Правовий статус спеціаліста як суб'єкта кримінального процесу й учасника слідчих дій

Спеціаліст-криміналіст – ключова фігура в забезпеченні використання науково-технічних засобів при проведенні слідчих дій.

Найчастіше до участі в слідчих діях залучаються спеціалісти-криміналісти – співробітники експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ, котрі мають відповідну криміналістичну підготовку.

Спеціаліст-криміналіст може бути визначений як особа, котра не зацікавлена в результатах справи й має спеціальні криміналістичні знання і навички, залучена у встановленому процесуальним законом порядку органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом для сприяння у збиранні доказів.

Правовий статус спеціаліста-криміналіста визначається ст. 1281 КПК України, а також відомчою нормативною базою. Виходячи з норм КПК, його участь у слідчих діях є факультативною.

Спеціаліст-криміналіст може бути залучений до участі в будь-якій слідчій дії. Відповідно до п. 3.2. Настанови, метою участі працівників експертно-криміналістичних підрозділів як спеціалістів у проведенні слідчих дій є надання слідчому практичної та консультативної допомоги у виявленні, та вилученні речових доказів, а також у встановленні обставин, які мають значення для розслідування злочинів.

У п. 3.3.1.1. та п. 3.3.1.2. Настанови найбільш детально визначені права та обов'язки спеціаліста-криміналіста як учасника огляду місця події1. На нашу думку, ці положення цілком можуть бути використані й під час участі в будь-яких інших слідчих діях.

Аналіз правового статусу спеціаліста-криміналіста дозволяє дійти висновку, що саме він є ключовою фігурою серед будь-яких інших спеціалістів, котрі беруть участь у слідчих діях. Тільки спеціаліст-криміналіст на основі своїх спеціальних криміналістичних знань і навичок може надати слідчому належну допомогу у виявленні, фіксації та вилученні доказів. Тільки в його розпорядженні є сучасний арсенал науково-технічних засобів, і тільки він може правильно й ефективно їх застосовувати, тим самим сприяючи встановленню істини у справі.

Сьогодні в Україні йде процес реформування кримінально-процесуального законодавства. Звичайно, при цьому підлягають удосконалюванню і питання, пов'язані з діяльністю спеціаліста.

Ще в 1994 р. В.К. Стринжа, Г.М. Надгорний і М.Я. Сегай запропонували в новому КПК України в главі про учасників процесу, їх права і обов'язки ввести спеціальний підрозділ “Участь спеціаліста в кримінальному судочинстві”, який містив би визначення поняття “спеціаліст” і його функцій, а також регламентував би:

• права та обов'язки спеціаліста і його взаємовідносини зі слідчим (судом) і учасниками процесу;
• порядок залучення спеціалістів до участі в провадженні слідчих (судових) дій і до консультаційної діяльності дізнавачем, слідчим, прокурором і судом;
• порядок залучення спеціалістів іншими суб’єктами кримінального процесу;
• процесуальні форми відображення дій спеціалістів;
• порядок допиту спеціалістів у зв'язку з їх діями щодо виготовлення похідних речових доказів. Відтворення в КПК цих норм, на нашу думку, цілком врегулювало б застосування спеціальних знань у процесі розслідування, а функції фахівців, які сьогодні здійснюються в не процесуальних формах, отримали б своє процесуальне закріплення.

Нажаль, ці ділові й раціональні пропозиції лише частково враховано при підготовці запропонованих для розгляду Верховною Радою України проектів нового КПК, жоден з яких поки що не було прийнято. Законодавець пішов шляхом внесення змін до діючого кримінально-процесуального законодавства, що, на нашу думку, є мірою тимчасовою, оскільки багато його положень потребують докорінного реформування.

По суті, відносно участі спеціаліста в слідчих діях такі зміни обмежились доповненням ч. 3 ст. 1281 положенням про те, що спеціаліст, за умови наявності відповідних підстав, має право на забезпечення безпеки шляхом застосування мір, передбачених законами України. Таке доповнення є суттєвим, оскільки гарантує використання передбаченого Конституцією України права громадян на недоторканість і безпеку людини. Решта ж положень, які стосуються правового регулювання участі спеціаліста в слідчих діях, не змінювалися.

Таким чином, в Україні у частині реформування кримінально-процесуального законодавства можливі два варіанта вирішення проблеми. 1) Найближчим часом буде прийнято новий КПК України. У такому разі в ньому було б доцільно врахувати положення, запропоновані В.К. Стринжею і співавторами, наведені вище. 2) Законодавець надалі вноситиме зміни до діючого КПК. Вважаємо, що другий варіант діятиме аж до моменту прийняття нового КПК, а тому, між іншим, повинні вдосконалюватися і положення, які регулюють використання спеціальних знань і науково-технічних засобів.

І. У законі не передбачена форма виклику спеціаліста для надання слідчому допомоги у встановленні істини в справі. КПК України має лише вказівки на те, що виклик слідчим спеціаліста для керівника підприємства, установи, організації, де працює спеціаліст, є обов'язковим (ч. 1 ст. 1281 КПК України). Як показує практика, найчастіше виклик спеціаліста здійснюється по телефону. Ефективнішою, на нашу думку, є письмова форма виклику, яка має ряд переваг. По-перше, письмовий виклик є підставою для відсутності співробітника на робочому місці у визначений час; по-друге – підставою для застосування заходів впливу до фахівця чи його керівника у випадку уникання від явки за викликом слідчого; по-третє – письмова вимога, за умови направлення її завчасно, дасть можливість керівникові скорегувати план роботи підрозділу, де працює фахівець, якого викликають, і в необхідних випадках підготувати йому заміну. Останнє поширюється і на співробітників державних судово-експертних установ.

II. При вдосконаленні правового регулювання залучення спеціалістів до участі у слідчих діях певну позитивну роль може відіграти вилучення дублювання окремих положень, які мають місце у деяких статтях. До 1971 р. КПК УРСР передбачав можливість залучення спеціаліста до участі не в усіх, а лише у деяких слідчих діях (ч. 5. ст. 126; ч. 4 ст. 183; ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 194 КПК). 30 серпня 1971 р. кримінально-процесуальний кодекс УРСР було доповнено ст. 1281, що надало можливість залучати спеціаліста до участі у проведенні будь-яких слідчих дій, без обмежень. Таким чином, ч. 5. ст. 126; ч. 4 ст. 183; ч. 2 ст. 191; ч. 1 ст. 194 КПК містять елементи дублювання положень, відтворених у ст. 1281. Нажаль, подібне дублювання має місце і в проекті КПК, який у даний час знаходиться на розгляді у Верховній Раді України (ч. 9 ст. 208; ч. ст. 210; ч. 1 ст. 211; ч. 9 ст. 213; ч. 1. ст. 220; ч. 1 та 4 ст. 224; ч. 1 ст. 227). Якщо наявність зазначених дублювань у діючому КПК можна пояснити тим, що вони були до внесення в закон ст. 1281, але їх так і не вилучили, то чому таке ж положення склалося у проекті нового КПК – незрозуміло.

На нашу думку, вилучення дубльованих положень сприятиме спрощенню і впорядкованості змісту зазначених статей. Виняток повинні скласти статті, які передбачають обов’язкову участь спеціаліста у певних слідчих діях, а саме:

• при зовнішньому огляді трупа і судово-медичному освідуванні особи передбачається обов’язкова участь як спеціаліста судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 193 КПК України);
• при ексгумації трупа є обов’язковою присутність як спеціаліста, судово-медичного експерта (ч. 2 ст. 192 КПК України).

До речі, остання норма вразлива, оскільки у ній йдеться не про участь, а про присутність слідчого та судово-медичного експерта. Таким чином незрозуміло: вони там повинні виконувати свої обов’язки, чи просто бути присутніми і спостерігати за перебігом подій. Крім того, враховуючи тяжкість та резонанс злочинів, при розслідуванні яких проводяться слідчі дії, пов’язані з оглядом трупа, було б доцільним законодавчо закріпити обов’язковість участі у їх проведенні, поряд із судовим медиком, спеціаліста-криміналіста з урахуванням його провідної ролі у застосуванні науково-технічних засобів під час проведення слідчих дій, для чого внести до ст. 192 КПК України відповідні доповнення. Крім того, до КПК України слід включити визначення поняття “спеціаліст-криміналіст”.

III. Потребують подальшого правового врегулювання й питання забезпечення гарантій сумлінного ставлення спеціаліста до покладених на нього обов’язків. У ч. 5 ст. 1281 вказано, що в разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов’язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування. Яку ж відповідальність може понести спеціаліст у разі відмови або ухилення від виконання своїх обов’язків? А як діяти слідчому, якщо спеціаліст не відмовляється й не ухиляється від виконання своїх обов’язків, однак виконує свою роботу неякісно? Чи може відповідальність, яка загрожує спеціалісту, застерегти його від неякісного виконання своїх обов’язків? В літературі висловлюються пропозиції щодо доцільності встановлення кримінальної відповідальності спеціаліста за повідомлення свідомо неправдивих відомостей, навмисне знищення слідів та інших речових доказів, а також за розголошення даних слідства. Існує й протилежна точка зору.

На нашу думку, із запропонованим погодитись не можна, оскільки відповідно до КПК України, такі слідчі дії, як огляд місця події і зняття інформації з каналів зв’язку (у тому числі й за участю спеціаліста), можуть проводитися до порушення кримінальної справи, і, як свідчить практика, після їх проведення кримінальні справи порушуються не завжди. А якщо немає кримінальної справи, то не може наставати й кримінальна відповідальність за неналежне виконання спеціалістом своїх обов’язків. До того ж, як справедливо вказує О.М. Моісеєв, спеціаліст процесуально залежний від слідчого і тому в процесуальному порядку не відповідає за результати своїх дій. За діяльність спеціаліста відповідальність покладена на слідчого. У Настанові Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України зазначено, що співробітник експертно-криміналістичного підрозділу, що виступає як спеціаліст і діє за вказівкою слідчого, несе особисту відповідальність за повноту і правильність використання всіх техніко-криміналістичних засобів, які є в його розпорядженні, й призначені для виявлення, закріплення та вилучення речових доказів (п. 3.3.1.4.).. Безумовно, це положення певною мірою забезпечує якісне і сумлінне виконання спеціалістами своїх обов’язків. Однак його дія поширюється лише на спеціалістів – співробітників експертно-криміналістичних підрозділів МВС України. Якщо ж для виконання функцій спеціаліста залучається співробітник іншого міністерства або відомства, слідчий позбавлений можливості будь-як на нього вплинути з метою гарантування належного виконання ним (спеціалістом) своїх обов’язків. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне згадане положення відтворити у відомчих інструкціях, які регламентують діяльність інших державних судово-експертних установ, що, на нашу думку, сприятиме належному виконання спеціалістами своїх обов’язків під час участі в проведенні слідчих дій, або ж передбачити адміністративну відповідальність за неналежне виконання спеціалістом своїх обов’язків.

Дана проблема може бути вирішена сама собою у випадку прийняття нового КПК України. До проекту КПК внесена норма (ч. 3 ст. 140), відповідно до якої невиконання або неналежне виконання спеціалістом процесуальних обов'язків, передбачених частиною 3 статті 77 цього Кодексу, якщо ці дії не містять ознак злочину, тягне накладення штрафу в розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходу громадян, а якщо вони вчинені повторно чи в стадії судового розгляду справи, -накладення штрафу в розмірі від трьох до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходу громадян.

IV. Як зазначалося раніше, відповідно до наказу МВС України від 30 серпня 1999 р. № 682 на співробітників експертної служби, окрім іншого, покладаються обов'язки щодо проведення експертиз і досліджень (п. 5). Ефективність експертної діяльності прямо залежить від результативності роботи, спрямованої на збирання слідів злочину в ході слідчих дій.

У результаті вивчення 237 кримінальних справ установлено наступне: огляди місць події проводилися в 210 випадках, що склало 88,6% кримінальних справ; значна частина (76) протоколів оглядів місць подій (32%) мають низьку інформативність (відсутність схем і планів, фототаблиць, поверховий характер опису обстановки). Виявлено процесуальні помилки чи просто недбалість у їх оформленні, а також в описі різних слідів. Науково-технічні засоби застосовувалися без залучення спеціалістів тільки в 15 випадках (6,3%). При цьому, в основному, використовувалися НТЗ, які входять до уніфікованих комплектів (слідчі валізи).

Сліди злочину вилучалися в ході тільки 64,5% оглядів місць події, або в 51,7% кримінальних справ. При цьому в основному вилучалися традиційні сліди: у 56% вилучалися сліди рук; 12% – сліди знарядь злому; 17% – сліди крові; 7% – мікрооб'єкти; 7% – сліди взуття; 5% сліди транспортних засобів; 11% - інші сліди та речові докази.

Перевага найпростіших у збиранні, звичних слідів пояснюється не тільки об'єктивними причинами (відсутністю необхідної техніки, значними матеріальними витратами і т.ін.), але і недооцінкою криміналістичного значення деяких слідів.

Отримані нами дані в цілому кореспондуються з даними офіційної відомчої статистики. У 2005 р. за участю спеціалістів експертної служби МВС України проведено 357127 оглядів місць подій, що становить 69,5% від числа зареєстрованих злочинів загальнокримінальної спрямованості. При цьому вилучення слідової інформації мало місце в 331975 випадках (92,9%), що є досить добрим результатом. За сприяння криміналістичних обліків у 2005 р. розкрито 155940 злочинів, що становить 44,46% від загальної кількості розкритих злочинів загальнокримінальної спрямованості.

Серед причин, що негативно впливають на ефективність діяльності експертної служби МВС України, однією з основних, на нашу думку, є поєднання в одній особі функцій експерта і спеціаліста. При цьому одна й та сама особа (експерт-криміналіст) проводить експертизи і дослідження, бере участь у слідчих діях і оперативно-розшукових заходах, займається організацією криміналістичних обліків тощо. Як показало анкетування практичних співробітників, саме цю причину назвали основною 137 з 180 (76,1%) слідчих і 88 з 124 (71,0%) експертів-криміналістів.

На початковому етапі діяльності експертних підрозділів поєднання таких функцій певною мірою було виправдано і пояснювалося їх штатною нечисленністю й обмеженим арсеналом нескладних, порівняно із сучасними, науково-технічних засобів. Зараз впроваджувані в практику науково-технічні засоби і спеціальні криміналістичні знання досягли такого рівня, що їх ефективне застосування однією людиною стає неможливим. “Відомо, що вузька спеціалізація – доля будь-якого розвинутого виробництва, будь-якої сучасної сфери діяльності, й боротьба зі злочинністю – не виняток. Тут також продовжуватиметься поділ праці, що приведе до підвищення її продуктивності та якості”, – ще в 1990 р. писав П.П. Іщенко.

Певну негативну роль відіграє і людський фактор. КПК України не містить обмеження щодо залучення як експерта особи, котра раніше брала участь у справі як спеціаліст. Таке обмеження існувало в Російській Федерації. Відповідно до п. 3 “а” ст. 67 КПК РРФСР експерт не міг брати участь у провадженні в справі, якщо він брав участь у справі як спеціаліст. Виняток було зроблено тільки для лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини, який брав участь у зовнішньому огляді трупа. У діючому ж КПК РФ таке обмеження знято.

Дані положення завжди мали як своїх прихильників, так і супротивників. Висловлюючись проти згаданого обмеження, І.П. Волченко вважає, що “участь в оглядах місць події й інших слідчих діях спеціалістів, згодом призначуваних за даними ж справам як експертів, дозволяє їм краще орієнтуватися в обставинах злочину, підказати слідчому можливості й межі експертних досліджень вилучених речових доказів, намітити коло питань експертам і правильно їх сформулювати”. На думку П.П. Іщенка, спеціаліст, надаючи слідчому допомогу в збиранні доказової інформації при провадженні слідчої дії і знаючи, що експертне дослідження виявлених слідів і речових доказів проводитиме хтось інший, навряд чи виконуватиме свої обов'язки настільки сумлінно. П.З. Пошюнас вважає, що така заборона утрудняє роботу слідчих і перешкоджає раціональному використанню обізнаних осіб як експертів. Дані доводи цілком переконливі. Однак на практиці можуть складатися різні ситуації.

Сумлінний спеціаліст, знаючи, що йому самому доведеться проводити судову експертизу за вилученими у ході огляду місця події матеріалами, прагнутиме збирати тільки сліди, які мають відношення до справи, визначить механізм їх утворення і т. ін. Швидше за все цього не робитиме несумлінний співробітник, не бажаючи завантажувати себе великим обсягом роботи в процесі провадження експертизи.

Висловлюючись на користь такого обмеження, Є.І. Зуєв писав, що, керуючись об'єктивним і безпристрасним характером діяльності експерта, законодавець вирішив підкреслити неможливість з точки зору процесуальних гарантій зосередження в одній особі функцій експерта і спеціаліста. П. Репешко зазначає, що змішання процесуальних функцій учасників процесу може призвести до зниження рівня об'єктивності при виконанні покладених на них обов'язків. Експерти-криміналісти потенційно не зацікавлені виявляти і вилучати сліди рук через великий обсяг майбутньої роботи, - вважає В.Д. Берназ. У цьому зв'язку показовим є приклад із практики автора.

У м. Первомайську Луганської області було скоєно вбивство двох осіб у приватному будинку. Убивця, відшукуючи гроші та цінності, торкався до багатьох предметів домашньої обстановки, про що свідчило порушення шару пилу під ними. Прибувши на місце події, спеціаліст-криміналіст, співробітник обласного апарата, вислухав доповідь експерта місцевого експертного підрозділу, що брав участь в огляді як спеціаліст, про те, що було виявлено і вилучено тільки три сліди пальців рук. На багатьох же предметах, з якими ймовірно мали контакт особи, причетні до скоєного злочину, були відсутні сліди обробки дактилоскопічними порошками. При обробці цих предметів співробітником обласного експертного підрозділу було виявлено 12 слідів папілярних візерунків, придатних для ідентифікації особи, частина з яких згодом сприяла встановленню і викриттю злочинців. На питання, чому в ході ОМП спочатку було вилучено тільки три сліди папілярних візерунків і не було вжито заходів щодо виявлення інших слідів, місцевий експерт відповів, що не хотів витрачати час на роботу з великою кількістю слідів при провадженні дактилоскопічної експертизи.

В.А. Волинський, висловлюючись проти правового розмежування функцій експерта і спеціаліста, усе-таки виступає за необхідність організаційного відокремлення спеціалістів-криміналістів від експертів-криміналістів, можливо, в межах єдиної науково-технічної служби. Пропозиція щодо організаційного відокремлення спеціалістів-криміналістів від експертів-криміналістів, безумовно, є правильною. Однак без законодавчого відокремлення навряд чи можна буде досягти відчутних результатів. За доцільність розмежування функцій експерта і спеціаліста висловилося 122 з 180 (67,8%) слідчих і 85 з 124 (68,5%) експертів-криміналістів. При цьому за законодавче розмежування висловилося 77 з 122 (63,1%) слідчих і 59 з 85 (69,4%) експертів-криміналістів.

Висловлене наочно свідчить на користь розмежування функцій експерта і спеціаліста, що доцільно провести як на організаційному, так і на законодавчому рівні. З цією метою до КПК України слід ввести норму, що забороняє залучення як експерта особу, яка раніше брала участь у справі як спеціаліст. Це дасть можливість як експерту, так і спеціалісту, з урахуванням більш вузької спеціалізації, зосередитися на підвищенні свого професійного рівня, що в решті решт позитивно позначиться на якості застосування спеціальних знань і науково-технічних засобів у ході проведення слідчих дій і експертних досліджень. Усе це сприятиме реальному підвищенню ефективності їх діяльності. Функції ж науково-технічного супроводження слідчих дій, оперативно-розшукових заходів та обліково-реєстраційної діяльності було б доцільним у повному обсязі покласти на належним чином підготовлених техніків-криміналістів. Виняток можна зробити лише відносно судового медика щодо огляду трупа на місці його виявлення, ураховуючи специфічність об’єкта огляду.

До того ж, як спеціаліст або експерт не може залучатися й особа, котра раніше брала участь як фахівець в оперативно-розшукових заходах, оскільки про факти, встановлені під час проведення оперативно-розшукового заходу, вона може бути допитана як свідок.

Висловлені пропозиції, на нашу думку, сприятимуть удосконаленню правового статусу спеціаліста-криміналіста, що в решті решт позитивно позначиться на якості його участі в слідчих діях і на якості розслідування в цілому.

Примітки:

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс;

НТЗ – Науково-технічні засоби.

Джерело – глава з монографії:

Коваленко В.В. Застосування науково-технічних засобів спеціалістами при проведені слідчих дій: Монографія. МВС України, Луган. держ. університет внутрішніх справ – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007. – 208 с.