Сутність і принципи формування господарського механізму

В основі розвитку економіки підприємства лежать об'єктивні економічні закони розвитку суспільного виробництва. Управляти економікою на будь-якому організаційному рівні – це значить працювати у виробництві так, як вимагають економічні закони, одним з яких є, наприклад, закон випереджаючого зростання продуктивності праці в порівнянні із зростанням заробітної платні. Його порушення приведе до порушення грошового обігу, появи в обігу так званих «зайвих грошей», породить незадоволений попит, дефіцит багатьох видів продукції й інші негативні явища. Пізнанням економічних законів займається економічна наука.

В практиці господарської діяльності люди стикаються не з самими економічними законами в їхній загальній характеристиці, а з формами їхню прояву і методами використання. Закон вартості, наприклад, об'єктивно вимагає, щоб продукція реалізовувалася за вартістю відповідно до того, що витрачено на її виробництво суспільно необхідною працею. В реальному житті люди мають справу не з самою вартістю, а з формою її прояву – ціною.

Ціна – об'єктивна економічна категорія, форма практичного використання закону вартості. Звідси виникає необхідність оволодіння механізмом ціноутворення, використання цін в регулюванні економікою. Аналогічною є справа з використанням інших економічних законів – закону розподілу за працею, закону зростання продуктивності праці і т.п.

Для розумного і ефективного господарювання економічна наука і практика виробили відповідний господарський механізм, своєрідний інструментарій використання економічних законів. Цей інструментарій є не що інше, як сукупність різних форм методів, завдяки яким управляючий суб'єкт (держава, органи управління галузі, підприємства) цілеспрямовано впливає на об'єкт економічного управління – національну економіку в цілому, її галузі, підприємства.

Під формами розуміються різні економічні категорії, через які в господарському житті проявляється дія економічних законів -різні види планів, їхні показники, норми і нормативи, заробітна платня, премії, економічні оцінки ресурсів, ціни, податки, прибуток, фінанси, кредити й ін.

Під методами господарювання розуміються способи дії на виробництво, в процесі якого використовуються перераховані вище форми – планування, госпрозрахунок, стимулювання, ціноутворення, нормування і ін.

Все різноманіття форм і методів можна розділити на дві групи:

1. адміністративні:
2. економічні.

Адміністративні методи були засновані на авторитеті влади керівника і за своєю природою носять примусовий (директивний) характер. Інструментами адміністративного керівництва є централізовані планові завдання, ухвали, накази, розпорядження, вказівки, інструкції.

Економічні методи – це методи непрямої дії на економіку. Вони базуються на використанні економічних (матеріальних) інтересів – колективних і особистих. Інструментами економічного керівництва є економічні важелі і стимули – госпрозрахунок, матеріальна зацікавленість, заробітна платня, премії, ціна, прибуток, економічні нормативи й ін.

Слід зазначити, що адміністративні і економічні методи органічно переплітаються. Вони не виключають один одного.

Контроль діяльності підприємства завдяки адміністративно-розпорядчим методам гальмує розвиток виробництва, сковує ініціативу й винахідливість. Непряме регулювання виробництва через економічні важелі і стимули без певної регламентації веде до зниження цілеспрямованості, особливо в довготривалому плані, породжує елементи стихійності.

Таким чином, господарський механізм є сукупністю різних форм і методів, що використовуються для свідомої, цілеспрямованої дії на економіку з метою підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності.

Соціально-економічна природа господарського механізму визначається пануючими відносинами власності на засоби виробництва. Кожному способу виробництва властивий власний господарський механізм.

Ядром господарського механізму, що визначає його результативність, є система стимулів, які формують спонукальні мотиви досягнення високих кінцевих результатів. Від дієвості цих стимулів, їхню зв'язку з об'єктивно існуючими, постійно змінюваності інтересів людей залежить результат виробничої діяльності.

Виділимо деякі загальні принципи формування господарського механізму, характерні як для галузі, регіону, так і для окремого підприємства або його підрозділу:

• по-перше, господарський механізм на будь-якому ступені ієрархії має бути зорієнтований на досягнення багатоманітних, взаємопов'язаних і періодично змінюваних цілей виробничої системи даного рівня, тобто на досягнення кінцевого, а не проміжного результату виробничої діяльності;
• по-друге, господарський механізм має погоджуватися з об'єктивно існуючим неспівпадінням і суперечністю інтересів різних ланок виробництва, груп і окремих працівників, виробляючи порядок застосування того або іншого стимулу. Ігнорування цієї вимоги може обернутися значними економічними, соціальними, екологічними втратами. Тому вельми важливим є наукове обґрунтування умов застосування різних довготривалих нормативів, порядку їхнього визначення, рівня стабільності і гнучкості цін, відсоткових ставок, податків, пільг, санкцій і т.п.;
• по-третє, господарський механізм має опрацьовувати також способи дії на процес залучення у виробництво різного роду ресурсів, які стимулювали б, з одного боку, прагнення трудових колективів і окремих працівників до максимально можливого при даному рівні розвитку виробничої системи наближення до мети, з іншого – прагнення до мінімально необхідного залучення у виробничий процес кількості живої і упредметненої праці. А саме, господарський механізм завдяки стимулам мусить забезпечувати ефективне і якісне функціонування виробничих систем;
• по-четверте, господарський механізм має бути пристосований до форм і методів управління виробництвом, що припускає поєднання юридичної і економічної самостійності підприємств і об'єднань.

Господарський механізм можна розглядати в двох аспектах:

1. господарський механізм свідомо створюється і приблизно використовується людьми (з цієї точки зору він суб'єктивний за своєю природою). Завдяки своїй суб'єктивності він вбирає в себе не тільки економічні (базисні), але і неекономічні (надбудовні) форми і методи, наприклад, юридичні норми (господарське право), морально-психологічні чинники (моральне заохочення) й ін.;
2. за своїм змістом господарський механізм об'єктивний, оскільки він реалізує суть виробничих відносин, суть об'єктивних економічних законів.

Сучасне виробниче підприємство є складним комплексом, динамізм і злагодженість роботи якого забезпечується господарським механізмом.

Господарський механізм – це механізм взаємодії управляючої і керованої підсистем, сукупність конкретних форм і методів свідомої дії на економіку.

Виділяють такі найважливіші його структурні елементи:

1. Планування – центральний і разом з тим найскладніший елемент господарського механізму. Завдяки плануванню реалізується стратегія розвитку економіки різних рівнів господарювання, використовуються економічні важелі і стимули і всі інші його складові (форми, організація, принципи, методи планування, структура, показники й ін.).
2. Економічне стимулювання, що базується на використанні економічних (матеріальних) інтересів, реалізованих через механізм економічних важелів і стимулів. Як елемент господарського механізму економічне стимулювання виконує три взаємопов'язані функції: заохочувальну, заборонну, компенсаційну. Перша функція має забезпечувати залежність величини доходів власника і членів колективу від кінцевого економічного результату роботи підприємства. Друга – спрямована на посилення економічної відповідальності через механізм економічних санкцій за невиконання своїх зобов'язань і обов'язків. Третя функція покликана забезпечити підприємству або окремому працівникові компенсацію втрат, обумовлених погіршенням умов виробництва з причин, що віз нього не залежать. Економічне стимулювання реалізується через комерційний і господарський розрахунок, систему розподілу прибутку, механізм ціноутворення, фінансово-кредитні відносини, систему оплати праці й інші економічні важелі і стимули.
3. Організаційна структура економічного управління реалізується через вирішення комплексу питань, пов'язаних з вибором схем і структур управління, визначенням функцій, взаємостосунків, відповідальності органів управління, вдосконаленням стилю і методів управлінської діяльності, підбором і розстановкою кадрів й ін.
4. Соціальна підсистема господарського механізму включає сукупність способів, методів і показників, завдяки яким удосконалюються соціально-політичні, соціально-технологічні, соціально-побутові, соціально-особові й інші відносини між людьми в процесі виробництва матеріальних благ.
5. Технічна підсистема господарського механізму – це сукупність технічних засобів управління підприємством і їхня організація, іцо забезпечує збір, перетворення, зберігання і передачу інформації для ухвалення оптимальних управлінських рішень і здійснення контролю їхнього виконання.

Таким чином, планування, економічне стимулювання, організаційні структури управління, соціальна і технічна підсистеми, різні за своїм змістом, разом узяті створюють господарський механізм підприємства.

Основними елементами будь-якого господарського механізму є господарюючі суб'єкти – організатори виробництва і відношення, в які вступають господарюючі суб'єкти з приводу організації суспільного виробництва, тобто господарські відносини.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.