Система і зміст внутрішніх планів

Планування – це процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їхнього досягнення, заснованих на пізнанні і використанні об'єктивних економічних законів.

Планування діяльності підприємства, залежно від прийнятої в державі політики регулювання економічних процесів, може бути централізованим і децентралізованим. При адміністративно-командній моделі планування здійснюється зверху вниз у вигляді директивних планових завдань з випуску продукції і поставки її споживачам, які наперед були вказані вищими відомствами. При ринковій моделі економіки виробник самостійно шукає покупця своєї продукції. Результат господарської діяльності – прибуток або збиток – в адміністративній системі є предметом перерозподілу, а в ринковій економіці відображається на прирості або втраті капіталу.

Планування спонукає керівників підприємства і його структурних підрозділів мислити перспективно, сприяє їхній творчій ініціативі. Воно дозволяє скоординувати зусилля підприємства і направляти їх на досягнення кінцевої мети, робить його більш підготовленим до раптових змін кон'юнктури ринку і політичних умов.

Основними завданнями, вирішуваними в процесі планування є:

• виявлення напрямів розвитку споживацького попиту на продукцію, що випускається підприємством;
• збільшення обсягу продажів продукції підприємства;
• забезпечення стійкого збалансованого зростання виробництва в цілому по підприємству і його структурних підрозділах;
• збільшення продажів, прибутку і рентабельності виробництва і продукції;
• зниження витрат на основі поліпшення використання виробничих ресурсів підприємства: праці, матеріалів і капіталу;
• підвищення конкурентоспроможності продукції завдяки поліпшенню її якості;
• орієнтація всіх структурних підрозділів підприємства на досягнення високих результатів.

Система планування на підприємстві включає планування діяльності підприємства в цілому як госпрозрахункової ланки національної економіки і внутрішньовиробниче планування, тобто планування діяльності структурних підрозділів підприємства – виробничих одиниць, цехів, дільниць і бригад.

У вітчизняній економічній літературі і господарській практиці виділяють два основних види планування: техніко-економічне і оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в їхній єдності і взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії.

В ході даного етапу планування обґрунтовуються обсяги виробництва на основі урахування взаємодії попиту і пропозиції на продукцію і послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси і встановлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники і т.п.

Оперативно-виробниче планування є подальшим розвитком і завершенням техніко-економічних планів підприємства. На даному етапі планування встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехам, дільницям і робочим місцям, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські дії з метою коректування процесу виробництва і т.п.

В ринковій економіці, що розвивається, значно зростає роль внутрішньогосподарського планування на всіх підприємствах незалежно від організаційно-правової форми. Високий ступінь економічної свободи в плановій діяльності припускає не тільки розширення практичної роботи на всіх підприємствах, але і розвиток наукових знань вдосконалення самої теорії внутрішньогосподарського планування.

Зокрема, необхідним є розширення існуючої класифікації систем, видів, принципів і методів планування. Всі види внутрішньофірмового і корпоративного планування можуть бути систематизовані за такими основними класифікованими ознаками, як зміст планів, рівень управління, методи обґрунтування, час дії, сфера застосування, стадії розробки, ступінь точності й ін.

За змістом планів слід виділяти, окрім розглянутого техніко-економічного і оперативно-виробничого, такі види внутрішньогосподарського планування, як організаційно-технічне, соціально-трудове, постачальницько-збутове, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування й ін. Кожний з них передбачає вибір своєї системи планових показників, що характеризують види конкретної діяльності, терміни виконання робіт, кінцеві або проміжні результати і т.д.

За часом дії внутрішньофірмове планування буває: короткостроковим, або поточним; середньостроковим, або річним; довгостроковим, або перспективним. Довгострокове планування звичайно здійснюється на період від 3 до 10 років, середньострокове – в межах від 1 до 3 років, а короткострокове – протягом одного планового року, кварталу, місяця, декади або тижня.

Довгострокове планування визначає загальні цілі і стратегію розвитку підприємства, охоплює звичайно п'ятирічний період. Він, швидше, має описовий характер і визначає загальну стратегію підприємства, оскільки важко передбачити всілякі розрахунки на такий тривалий період. Довгострокові плани вибираються керівництвом підприємства і містять головні стратегічні цілі підприємства на найближчу перспективу.

Виходячи з прийнятого довгострокового плану, складається середньостроковий, який містить цілком конкретні цілі і кількісні характеристики на дворічний і трирічний період.

Процес ухвалення середньострокового плану має 3 етапи.

Перший етап передбачає складання кожним структурним підрозділом прогнозу розвитку на основі власної бази даних.

На другому етапі ці прогнози розвитку зіставляються і таким чином виявляються основні розбіжності.

На завершальному етапі керівництво підприємства розробляє загальний сценарій розвитку обсягу виробництва, обсягу продажів, планів щодо праці, прибутку т.д.

За сферою вживання внутрішньогосподарське планування підрозділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне і індивідуальне, їхнім об'єктом є відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

За типами цілей, що враховуються в плануванні, воно може бути визначене як оперативне, тактичне, стратегічне або нормативне. В процесі планування переслідуються три основні типи цілей: завдання, яких необхідно досягти в межах планованого періоду; Цілі, до яких передбачається наблизитися в рамках планованого періоду або які можуть бути досягнуті пізніше; ідеали, які не вважаються досяжними, але до яких передбачається наближення в планованому періоді або за його межами.

Оперативне планування є вибором засобів вирішення завдань, які були поставлені, дані або встановлені вищим керівництвом, а також є традиційними для підприємства, наприклад, розподіл випуску продукції за обсягом, номенклатурою і термінами, встановленими вищим керівництвом. Таке планування звичайно є короткостроковим. Основне його завдання полягає у виборі необхідних засобів і ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або оперативних завдань, що вирішуються.

Тактичне планування полягає в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення наперед встановлених трьох традиційних цілей. Наприклад, тактична мета завоювати лідерство на ринку в найближчі п'ять років може бути задана відділу маркетингу керівництвом підприємства. Відділ мусить розробити п'ятирічний план по скороченню розриву між підприємством і існуючим лідером на ринку. Далі вибираються необхідні засоби досягнення поставлених цілей в майбутньому.

Стратегічне планування включає вибір і обгрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних для підприємства ідеалів. Як стратегічні ідеали підприємство може вибрати економічне зростання, безперервний розвиток людського потенціалу, періодичне оновлення продукції, що випускається, вихід на світовий ринок і т.п. Таке планування, як правило, буває довгостроковим.

Нормативне планування вимагає відкритого і обгрунтованого вибору засобів, завдань, цілей і ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. В такому плануванні вирішальну роль відіграє правильний вибір ідеалу або місії підприємства.

Розглянуті чотири види планування за типами цілей мають вельми широке розповсюдження як на вітчизняних підприємствах, так і на зарубіжних фірмах.

Оперативне планування здійснюється в основних підрозділах підприємства самостійно.

Тактичне охоплює взаємозв'язки, що склалися усередині підсистем або цехів, а також між підрозділами і підприємством в цілому. Стратегічне враховує існуючі взаємостосунки не тільки усередині підприємства, але і різні відносини між організацією як цілою системою і її зовнішніми діловими партнерами і всім оточенням, з яким вона безпосередньо взаємодіє і на яке сама певним чином впливає.

Нормативне планування розповсюджується на все внутрішні і зовнішні взаємостосунки, включаючи зв'язки між підприємством і його фоновим оточенням, на яке воно не впливає, але яке саме на нього впливає. Всі ці види планування дозволяють враховувати внутрішні і зовнішні зміни у виробничій діяльності підприємства і сприяють підвищенню рівня розвитку його економічного потенціалу і якості життя працівників.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.