

П.Т. Скорченко рекомендує обладнати в слідчих підрозділах спеціальні робочі місця для упакування речових доказів, у яких були б розташовані спеціальні столи для роботи з підлягаючими упакуванню об'єктами, у потрібній кількості були б відповідні пакувальні матеріали. Такі робочі місця треба передбачити й у салонах мобільних комплексів науково-технічних засобів для слідчо-оперативних груп, а також у пересувних криміналістичних лабораторіях.

Поліетиленові пакети різних розмірів як пакувальний матеріал активно використовуються із середини 60-х років. “Перевагою упакування в поліетиленові мішечки є герметичність, яка досягається при цьому, що іноді має чимале значення”, – писав О.А. Леві. Вивчення кримінальних справ показує, що в даний час поліетилен став ледь не єдиним універсальним пакувальним матеріалом. У той же час такі пакети зовсім непридатні для упакування більшості об'єктів, що вилучаються в ході розслідування. Наприклад, об'єкти біологічного походження, рідини, будь-які вологі предмети у випадку упакування в поліетиленові пакети піддаються ризику гниття і втрати своїх властивостей. Через здатність поліетилену накопичувати на своїй поверхні статичну електрику непридатний він і для упакування предметів з нашаруванням мікрооб'єктів, які неминуче мимовільно відокремлюються від об'єкта-носія і зосереджуються на внутрішній поверхні пакета, що унеможливить вирішення питання про їх локалізацію на об'єкті-носії. При опитуванні з цього приводу практичних співробітників 78 з 180 (43,3%) слідчих і 86 з 124 (69,4%) експертів-криміналістів висловилися за повну відмову від використання поліетиленових пакетів як пакувального матеріалу. На нашу думку, цілком відмовлятися від використання поліетилену як пакувального матеріалу все-таки не варто. Пакетики, виготовлені з щільного поліетилену, цілком придатні для упакування, наприклад, виробів і дорогоцінних металів, що дає можливість оглядати їх без розкриття упакування.

Правоохоронні органи деяких закордонних країн для упакування аудіо- та відеокасет використовують спеціально розроблені пакети з міцного поліетилену. На таких пакетах заздалегідь наносяться обов'язкові для заповнення реквізити у вигляді бланка. Спеціально розроблений клапан для заклеювання пакета виключає можливість його розкриття без порушення упакування. При спробі розкрити пакет шляхом нагрівання клапана на ньому виступають сигнальні написи, що вказують на спробу розкриття. Вважаємо, що подібні пакети можуть бути успішно використані в діяльності правоохоронних органів нашої країни.

Для доставки трупа в морг найчастіше використовують не спеціальні, а підручні транспортні засоби, і тому не виключена імовірність утрати тих, що були, й утворення нових слідів, наприклад слідів-нашарувань (волокна, фарби та ін.), на його одязі та тілі. Так, у ході огляду місця події після зовнішнього огляду труп, через відсутність спеціального автотранспорту, завантажили в наданий співробітниками ДАІ автомобіль «КамАЗ» і в такий спосіб доставили в морг. Наступного дня слідчий обласної прокуратури разом із прокурором-криміналістом, оглядаючи одяг, що знаходився на трупі, знайшов на ньому нашарування значної кількості вугільного пилу, що стало підставою для висування ряду версій. Насправді ж виявилося, що раніше автомобіль, на якому здійснювалася доставка трупа в морг, перевозив вугілля. Цього можна було б уникнути, якби труп був належним чином упакований. Існують рекомендації про поміщення трупа в поліетиленову плівку (мішок) із наступним транспортуванням. Однак такий спосіб упакування трупа, як зазначалося раніше, має і ряд істотних недоліків, насамперед через його здатність містити статичну електрику. Тому, на нашу думку, трупи доцільніше упаковувати в спеціальні мішки, виготовлені зі світлого дерматину, причому його лицьова сторона повинна знаходитися усередині. Такі мішки мають бути разового використання.

Якщо при візуальному огляді об'єкта слідів не виявлено, але їх наявність передбачається, або виявлені сліди утворені невідомими речовинами і, можливо, є носіями запаху особи, що перевіряється, а також у випадках, коли надалі об'єкти підлягають комплексному експертному дослідженню, потрібна особлива передбачливість і обережність у їх упакуванні. У таких випадках на упакуванні доцільно робити особливі позначки з указівкою на комплексне дослідження чи вид експертизи.

Досить поширеними об'єктами комплексного дослідження є одяг і його частини, а також взуття і головні убори. Ці предмети можуть бути носіями різноманітної слідової інформації про злочинця і потерпілого, а також про об'єкти матеріальної обстановки місця події (злочини проти особи часто супроводжуються не тільки насиллям, але й активною протидією нападникам). Тому при упакуванні вилучених предметів одягу треба прагнути не втратити можливо наявні сліди і не привнести нові. Видимі сліди треба оберігати від сторонніх накладень, закривши шматком чистої тканини і закріпивши шпильками, нитками. Предмети одягу згортаються слідами усередину, а поверхні, що стикаються, перекладаються аркушами чистого паперу й упаковуються в паперові пакети, коробки.

У літературі висловлюються рекомендації такого порядку: для визначення професії покійного треба вибивати або витягати за допомогою пилососа пил, що міститься в одязі, та інші мікрооб'єкти. З такою рекомендацією погодитися не можна, оскільки вибивання пилу призводить і до відокремлення мікрочастинок від одягу. Вони змішуються з пилом, і розрізнити їх стає важко. До того ж на одязі можуть знаходитися мікрочастинки, які перейшли з одягу злочинця, наприклад, у ході боротьби або в процесі переміщення трупа. Для установлення факту контактної взаємодії істотне значення має локалізація таких мікрочастинок. Вибивання ж одягу або обробка з використанням пилососа позбавляє слідство такої можливості. У подібних випадках одяг треба упакувати в такий спосіб: розкласти його на великому аркуші білого паперу, зверху прикрити аналогічним аркушем, після чого усе разом згорнути, зв'язати шпагатом, кінці якого зафіксувати за допомогою бирки й опечатати. Такий спосіб упакування одягу є найоптимальнішим, оскільки у разі відділення від нього мікрочастинок дозволяє зафіксувати їх локалізацію, що сприятиме встановленню істотних для справи фактів і обставин.

Нігтьові пластинки, або зіскрібки з-під нігтів із піднігтьовим умістом (кров, волосся, волокна та ін.) треба упаковувати в паперові пакети або в пробірки окремо з лівої та правої руки.

Сліди сперми на марлі, на липкій стрічці, на предметах-носіях, а також зіскрібки, зрізи з частини предмета треба упаковувати в паперові пакети або в скляні ємності. Вологі об’єкти перед упакуванням слід підсушувати.

Волосинки або волосся, вилучене на липку плівку чи з предметом-носієм, упаковуються в чисті пакети з паперу або в пробірку, фольгу окремо з кожного місця виявлення.

На конвертах, етикетках, бирках, банках, пробірках тощо виконуються пояснювальні написи (до упакування об'єктів, щоб уникнути їх ушкодження) із зазначенням вилученого об'єкта, місця, часу (для слідів крові та сперми), дати виявлення. Написи завіряються підписами слідчого, спеціалістів і понятих. Упакування опечатується після поміщення в них об'єктів, що вилучаються.

Усі перераховані вимоги стосуються не тільки слідів і предметів-носіїв, але і контрольних зразків, і зразків для порівняльного дослідження. Дотримання даних вимог можливе лише за умови використання допомоги кваліфікованого спеціаліста.

Основним способом фіксації ходу і результатів огляду місця події відповідно до ст. 85 КПК України є складання протоколу. Додатковими - складання планів і схем, фотозйомка та відеозапис.

Протокол огляду місця події повинен бути досить повним, містити детальний опис виявлених слідів та обставин, встановлених у процесі огляду. Допомогу в описі слідів, а також засобів і методів, що застосовувалися для їх виявлення і фіксації, слідчому може надати спеціаліст-криміналіст. Крім того, спеціаліст-криміналіст надасть слідчому інформацію про тактико-технічні характеристики науково-технічних засобів, які застосовувалися в ході проведення слідчої дії.

До протоколу огляду місця події можуть додаватися плани і схеми. Залежно від обсягу відображуваної інформації плани поділяються на такі, що орієнтують, оглядові, вузлові та детальні.

Зараз найбільш поширеним на практиці є складання схем. З метою удосконалення методики складання планів і схем, підвищення їх інформаційної ємності В.В. Бірюков запропонував застосування комп'ютерних технологій. Дана методика досить проста і зручна в застосуванні як у “польових”, так і в кабінетних умовах. Однак, як показало опитування 180 слідчих і 124 експертів-криміналістів, які приймають участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти, усі вони, як і раніше, для складання схем застосовують лінійки й олівці (або кулькові ручки), що свідчить про низькі темпи впровадження в практику криміналістичних рекомендацій із застосування сучасних науково-технічних засобів.

2. Допит – одна з найважливіших і розповсюджених слідчих дій, що являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямована на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі.

В основному в ході допиту слідчий отримує інформацію від допитуваного у формі мовних повідомлень. Однак, як відомо, чимало важливої інформації можна одержати шляхом вивчення зовнішніх і внутрішніх проявів, що відбуваються на підсвідомому рівні. “Наявність психічного відображення в суб'єкта можна виявити двома способами: мовними засобами і фіксацією зовнішніх змін”, – зазначає М.В. Салтевський.

Давно відомо, що внутрішнє переживання допитуваного найчастіше супроводжується підвищеною нервозністю, блідістю або почервонінням обличчя, руховими реакціями, вигуками, підвищеним потовиділенням та іншими зовнішніми проявами. Такого роду прояви слідчий може і повинен використовувати в ході допиту.

Крім того, доведено, що голос – одна з яскравих рис, які виражають індивідуальність людини. М.І. Порубов пише: “Інтонація за своєю значеннєвою роллю настільки самостійна, що незалежно від формального значення слів вона може визначити істинний зміст фрази”. Однак навіть найдосвідченіший і спостережливий слідчий далеко не завжди здатен вчасно їх помітити, правильно оцінити й у разі необхідності скорегувати хід подальшого допиту.

Більш якісну і достовірну інформацію через зовнішні прояви допитуваного на сучасному етапі можна одержати шляхом застосування науково-технічних засобів. Одним з таких засобів є експертне дослідження матеріалів аудіозапису ходу допиту, що у даний час, на жаль, використовується дуже рідко. Вивчення 237 кримінальних справ показало, що звукозапис у ході допитів застосовувався тільки в 12 випадках (5,6%). Серед причин, які перешкоджають широкому впровадженню звукозапису в практику допитів підозрюваних і обвинувачених, О.В. Сокоревич називає те, що звукозапис часто розглядається лише як технічний засіб фіксації допиту, але недооцінюється його значення як криміналістичного засобу, який допомагає слідчому у викритті злочинця.

На сучасному етапі експертизою аудіозапису, тобто за усним мовленням, може бути встановлена емоційна напруженість в мовних сигналах, при відповіді на певні питання, що може говорити про причетність особи до визначених подій або про її поінформованість про факти й обставини, які мають значення для встановлення істини по справі. Усне мовлення являє собою упорядковану систему акустичних сигналів, розгорнутих у часі й сприйманих як звуковий образ, що має семантичне й емоційне навантаження. “Аналіз усних висловлень підслідних з погляду на наявність у них тих змін, які зазвичай відбуваються в характеристиках мови в стані емоційної напруженості, може дати можливість установити, який предмет мови викликає в них найбільшу емоційну напруженість. Звичайно, стан напруженості виникає, якщо підслідний причетний до злочину”, – зазначають Є.Л. Носенко та співавтори. Трохи пізніше такі дослідження стали доступнішими і достовірнішими завдяки використанню даних фонетики і фонології, що знайшли своє втілення в методиці судово-фонетичної експертизи, розробленої українськими вченими-криміналістами П.Ю. Тимошенком, Ю.Ф. Жаріковим і М.В. Салтевським.

Зараз продовжуються наукові дослідження в напрямку удосконалення даної методики. З метою використання для визначення емоційного стану людини в криміналістичних цілях Д.Д. Біговим досліджено параметри усного мовлення: інтонація, тембр, частота основного тону, мелодика, інтенсивність, темпоральні характеристики (тривалість, пауза, латентний час відповіді) та т. ін., проаналізовано можливість діагностики змінювання емоційного стану людини за відповідними зсувами на психічному рівні, які відображаються на її усному мовленні. Запропоновано систему діагностики емоційного стану людини, побудовану на аналізі акустичних характеристик усного мовлення із використанням сучасних комп'ютерних технологій.

Як зазначають В.Д. Грабовський і О.М. Кравчук, “фонетична експертиза за фонограмами мови людини встановлює психічний стан того, хто говорить, визначає ступінь його емоційної напруженості під час відповіді на емоційний подразник або під час усного пояснення при безпосередньому спостереженні”. При дослідженні фонограми допиту на вирішення фонетичної експертизи можуть бути поставлені такі питання: 1. Які емоційні подразники змінюють спектральні характеристики мови громадянина (указати П.І.П/б.) і як кількісно? 2. Чим можна пояснити зміну спектральних характеристик мови допитуваного при відповіді на питання (указати, які) при пред'явленні доказу (назвати, якого)? Проведення таких досліджень можливе лише у випадку надання в розпорядження експертів якісних фонограм допитів, що зумовлено дотриманням ряду вимог технічного і тактичного характеру. Фонограми повинні забезпечувати: 1) точну передачу тексту й змісту мовних висловлень (виразність мови); 2) передачу натуральності голосу, тобто його основного тону, тембру, діапазону голосності й інших індивідуальних особливостей; 3) достатню гучність. Крім того, зміст допиту повинен бути побудований з урахуванням тактичних вимог актуалізації слідів емоційної пам'яті. Досягнення позначених вимог можливе лише за умови використання допомоги відповідних спеціалістів.

Важливе тактичне значення має підготовка до проведення допиту із застосуванням звукозапису. При цьому допомога спеціаліста полягатиме в наступному:

• у виборі приміщення, де проводитиметься допит із використанням звукозапису. Таке приміщення повинне: мати добрі акустичні характеристики; мати невеликі розміри; стіни повинні бути заповнені меблями, полицями з книжками тощо; має бути добре ізольованим від зовнішніх шумів (вікна не повинні виходити на вулицю з інтенсивним рухом).
• у підборі та підготовці звукозаписної апаратури. Одним з основних чинників, що впливають на якість фонограми, є підбір відповідної високоякісної звукозаписної апаратури. Для цього непридатні портативні диктофони з убудованим мікрофоном. Бажано використовувати сучасну цифрову звукозаписну апаратуру.

Перед початком допиту слід провести спробний запис у приміщенні, обраному для проведення даної слідчої дії. Змінюючи розташування мікрофона щодо місця, де буде розміщуватися допитуваний, треба домогтися найбільш якісного і чіткого звучання записаної мови, після чого зафіксувати мікрофон у визначеному (оптимальному) положенні. Найкращих результатів можна досягти, якщо мікрофон розташовуватиметься на рівні підборіддя допитуваного. У літературі висловлюється пропозиція маскувати мікрофон під час запису ходу допиту, оскільки відкритий мікрофон психологічно впливає на допитуваного. Дійсно, схований мікрофон менше відволікатиме увагу допитуваного, однак у будь-якому разі слідчий повинен сповістити допитуваного про те, що в ході проведення слідчої дії провадитиметься звукозапис, і повідомити, яка звукозаписна апаратура (у тому числі й мікрофон) використовуватиметься. При цьому повідомляти, що мікрофон замаскований, щонайменше, несерйозно. До того ж одержати якісний запис, використовуючи замаскований мікрофон, практично нереально.

Істотне значення має надання допомоги слідчому спеціалістом і безпосередньо в здійсненні звукозапису в ході допиту. При цьому він зможе контролювати рівень запису залежно від голосності мови допитуваного, вчасно змінити аудіокасету тощо. Разом з тим слід мати на увазі, що присутність стороннього може перешкодити встановленню психологічного контакту з допитуваним. Тому слідчий у кожному конкретному випадку повинен вирішувати: самостійно здійснювати звукозапис чи залучити для виконання такої роботи спеціаліста.

Дотримання позначених тактичних рекомендацій уможливить одержання високоякісних фонограм допиту, придатних для проведення фонетичної експертизи.

І все-таки, на нашу думку, кращих результатів можна досягти, застосовуючи в ході допиту відеозапис. Відеофонограми можуть стати об'єктами комплексної фонетико-психологічної експертизи, що дозволить ефективніше вирішувати питання про емоційний стан допитуваного, використовуючи як мовні, так і зовнішні прояви психічного стану (почервоніння, збліднення, виділення поту, почісування носа, вовтузіння на стільці тощо).

На другий спосіб одержання інформації про психічне відображення зовнішніх проявів людської поведінки вказує М.В. Салтевський, пов'язуючи його з двома проблемами: а) з використанням технічних засобів для виявлення і фіксації зовнішніх проявів, б) з інтерпретацією показань (сигналів) приладів про зміст внутрішнього відображення. “Названі проблеми хоча і взаємозалежні, але їх не можна змішувати”, – уточнює даний автор.

Як такі науково-технічні засоби використовуються поліграфи. Питання про можливість використання поліграфа в розслідуванні розглядалися багатьма авторами, серед яких є як прихильники, так і супротивники даного методу.

В Україні сьогодні не існує правових норм, які б дозволяли та регламентували застосування поліграфа, хоча в засобах масової інформації все частіше зустрічаються публікації, які орієнтують на використання даного науково-технічного засобу в правоохоронній діяльності.

Однак, на наш погляд, застосування поліграфа може стати можливим як при провадженні експертизи, так і в ході допиту.

Чинне законодавство не обмежує експерта у виборі науково-технічних засобів дослідження. Будь-яку методику експертного дослідження, якщо вона науково обґрунтована і допущена у встановленому законом порядку до використання, і науково-технічний засіб, що відповідає вимогам безпеки, ефективності, науковості тощо, може бути використано для вирішення експертних завдань. Тому підстав для заперечення можливості застосування поліграфа експертом-психологом, на нашу думку, немає. Звичайно, проведення такої експертизи має здійснюватися тільки після письмової згоди випробуваного.

Поділяючи точку зору В.І. Комісарова, Р.С. Бєлкіна та ряду інших авторів, вважаємо, що поліграф можна застосовувати й у ході допиту, однак отриману в такий спосіб поліграму слід направляти на психофізіологічну експертизу без її розшифровки спеціалістом-психологом (оператором), котрий бере участь у допиті. Експерт, розшифрувавши поліграму, дасть відповіді на поставлені перед ним питання. Установлені за допомогою експертизи дані будуть достовірними, оскільки експерт, відповідно до ч. 2 ст. 77 КПК України, попереджається про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку. У той же час слід визнати вірною точку зору П.І. Гуляєва та Є.І. Биховського, котрі зазначають, що, говорячи про застосування поліграфів, мова може йти лише про використання отриманих даних в оперативних цілях, а не у якості доказів.

Оскільки теоретичні та практичні передумови застосування поліграфа уже вироблені, слово залишається за законодавцем, завдання якого полягає в ретельній розробці правових основ упровадження даного науково-технічного засобу в кримінальний процес.

Становить інтерес ще один спосіб одержання інформації про емоційну напруженість допитуваного, запропонований В.А. Кучеренком і співавторами, суть якого полягає в можливості використання тепловізора для дослідження психофізичного стану людини. На їхню думку, найбільш прийнятним об'єктом для виявлення термальних симптомів емоції є теплове поле голови, особливо скроні, шиї, вух, очей. Завдяки можливості реєстрації термічних картин можна зафіксувати термальний прояв емоційного стану людини, причетної до злочину.

Викладене свідчить на користь ширшого застосування науково-технічних засобів у ході допиту. Це сприятиме отриманню якісної і достовірної інформації від допитуваного, що в решті решт позитивно вплине на результати розслідування.

3. Обшук. Обшук – це невідкладна слідча дія, яка полягає в примусовому обстеженні приміщень чи інших місць, а також окремих осіб, з метою відшукання і вилучення певних предметів і документів, що мають значення для справи, а також виявлення злочинця чи трупа. Правові основи обшуку визначені статтями 177, 179-186, 188, 189 КПК України.

За визначенням О.О. Закатова та Ю.М. Оропая, “Тактика обшуку полягає в правильному застосуванні вироблених криміналістикою прийомів виявлення розшукуваних об'єктів з урахуванням особливостей розслідуваної події та умов обшуку”.

У ході проведення обшуку доцільна участь спеціаліста-криміналіста, допомога якого полягає в сприянні слідчому у відшуканні, фіксації та вилученні знарядь злочину, грошей і цінностей, добутих злочинним шляхом, документів та інших предметів, які мають значення для справи. Вивчення 212 протоколів обшуків показало, що в 66 випадках (31,1%) обшуки проводилися без участі спеціаліста-криміналіста. У тих же 146 випадках, коли спеціаліст брав участь у проведенні слідчої дії, його діяльність переважно обмежувалася застосуванням найбільш поширених науково-технічних засобів. При цьому фотозйомка застосовувалася в 91 випадку (62,3%); відеозапис – у 24 випадках (16,4%); дактилоскопічні порошки – в 27 випадках (18,4%); ультрафіолетовий освітлювач “Спектр” – у 8 випадках (5,4%); магнітний шукач-підйомник – у 3 випадках (2%); металошукач “Гама” – в 1 випадку (0,6%). Тим часом допомога, яка надається спеціалістом-криміналістом у ході проведення обшуку, може бути масштабнішою і виражатися у формах консультацій, порад щодо застосування науково-технічних засобів і ін.

Найважливішим елементом підготовки до обшуку є визначення кола НТЗ залежно від об'єкта обшуку й об'єкта пошуку. При цьому може знадобитися уніфікований комплект “ВК-1”; засоби освітлення як з автономним живленням, так і від мережі, ультрафіолетові освітлювачі та ін.; пошукові засоби (щупи, трали, магнітні шукачі-підйомники, металошукачі індукційного типу та ін.); різні інструменти загальнотехнічного призначення (лопати, кайла, сокири, пилки та ін.).

З урахуванням того, що обшуку притаманний активний пошуковий характер, науково-технічні засоби слід розглядати в двох аспектах: а) як засоби виявлення й фіксації різних об'єктів; б) як засоби психологічного впливу на осіб, у яких проводиться обшук. У зв'язку з цим застосування науково-технічних засобів вимагає дотримання певної тактики.

Тактичні прийоми застосування тих чи інших НТЗ повинні бути визначені ще на стадії підготовки до обшуку і включені до плану даної слідчої дії.

У літературі класифікація тактичних прийомів, застосовуваних при обшуку, приводиться за різними підставами: за функціональною спрямованістю; за об’єктом спрямованості; за широтою використання; за особливостями реалізації; за характером інформації. У межах систем тактичних прийомів В.Ю. Шепітьком розроблено відповідні тактичні комбінації. У рамках нашого дослідження особливий інтерес становить тактична комбінація, спрямована на пошук об’єктів, які зберігаються в спеціальних схованках, або в інших суб’єктивно недоступних місцях. Така комбінація включає наступні тактичні прийоми: 1) аналіз ознак предмета пошуку; 2) зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку; 3) орієнтація на професійні або інші навички обшукуваного при визначенні місця приховування; 4) використання можливостей типових аналогів; 5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів та ін. з метою встановлення демаскуючих ознак; 6) зіставлення однакових предметів між собою.

Ефективне використання двох останніх з наведених тактичних прийомів неможливе без застосування відповідних науково-технічних засобів. Як тактичний прийом для аналізу окремих ділянок приміщення, меблів та ін., може бути застосований метод мікро-обшуку, який полягає у виявленні за допомогою оптичних приладів дрібних слідів, ознак і об’єктів, які мають значення для ходу розслідування1. Зіставлення однакових предметів між собою може здійснюватися візуально, у разі необхідності з застосуванням оптичних і освітлювальних засобів, а також шляхом порівняння їх ваги, матеріалу виготовлення та ін. Наявність же усередині об'єктів що зіставляються (якщо вони використовуються як схованки) металевих предметів, може бути встановлено шляхом застосування портативних металошукачів індукційного типу.

Предмети, що виявляються в ході обшуку, треба піддавати обробці на предмет виявлення слідів рук з метою виключення заяв з боку обшукуваного, що дані предмети були йому підкинуті. Так, у ході обшуку в підвалі будинку гр. Г. був виявлений револьвер “Наган”. Хазяїн будинку заявив, що даний револьвер бачить уперше, а підкинути його міг хто завгодно з осіб, що бувають у нього в гостях. При обробці зовнішніх поверхонь револьвера дактилоскопічними порошками слідів рук не було виявлено. Після цього спеціаліст-криміналіст зняв щічки рукоятки і на внутрішній поверхні однієї з них знайшов придатний для ідентифікації слід папілярного візерунку. Проведеною згодом дактилоскопічною експертизою було встановлено, що даний слід залишено вказівним пальцем правої руки гр. Г.

У ході обшуку необхідно піддавати ретельному огляду виявлені предмети одягу, взуття, знаряддя й інструменти з метою виявлення слідів, унесених злочинцем з місця події (мікроволокон, шерсті тварин, часток лакофарбового покриття, металевих ошурок і дерев'яної тирси тощо). З цією метою застосовуються збільшувальні й освітлювальні засоби, джерела ультрафіолетового освітлення та ін. Слід мати на увазі, що пошук слідів зворотного впливу може бути ефективним лише у випадку попереднього ознайомлення спеціаліста з результатами огляду місця події. Бажано до участі у провадженні обшуку залучати того ж спеціаліста, котрий брав участь в огляді місця події.

4. Пред’явлення для впізнання – це слідча дія, яка полягає в пред’явленні свідкові чи іншій особі об’єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності. Обов’язковою умовою пред'явлення для впізнання є попередній допит очевидця (ст. 174 КПК України) про зовнішній вигляд особи або предметів, які передбачається упізнати. Однак при цьому досить часто виникають складнощі щодо спроможності допитуваної особи належним чином описати зовнішність особи або предмету, які вона спостерігала, що зумовлено суб’єктивним характером психологічних процесів сприйняття, запам'ятовування, пригадування і відтворення тим, хто упізнає, зовнішніх ознак людей або об’єктів. З метою підвищення вірогідності результатів упізнання В.І. Фурса пропонує: 1) на попередньому допиті того, хто упізнає, складати з його слів фоторобот особи, яка упізнається; 2) до протоколу допиту того, хто упізнає, разом із традиційним описом зовнішності особи, яка упізнається, за методом “словесного портрета” включати опис ознак особи, відображених на фотороботі, а сам фоторобот додавати до протоколу допиту; 3) після проведення упізнання проводити портретну криміналістичну експертизу упізнаної особи за фотороботом. Дві перших пропозиції становлять інтерес і цілком можуть бути прийняті слідчими на озброєння, що сприятиме підвищенню вірогідності показів очевидця щодо зовнішності встановлюваної особи. При цьому участь спеціаліста-криміналіста в попередньому допиті того, хто упізнає, є умовою обов'язковою, як і застосування ним відповідних науково-технічних засобів (комп'ютера і відповідної програми для складання композиційних портретів). Третя ж пропозиція – щодо проведення портретної криміналістичної експертизи упізнаної особи за фотороботом є неприйнятною, тому що за загальноприйнятою думкою об'єктами такої експертизи можуть бути тільки фотознімки. Ставити ж перед експертом питання – чи є ознаки подібності фоторобота і фотопортрета і чи виключається імовірність того, що на фотороботі та фотопортреті зображена одна й та сама особа, як пропонує В.І. Фурса, не має сенсу, оскільки установити наявність або відсутність подібності цілком може сам слідчий.

У ході пред'явлення для впізнання може дати позитивний ефект уніфікація правових норм за рахунок виключення певних обмежень, а також більш широке використання сучасних науково-технічних засобів. Так, ч. 5 ст. 174 КПК України передбачає можливість пред'явлення для впізнання особи за фотознімками. Це положення виключає можливість застосовувати з метою пред'явлення для впізнання інші технічні засоби. Разом з тим у практичній діяльності все більшого поширення набуває пред'явлення для впізнання за відеозаписом. Указаний спосіб вигідно відрізняється від пред'явлення для впізнання за фотознімками, тому що дозволяє особі, яка впізнає, спостерігати осіб, які підлягають упізнанню, у динаміці, а в разі необхідності й чути їхні голоси, що істотно збільшує вірогідність результатів цієї слідчої дії.

Непогані результати, на наш погляд, може дати використання з метою пред'явлення для впізнання сучасних комп'ютерних технологій. Для виконання цієї роботи слід залучити спеціаліста-криміналіста. Особу, яка підлягає впізнанню, та ще двох осіб (статистів), підібраних відповідно до процесуальних вимог і криміналістичних рекомендацій, фотографують в одних умовах цифровою фотокамерою. Фотозображення переносять у пам'ять комп'ютера, нумерують і в присутності понятих, та за їх розсудом, розміщують у певній послідовності на екрані монітора, що знаходить відображення в протоколі слідчої дії, і в такому вигляді пред'являють для впізнання. При цьому з'являється можливість, за бажанням особи, яка впізнає, збільшувати або зменшувати масштаб зображень, змінювати яскравість, контрастність і т. ін. Зображення роздруковується з використання лазерного або струминного принтера й додається до протоколу пред'явлення для впізнання.

Набуває поширення закріплене в КПК України (ч. 4. ст. 174) пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (в обладнаному тонованим склом приміщенні). При цьому особа, яка підлягає впізнанню, не бачить особи, яка впізнає, що є додатковою гарантією забезпечення безпеки останньої. У такому випадку в протоколі обов’язково зазначається те, що впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання. Цей спосіб, безперечно, є ефективним. Але, на сьогодні, далеко не в кожному органі внутрішніх справ є можливість створити належні умови для його застосування, насамперед через відсутність відповідних приміщень.

Простіший вихід у такій ситуації може бути знайдено шляхом встановлення в приміщенні, де знаходяться особи, які підлягають упізнанню, телекамери, з'єднаної кабелем із відеомонітором, який розташовано в іншій кімнаті. Керування телекамерою здійснює спеціаліст. Зв’язок між приміщеннями здійснюється за рахунок використання гучномовного пристрою. Цей спосіб має ряд переваг, у порівнянні з впізнанням за фотознімками, відеозаписом і з використанням комп'ютера, бо дозволяє безпосередньо корегувати зображення, яке спостерігається, дає можливість спостерігати, осіб, які підлягають впізнанню, у динаміці, а також чути їх голоси. На вірогідність такого способу позитивно впливатиме й можливість особам, які підлягають впізнанню, чути все, що відбувається в кімнаті, де знаходиться слідчий, поняті та особа, яка впізнає.

Даний спосіб може бути використаний і для вдосконалення тактики та методики ототожнення особи способом прямого та зворотного ідентифікаційних зв’язків у єдиному акті впізнання, запропонованим М.Я. Сегаєм, якщо обвинувачений та потерпілий (свідок) заявляють, що хочуть і можуть впізнати одне одного. Суть даного способу полягає в тому, що потерпілий і обвинувачений одночасно пред'являються один одному, кожний серед не менше двох осіб (статистів), які не мають з ним різких відмінностей у зовнішності. Сформовані в такий спосіб дві групи осіб із суміжних кімнат заводяться в загальну, де в присутності понятих мовчки протягом кількох хвилин спостерігають один одного, після чого разом з понятими розводяться по суміжних кімнатах, де допитуються: кого пізнав і за якими ознаками.

Ряд тактичних особливостей проведення взаємного впізнання викладено Є.Д. Лук’янчиковим та О.М. Моісеєвим.

На сучасному етапі єдиний акт упізнання способом прямої і зворотної ідентифікації може бути здійснений у такий спосіб. У двох ізольованих кімнатах установлюються телекамери та монітори. Спочатку при виключених телекамерах і пристроях у кожній із кімнат у присутності понятих здійснюються підготовчі заходи з дотриманням вимог КПК і криміналістичних рекомендацій. Коли особи, які упізнаються, виберуть собі місця серед статистів, включаються телекамери і на моніторах у кожній з кімнат з'являються зображення осіб, які знаходяться в іншій кімнаті. Після вимикання телекамер потерпілий (свідок) і обвинувачений (підозрюваний) окремо допитуються. При цьому встановлюється, чи бачив він раніше кого-небудь із пред'явлених для упізнання осіб? Якщо бачив, то коли, де і за яких обставин? За якими ознаками він упізнав дану особу тощо.

У зв'язку з викладеним вважаємо доцільним ч. 5 ст. 174 КПК України представити в такій редакції: “Впізнання у разі необхідності може проводитися за фотознімками, відеозаписом, а також із використанням комп'ютерних технологій і телекомунікацій відповідно до умов, викладених у цій статті”.

Внесення до КПК України пропонованого доповнення, на нашу думку, істотно збільшить можливості й вірогідність проведення пред'явлення особи для впізнання, дозволить без перешкод застосовувати нові науково-технічні засоби при проведенні слідчої дії, яка розглядається.

5. Відтворення обстановки й обставин події (ст. 194 КПК України) передбачає можливість досягнення двох цілей: а) перевірка й уточнення показів обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка на місці; б) експериментальну перевірку правдивості показів, а також інших обставин з метою встановлення можливості бачити, чути, здійснювати визначені дії за певних умов тощо.

Як показує практика, в основному спеціаліст-криміналіст залучається до участі в перевірці й уточненні показів на місці з метою фіксації ходу та результатів події із застосуванням фотозйомки та відеозапису. Така допомога є істотною, однак його участь не може бути обмежена рамками фіксації. Так, спеціаліст-криміналіст може надати допомогу слідчому в реконструкції обстановки за даними з протоколу огляду, фотознімків та ін. Крім того, у ході перевірки й уточнення показів на місці досить часто здійснюється виявлення, фіксація і вилучення різних предметів, що мають відношення до розслідуваної події. У таких випадках спеціаліст-криміналіст їх оглядає, виявляє і фіксує сліди рук, крові, сперми, мікроволокна тощо.

Існує безліч видів слідчого експерименту: для перевірки можливості бачити у визначених умовах; для перевірки можливостей чути в конкретних умовах; для перевірки можливості проникнути через певний отвір і вийняти через нього ті чи інші предмети; для перевірки можливості здійснення якоїсь дії за визначений проміжок часу; для перевірки можливості настання певних наслідків даних дій; для встановлення спеціальних і професійних навичок особи; для встановлення, яким чином відбулася подія та ін.

Зміст дій при проведенні кожного з видів слідчого експерименту вимагає застосування науково-технічних засобів з метою забезпечення належного виконання дослідів, а також для фіксації їх ходу і результатів.

Методика проведення слідчого експерименту передбачає дотримання ряду процесуальних і тактичних правил. В.О. Коновалова виділяє такі тактичні правила:

1. слідчий експеримент слід проводити в умовах і обстановці, максимально наближених до тих, у яких відбулася подія;
2. слідчий експеримент бажано проводити на тому ж місці, де відбулася подія, яку перевіряють;
3. слідчий експеримент має проводитися в такий час, коли відбулася подія, яку перевіряють, з метою створення аналогічних умов сприйняття, видимості, що забезпечує об'єктивність результатів експерименту;
4. для проведення експерименту слід використовувати ті ж знаряддя і засоби, які застосовувалися при події злочину, або однорідні предмети і знаряддя;
5. після відтворення обстановки треба розташувати учасників саме так, як вони про це повідомили;
6. досліди необхідно повторювати кілька разів, змінюючи умови експерименту, для того, щоб виключити випадкові результати.

Важлива роль, при цьому, може бути відведена спеціалісту-криміналісту. Так, наприклад, часто в ході розслідування злочинів, пов'язаних з підробкою документів, виникає необхідність встановлення особи, котра виготовила кліше печатки або штампа. З цією метою проводиться визначення наявності в нього спеціальних і професійних навичок. При цьому спеціаліст-криміналіст може надати допомогу слідчому у розробці оптимальної тактики проведення слідчої дії; у створенні спеціальних умов, у яких найдоцільніше провести експеримент; у проведенні самих дослідів для того, щоб вони були поставлені технічно правильно; у фіксації результатів слідчої дії; в оцінці отриманих даних, та ін.

Крім того, з метою фіксації динаміки виконуваних дослідних дій і отриманих результатів хід відтворення обстановки й обставин події необхідно фіксувати із застосуванням відеозапису. На практиці найчастіше паралельно з відеозаписом застосовується і фотозйомка ходу і результатів відтворення обстановки й обставин події. Висловлюються пропозиції щодо доцільності паралельного застосування фотозйомки та відеозапису і в літературі. Однак у такому випадку потрібна участь додаткового спеціаліста-криміналіста, оскільки одній людині одночасно робити фотозйомку і відеозапис нереально.

У теперішній час існує можливість одержання статичних зображень з матеріалів відеозапису. Переглядаючи відеозапис, отриманий у ході відтворення обстановки й обставин події, слідчий, з урахуванням думок тих спеціалістів, які брали участь у слідчій дії, визначає, які моменти він хотів би бачити відображеними у фототаблиці. Спеціаліст-криміналіст “захоплює” потрібні кадри й роздруковує їх за допомогою лазерного чи струминного принтера на папері, розмістивши під знімками відповідні пояснювальні написи.

Найкращих результатів можна досягти застосовуючи цифрові відеокамери. У такий спосіб можна одержати якісну фототаблицю до протоколу слідчої дії, не задіявши для фотозйомки додаткового спеціаліста-криміналіста, що зробить дешевшим процес розслідування злочину й полегшить його організацію.

Як зазначають Т.П. Бірюкова та В.В. Бірюков „належна фіксація ходу та результатів відтворення обстановки й обставин події має найбільше значення, тому що грамотно складений протокол і відповідний додаток до нього (фотознімки, відеокасети) надають можливість надалі з більшою повнотою його сприймати, об’єктивно оцінювати та виносити відповідне рішення”.

Підводячи короткі підсумки, слід зазначити, що ефективність проведення слідчих дій перебуває в прямій залежності від участі в них спеціаліста і застосування останнім сучасних науково-технічних засобів.

Примітки:

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс;

НДЕКЦ – Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр;

НТЗ – Науково-технічні засоби.

Джерело – глава з монографії:

Коваленко В.В. Застосування науково-технічних засобів спеціалістами при проведені слідчих дій: Монографія. МВС України, Луган. держ. університет внутрішніх справ – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. – 208 с.