Призначення судових експертиз за участю спеціаліста

Судова експертиза є важливою процесуальною формою використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві. За її допомогою органи дізнання, досудового слідства і суди встановлюють фактичні дані, що мають істотне значення для справи.

Підготовку матеріалів для експертизи Р.С. Бєлкін визначає як систему процесуальних, організаційних і технічних дій щодо збирання, підготовки та оформлення необхідних для проведення експертизи вихідних матеріалів і інших об’єктів експертного дослідження. Більш точною видається позиція М.Я. Сегая, який вважає, що “Призначення судової експертизи – самостійна слідча (судова) дія, метою якої є одержання висновку експерта як джерела доказів по кримінальних і цивільних справах”. Разом з тим, – продовжує М.Я. Сегай, – призначення експертизи це складна й у більшості випадків тривала дія, пов'язана з підготовкою необхідних матеріалів, з вибором моменту й оформленням постанови про призначення експертизи, з організацією її успішного проведення, що вимагає розробки тактики судової експертизи, яка б забезпечувала найбільш ефективне використання спеціальних знань.

Під тактикою судової експертизи І.Ф. Крилов розуміє систему вироблених наукою і практикою прийомів і способів, застосовуваних на основі процесуального закону під час підготовки, призначення та проведення експертизи з метою найбільш ефективного використання спеціальних знань при вирішенні питань, які мають значення для встановлення істини по розслідуваній справі.

Слідчий призначає експертизу у разі необхідності, доцільності й можливості її проведення. Під необхідністю розуміється потреба у вирішенні питань з використанням спеціальних знань; під доцільністю - тактична ситуація певного моменту розслідування; під можливістю - ситуація, коли для проведення експертизи зібрані всі необхідні матеріали, а стан речових доказів дозволяє вирішити питання, які цікавлять слідчого.

Призначення експертизи не обмежується складанням постанови (ухвали) про її призначення. При цьому слідчий (суд) визначають конкретні підстави, предмет експертизи, об'єкти, обізнану особу або експертну установу, де проводитиметься дослідження, місце і час проведення експертизи та ін. З урахуванням цього М.Я. Сегай звертає увагу на необхідність розробки як загальних, так і спеціальних тактичних прийомів підготовки, призначення і проведення судової експертизи. Сутність загальних тактичних прийомів, на його думку, полягає у найбільш раціональних діях суб'єктів процесуальної діяльності щодо підготовки, призначення і проведення судової експертизи (незалежно від її виду і вирішуваних завдань). Спеціальні тактичні прийоми – це найбільш раціональні й ефективні способи дій зазначених суб'єктів, що залежать уже від конкретного завдання та властивостей досліджуваного об'єкта у певному виді судової експертизи.

Першим етапом підготовки судової експертизи слід вважати тактичне рішення слідчого про необхідність використання спеціальних знань експертів для встановлення доказових фактів по справі. Таке рішення слідчий приймає, як правило, у період проведення первинних слідчих дій, і насамперед у ході огляду місця події. Виявляючи й вилучаючи різні сліди, слідчий висуває версії щодо розслідуваної події, визначає можливості та перспективи їх експертного дослідження. При цьому важлива роль відводиться спеціалісту. Надаючи допомогу слідчому у виявленні, фіксації, вилученні та попередньому дослідженні слідів, спеціаліст може дати консультацію щодо перспектив майбутнього експертного дослідження тих чи інших об'єктів, а також кількості матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Наступним етапом підготовки експертизи є визначення, пошук, виявлення і вилучення ототожнюваних об’єктів чи інших порівняльних матеріалів. За виявленими та зафіксованими у матеріалах справи слідами й предметами, для дослідження яких необхідне призначення експертизи, слідчий самостійно або за участю спеціаліста повинен визначити родову чи видову належність предмета, який залишив на місці скоєння злочину сліди, і, виходячи з висунутих по справі версій, організувати його розшук.

Так, за виявленим під час огляду місця події слідом підошовної частини взуття спеціаліст-криміналіст може визначити вид взуття, яке треба шукати під час обшуку в підозрюваного. Якщо ж під час огляду було виявлено й зафіксовано доріжку слідів взуття, то під час обшуку необхідно вилучати і представляти на експертне дослідження не тільки взуття з подібним малюнком протектора підошовної частини, а й усе інше взуття, яке належить особі, яка перевіряється, що допоможе установити особливості її ходи. Крім того, такий підхід сприятиме установленню факту носіння конкретного взуття конкретною особою.

Якщо самі об'єкти, що перевіряються, через певні причини не можуть бути представлені на експертизу, у розпорядження експерта необхідно представляти зразки для порівняльного дослідження (відбитки пальців рук осіб, що перевіряються, зразки крові, почерку та ін.). “Зразки як відображення ознак заздалегідь відомого об'єкта в гносеологічному аспекті являють собою матеріальний субстрат встановлюваного ідентифікаційного зв'язку, елементами якого є: а) заздалегідь відомий об'єкт, що перевіряється, б) механізм взаємодії та в) сліди відображення цього об'єкта (зразки). Ця схема, – зазначає М.Я. Сегай, – наочно свідчить про те, що правильний добір зразків для порівняння зумовлений порівнянністю встановлюваного (невідомий об'єкт – слід) і що встановлює (об'єкт, що перевіряється - зразок) ідентифікаційних зв'язків”.

У криміналістичній літературі зразки для порівняння більшість авторів поділяють на вільні й експериментальні. Існують і інші, більш повні класифікації.

Повне, всебічне і достовірне експертне дослідження можливе лише за умови відповідності зразків для порівняння певним вимогам. Так, А. Ляш вважає, що зразки для порівняльного дослідження повинні відповідати двом вимогам: безсумнівності походження й порівнянності. На думку В.Є. Бергера й А.П. Сапуна, зразки повинні відповідати вимогам вірогідності, відтворюваності, порівнянності й незмінюваності. Нам видається, що тут не враховано таку істотну вимогу, як достатність. Зразків має бути достатньо для вирішення експертом питань по суті. У протилежному випадку експерт припиняє проведення експертизи і звертається до слідчого з клопотанням про надання йому додаткових зразків. Недотримання перелічених вимог може негативно позначитися як на якості, так і на вірогідності експертного дослідження.

Зразки для порівняльного дослідження можуть одержувати слідчі (судді) при проведенні слідчих (судових) дій і експерти (у процесі експертних досліджень). Одержання зазначених зразків експертом можливе лише за наявності в його розпорядженні об'єкта, що перевіряється.

П.І. Репешко вважає за необхідне можливість отримання експертом порівняльних зразків у ході проведення експертних досліджень на стадії експертного експерименту закріпити у КПК України. На нашу думку, такої необхідності немає, оскільки отримання таких зразків є невід'ємною складовою методик проведення відповідних видів судових експертиз, які апробуються і затверджуються у встановленому законом порядку. “Основним моментом тут є не те, що ці зразки отримані експертом, а те, що вони є природним етапом і необхідним елементом самого процесу дослідження, без якого неможливо дати відповідь на поставлені перед експертом питання”, – зазначають Л.М. Ісаєва та О.І. Цоколєва. Регламентація ж даного процесу в КПК України, на нашу думку буде зайвою, оскільки призведе до надмірної завантаженості змісту наявних там норм.

Підготовка до одержання експериментальних зразків для порівняльного дослідження включає вирішення питання про те, які зразки й у якій кількості необхідно одержати; визначення місця і часу їх одержання; визначення способу й умов одержання зразків; визначення складу учасників слідчої дії; винесення постанови про одержання зразків і ознайомлення з нею діючих осіб; підготовку науково-технічних засобів, за допомогою яких відбиратимуться зразки; складання письмового плану одержання зразків (у разі необхідності). Слідчому під час підготовки та проведення даної слідчої дії у більшості випадків складно, а часом неможливо обійтися без кваліфікованої допомоги відповідних спеціалістів. “Для забезпечення достатності й вірогідності вихідних даних, пропонованих експерту, слідчому (суду) необхідно більш повно використовувати спеціальні знання при їх збиранні. Тому слід підсилити роль спеціаліста у процесуальних діях, спрямованих на виявлення і вилучення об'єктів, підготовку порівняльних зразків і інших вихідних даних, необхідних експерту для дослідження”, – зазначають В.К. Стрижа і співавтори. Недооцінка ролі спеціаліста при одержанні зразків для порівняльного дослідження може призвести до отримання неналежних матеріалів, що унеможливить вирішення поставлених перед експертом питань.

Однією із визначальних підстав при вирішенні питання про залучення спеціаліста до добору зразків є необхідність і доцільність застосування науково-технічних засобів, а також відповідних тактичних прийомів. “Тактичні прийоми отримання експериментальних зразків полягають у виборі, створенні, і дотриманні необхідних умов відображення ідентифікаційних ознак, виборі і використанні речовини зразка”, – зазначає А.Р. Бєлкін.

“Отримання експериментальних зразків має проводитися з урахуванням можливого використання зворотних ідентифікаційних зв’язків. Це означає, що добору зразків як різновиду модельного експерименту повинен передувати ретельний огляд об’єкта, який перевіряється, особливо (стосовно трасологічної ідентифікації) – його слідоутворюючих поверхонь і фіксація взаємодії цього об’єкта з зовнішнім середовищем усіх тих слідів, які можуть мати значення для справи”, – пояснює М.Я. Сегай. Такий огляд може бути проведений тільки кваліфікованим спеціалістом за умови застосування відповідних науково-технічних засобів.

У разі призначення ідентифікаційних дактилоскопічних експертиз виникає необхідність в одержанні експериментальних відбитків пальців і долонь рук осіб, що перевіряються. З цією метою проводиться їх дактилоскопування. Для одержання найбільш якісного порівняльного матеріалу виконання такої роботи варто доручити спеціалістові, оскільки цей процес вимагає застосування спеціальних навичок і науково-технічних засобів. У даний час традиційним і найбільш поширеним є дактилоскопування з застосуванням друкарської фарби, яка тонким шаром розкачується на скляній пластині гумовим валиком і наноситься на поверхні папілярних візерунків, після чого здійснюється їх прокатування в бланку дактилокарти. Друкарська фарба важко змивається з поверхні рук, що створює певні незручності як особам, що проводять дактилоскопування, так і дактилоскопованим, особливо якщо такими є потерпілі. Викликає нарікання і якість отриманих у такий спосіб відбитків.

На практиці розроблено різні способи безбарвного дактилоскопування. Наприклад, нігтьові фаланги пальців рук без нанесення на них друкарської фарби прокочуються по аркушу паперу. Після цього поверхня аркушу за допомогою магнітного пензля обробляється темним дактилоскопічним порошком. Виявлені в такий спосіб відбитки папілярних візерунків заклеюються прозорою липкою стрічкою, що захищає їх від механічних ушкоджень.

Інший спосіб полягає у використанні планшетів для безбарвного дактилоскопування, які складаються з набору дактилокарт, просочених спеціальним розчином, і керамічної подушечки. До даного комплекту входить і спеціальний розчин. Під час дактилоскопування нігтьові фаланги пальців спочатку прокочуються по керамічній подушечці, а потім – по дактилокарті. Через кілька секунд папілярний візерунок на дактилокарті стає видимим, а барвник на пальці знебарвлюється.

На думку П.Т. Скорченко безбарвне дактилоскопування може застосовуватися лише для одержання відбитків пальців потерпілих та інших осіб, котрі могли залишити сліди своїх рук не у зв'язку зі скоєнням злочину, оскільки такі відбитки через певний час змінюють колір і втрачають насиченість, у результаті чого стають непридатними для порівняльного дослідження.

Вважаємо, що описані способи безбарвного дактилоскопування можуть застосовуватися тільки при проведенні непроцесуальних (попередніх) досліджень. Відбитки папілярних візерунків пальців і долонь рук потерпілих чи інших осіб, чиї сліди могли залишитися на місці події не у зв'язку зі скоєнням злочину, повинні бути додані до матеріалів справи й зберігатися там. Відбитки ж, отримані зазначеними способами, зі зрозумілих причин до матеріалів справи додаватися не можуть.

У зв'язку з цим актуальною стала проблема розробки нових, альтернативних способів дактилоскопування живих осіб, як з метою підготовки матеріалів при призначенні дактилоскопічних експертиз, так і з метою криміналістичної реєстрації. Ми солідарні з М.Я. Сегаем, який вважає необхідним максимально спростити процедуру дактилоскопування за рахунок застосування способу електронного сканування папілярних візерунків, або методик одержання безбарвних пальцевих відбитків. Такі способи вже реалізуються у складі деяких автоматизованих дактилоскопічних ідентифікаційних систем (АДІС). Наприклад, “живий сканер” “Папілон”, що входить до складу однойменної АДІС, дозволяє одержувати відбитки не тільки пальців, але і долонь рук. Система “живий сканер” – це безбарвниковий електронний дактилоскопічний сканер, що має у своєму складі оптичний блок і призначений для плоскої прокатки відбитків пальців, зняття відбитків долонь і створення електронної дактилоскопічної карти з наступним збереженням її у власній базі даних системи керування сканером з передачею в АДІС або роздрукуванням дактилокарти на лазерному принтері. Прилад працює у такий спосіб: палець прокочується від одного краю нігтьової пластини до іншого по еластичному покриттю призми на верхній панелі приладу. В міру прокатки зображення фіксується вбудованою камерою і передається в комп'ютер. При цьому відбувається точна фіксація папілярного візерунка. Спеціальний алгоритм гарантує практично повну компенсацію змазування. У процесі роботи спеціаліст бачить формоване зображення на екрані й має можливість багаторазової прокатки до одержання найкращого відбитка. Програма самостійно, у реальному часі оцінює якість отриманого зображення й інформує про це спеціаліста за допомогою індикатора. Система автоматично перевіряє порядок розташування відбитків, відповідність відбитків і контрольних відбитків і створює електронну дактилокарту, передану в АДІС. У разі необхідності високоякісна паперова копія роздруковується на лазерному принтері.

Застосування електронного дактилоскопічного сканера при одержанні зразків для експертного дослідження, при призначенні ідентифікаційної дактилоскопічної експертизи, на нашу думку, має здійснюватися в наступному порядку. Особа, яка підлягає дактилоскопуванню, запрошується в експертно-криміналістичний підрозділ відповідного ОВС. Слідчий знайомить її із завчасно складеною у порядку ст. 199 КПК України постановою про одержання зразків для експертного дослідження, повідомляє, що дактилоскопування проводитиметься спеціалістом з використанням електронного дактилоскопічного сканера. Після прокатки пальців, а в разі необхідності – й долонь рук, заповнюються відповідні реквізити електронного бланка, і готова дактилоскопічна карта роздруковується на лазерному принтері, після чого підписується дактилоскопованою особою. Хід і результати дактилоскопування слідчий фіксує у відповідному протоколі, який підписується всіма учасниками слідчої дії.

Ми думаємо, що застосування електронного дактилоскопування є найбільш прийнятним і перспективним. 115 з 124 (92,7%) опитаних експертів-криміналістів та 158 з 180 (87,8%) слідчих висловилися за впровадження цього способу в практику. Порядок його застосування має бути регламентований відомчими нормативними актами.

Що ж стосується відібрання зразків, пов'язаних із життєдіяльністю людського організму то, на нашу думку, участь у даному процесі відповідного спеціаліста має бути обов'язковою, оскільки, як правильно відзначає І.Л. Петрухін, такі дії пов'язані “…з глибоким вторгненням у сферу особистих інтересів громадян, обмеженням їх тілесної недоторканності…”. На важливість такого підходу вказує і В.М. Махов, який пише: “З етичних розумінь окремі види зразків, пов'язані з життєдіяльністю організму, доцільно вилучати лікарю”. Пізніше В.М. Махов запропонував унести в КПК норму, що регламентує обов'язкову участь лікаря або іншого медичного працівника, котрий володіє відповідною кваліфікацією в одержанні зразків для порівняльного дослідження з організму людини й інших зразків, одержання яких слідчим самостійно пов'язано з ризиком заподіяти шкоду здоров'ю. Така пропозиція представляє інтерес. Однак згадування про кваліфікацію медичного працівника в одержанні зразків робить її уразливою, оскільки незрозуміло, якою саме кваліфікацією повинний володіти медичний працівник: уміти без заподіяння шкоди здоров'ю відібрати кров, виготовити зліпки зубного апарата і т. ін., чи знати всі криміналістичні нюанси, пов'язані з вимогами, які ставляться до зразків для порівняльного дослідження? З урахуванням викладеного було б доцільним доповнити ст. 199 чинного КПК України частиною 3-ю, яку викласти в наступній редакції: “Одержання зразків, пов'язаних із життєдіяльністю організму людини, а також зразків, одержання яких слідчим самостійно може бути пов'язане з ризиком заподіяння шкоди здоров'ю особи, здійснюється за обов'язковою участю лікаря або іншого медичного працівника”.

Цю ж норму слід відтворити і у ст. 227 (Зразки для судово-експертного дослідження) Проекту КПК України від 29 квітня 2003 р. №3456, який знаходиться на розгляді Верховною Радою України.

Гадаємо, що внесення у КПК України такої норми послужить додатковою гарантією дотримання прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі, й сприятиме одержанню доброякісних зразків для експертного дослідження.

Вибираючи момент призначення експертизи потрібно враховувати:

1. характер і стан об'єктів, що підлягають експертному дослідженню;
2. необхідність наявності порівняльних зразків та інших матеріалів, потрібних для дослідження;
3. характер і методи майбутніх досліджень;
4. місце проведення експертизи й умови доставляння туди необхідних матеріалів;
5. специфічні особливості справи, по якій призначається експертиза, і характер питань, що підлягають вирішенню.

Експертиза повинна бути призначена вчасно, а своєчасність, як правило, визначається наявністю у слідчого необхідних для її проведення матеріалів. Як тільки слідчий матиме у своєму розпорядженні такі матеріали, експертиза має бути призначена невідкладно.

При визначенні предмета судової експертизи слід враховувати, що її предмет становлять факти й обставини, встановлення яких вимагає використання спеціальних знань. Останні можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Винятком є правові науки2. Правильне визначення предмету судової експертизи є дуже важливим, оскільки чітке розмежування кола питань, які підлягають вирішенню експертизою певного виду, визначає межі компетенції експертів, сприяє правильному їх вибору.

Строго кажучи, предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом. Підготовка питань експерту має як процесуальне, так і тактичне значення. Як зазначає В.А. Волинський, визначення кола питань, які підлягають експертному вирішенню, і їх формулювання носять творчий, тактичний, а не технічний характер.

При формулюванні питань слідчому доцільно скористатися відповідними довідниками, які містять перелік розв'язуваних тією чи іншою експертизою питань, або допомогою спеціаліста. Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

• не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;
• бути визначеними, конкретними та короткими;
• мати логічну послідовність;
• характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи або експерта. Кримінально-процесуальне законодавство в Україні не обмежує слідчого у виборі експертної установи. Це питання вирішується з урахуванням виду експертизи, предмету і об’єктів дослідження. При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 9 Закону України “Про судову експертизу”, МЮ веде Реєстр атестованих судових експертів. Відповідно до цієї ж статті органи дізнання, досудового слідства і суди можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 Закону (при призначенні експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами), - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

“Характер спеціальних знань – це основна ознака, якою має керуватися орган, що призначив експертизу у справі, при визначенні її виду, виборі відповідного спеціаліста як експерта”.

Представлення в розпорядження експерта матеріалів кримінальної справи. У необхідних випадках при призначенні експертизи у розпорядження експерта окрім матеріальних об'єктів дослідження представляються і матеріали справи (будь-які обставини, що можуть надати допомогу експерту в проведенні дослідження). Крім того, М.Я. Сегай стверджує, що “нерідко матеріальні сліди розслідуваної події (наприклад, ДТП), зафіксовані в протоколах слідчих дій, являють собою самостійне джерело експертного встановлення часових, просторових, силових, швидкісних та інших зв'язків, що виникають під час взаємодії об'єктів, причетних до події злочину”. У будь-якому випадку, під час вирішення питань про обсяг наданих у розпорядження експерта матеріалів справи слідчому доцільно скористатися допомогою відповідного спеціаліста.

Підсумовуючи викладене зазначимо, що призначення судових експертиз має свої специфічні особливості. Участь спеціаліста у цьому процесі є доцільною, а у певних випадках обов'язковою. По суті при призначенні експертиз спеціаліст є науковим консультантом і технічним помічником слідчого. Ефективність же його участі прямо залежить від застосування відповідних науково-технічних засобів.

Примітки:

АДІС – Автоматизована дактилоскопічна ідентифікаційна система;

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс;

МЮ – Міністерство юстиції.

Джерело – глава з монографії:

Коваленко В.В. Застосування науково-технічних засобів спеціалістами при проведені слідчих дій: Монографія. МВС України, Луган. держ. університет внутрішніх справ – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. – 208 с.