Логістика розподілення

У економіці розподіл – це фаза відтворювального процесу: спочатку треба зробити продукцію, а потім розподілити її. Збутова логістика (логістика розподілу) охоплює весь ланцюг системи розподілу: маркетинг, транспортування, складування й ін. Предметом вивчення розподільчої логістики є раціоналізація процесу фізичного розподілу наявного запасу матеріалів.

Завдання розподільчої логістики:

• розподіл замовлень між різноманітними постачальниками щодо закупівлі товарів;
• розподіл вантажів за місцями складування;
• розподіл матеріальних запасів між ділянками виробництва;
• розподіл матеріальних потоків у процесі продажу.

Розподільча логістика – це комплекс взаємозалежних функцій, реалізованих у процесі розподілу матеріального потоку між різними оптовими покупцями, тобто процесі оптового продажу товарів.

На мікрорівні логістика вирішує завдання:

• планування процесу реалізації;
• організація одержання й опрацювання замовлення;
• вибір виду упаковки, ухвалення рішення про комплектацію;
• організація відвантаження продукції;
• організація доставки і контроль за транспортуванням;
• організація після реалізаційного обслуговування.

На макрорівні логістика вирішує завдання:

• вибір схеми розподілу матеріального потоку;
• визначення оптимальної кількості розподільних центрів (складів);
• визначення оптимального місця розташування розподільчих центрів (складів) і т.д.

З урахуванням несприятливого середовища, на якому розвивається ринок товарів і послуг, в економіці України відкриваються нові можливості для перспективного маркетингу.

Маркетинг-логістика охоплює всю діяльність, що забезпечує цілеспрямований вплив на ринки за рахунок високого рівня постачання, постійної готовності постачання і відповідної презентації товару для зберігання і розвитки частки ринку конкретної фірми.

Логістичний канал – це частково упорядкована множина різноманітних посередників, що здійснюють доведення матеріального потоку від конкретного виробника до його споживачів.

Канали розподілу можна об'єднати у три групи:

• прямі, тобто коли господарські зв'язки між фірмами-контрагентами безпосередні;
• непрямі, тобто коли між ними знаходяться один або декілька посередників;
• змішані.

Простий канал руху товару використовується, коли виробник не бажає віддавати частину прибутку посередникам, коли попит на товар високоприбутковий.

Щодо використання непрямого каналу обов'язково є присутнім посередник. Виробник позбавляється частини прибутку на користь посередника, але завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності, посередники пропонують фірмі більше, ніж вона може зробити поодинці. Робота декількох виробників через одного дістриб’ютора значно заощаджує час, гроші і скорочує обсяг роботи.

Змішаний канал розподілу містить у собі функції перших двох.

Канали розподілу виконують функції:

• проводять маркетингові дослідження;
• збір інформації щодо планування і проведення обміну;
• визначають умови закупівлі і продажу;
• стимулюють збут;
• налагоджують і підтримують контакти з постійними покупцями;
• узгоджують ціни.

Підчас вибору типу каналу необхідно обрати тип використовуваного посередника.

Ділери – це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар купується ними за угодою постачання. Ділер стає власником продукції після повної оплати постачання. У логістичному ланцюзі ділери займають положення найбільше близьке до кінцевого споживача.

Розрізняють типи ділерів:

• ексклюзивні – єдині представники виробника і мають виключні права щодо реалізації продукції;
• авторизовані – які співробітничають із виробниками за умовами франшизи.

Дістрибьютори – оптові і роздрібні посередники. Виробник надає дістрибьютору право торгувати своєю продукцією на певній території протягом визначеного терміна. Згідно з угодою їм набувається право продажу продукції. У логістичному ланцюзі дістрибьютор знаходиться між виробником і ділером.

Комісіонери – оптові і роздрібні посередники. Комісіонер повинний забезпечити цілість товару.

Агенти – посередники, що виступають у якості представника або помічника основної щодо нього особи (принципала). Агент укладає угоду від імені принципала. Щодо обсягу повноважень агенти діляться:

• універсальні – будь-які юридичні дії від імені принципала;
• генеральні – укладають тільки угоди, зазначені в дорученні.

Брокери – посередники при укладанні угод, що зводять контрагентів. Вони не є в договірних відношеннях із жодною зі сторін і діють лише на основі окремих доручень. Одержують винагороду тільки за продану продукцію. Після вибору посередника необхідно визначитися з вибором їхній числа.

Існує три підходи:

• інтенсивний розподіл – забезпечення запасами продукції в можливо більшому числі торгових підприємств;
• ексклюзивне – намірено обмежене число посередників;
• селективне – виробник домагається необхідного охоплення ринку при більш жорсткому контролі і з меншими витратами, чим при інтенсивному розподілі.

Для підвищення ефективності збуту прибігають до багатоканальної системи розподілу.

Послуги посередника є затребуваними, якщо їхня вартість нижче власних витрат на виконання будь-яких робіт.

Оптимізація каналу розподілу можлива лише за умови наявності числа оптових підприємств.