Виховання як цілеспрямована діяльність педагога
Проблема виховання є одній з найскладніших, суперечливих і важких для вирішення завдань в загальній системі освіти. Складність визначається: відсутністю критеріїв оцінки результатів; труднощами організації процесу виховання; багатогранністю завдань виховання, тривалістю виховного процесу.
Виховання – в широкому педагогічному розумінні слова – сукупність всіх впливів, направлених як на дитину, так і на дорослого. Виховання – це цілеспрямований і систематичний процес впливу вихователя на вихованців з метою привити їм якості, які цінуються людьми і суспільством.
Мету виховання припускає набір доцільних дій для досягнення певних якостей моделі особи, доповненої з урахуванням соціальних вимог і самовиховання. Метою самовиховання є уявлення про те, якою повинна стати людина; повинна відповідати уявленню суспільства про особу, здатну взаємодіяти зі світом. Приватні цілі і завдання в конкретній діяльності педагогів: повчальна, така, що розвиває, виховує служать вирішенню загальної мети. Їх доповнюють особисті цілі. Мету виховання має історичний характер. Вона відображає вимоги даного суспільства, визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Основні завдання процесу виховання: формування національної свідомості, любові до свого народу, рідній землі, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пошани до батьків, жінки-матери, культури і історії рідного народу: формування високої мовної культури; виховання духовної культури особи, створення умов для вільного вибору нею світоглядній позиції; затвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, працьовитості, забезпечення високої художньо-естетичної обізнаності і вихованості особи; формування екологічної культури і гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації; забезпечення фізичного розвитку молодого покоління, охорона і зміцнення його здоров'я; формування умінь міжособистісних відносин і підготовка молоді до життя в умовах ринкових відносин.
Ефективність процесу виховання визначається закономірностями і внутрішніми суперечностями, які і є його рушійними силами. До них відносяться суперечності внутрішні і зовнішні. Зовнішніми є суперечності між зовнішніми вимогами і поведінкою самої особи, внутрішніми – суперечності між домаганнями особи вихованця і його можливостями, між потребами і способами їх задоволення і ін. Закономірності виховання визначаються загальними закономірностями як суспільного розвитку, так і закономірностями розвитку особи з урахуванням принципу природньості. Найважливішими з них є: залежність виховання від сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників суспільного середовища; єдність і взаємозв'язок виховання і розвитку особи при провідній ролі самовиховання; доцільно організована корисна суспільству діяльність вихованців забезпечує ефективність виховного процесу.
Основні компоненти виховного процесу:
- Формування свідомості і ідейних переконань, тобто виховання свідомості, вироблення ідей, що володіють спонукальною силою, що формує відповідну поведінку.
- Виховання відчуттів до різних явищ, майбутніх подій.
- Формування волі, психологічного процесу, направленого на досягнення поставлених цілей.
- Виховання умінь і навиків ідейно-етичної поведінки – засвоєння і виконання правив і норм поведінки, формування високоморальних мотивів цих вчинків.
- Фізичний розвиток людини, зміцнення здоров'я, знання про фізичні можливості.
Джерело – глава з навчального посібника:
Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.