Аліментні правовідносини. Поняття й особливості сімейних правовідносин

Відповідно до Конституції України сім'я, дитинство, материнство, батьківство охороняються державою. У Концепції державної сімейної політики, затвердженої Верховною Радою України, підкреслюється, що сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральній стан суспільства і є важливим фактором демографічного потенціалу. Разом з тим донедавна було відсутнє не тільки нормативне закріплення поняття сім'ї у сімейному законодавстві, але й чітке визначення цього поняття у науці сімейного права, яке можна було б використати при правовому регулюванні відповідних суспільних відносин.

Прийняття нового Сімейного кодексу України (далі – СК України) є визначальним кроком вперед на шляху вдосконалення правового регулювання сімейних відносин. У ст. З СК України знайшло своє нормативне визначення поняття сім'ї, а ст. 2 СК України окреслює коло сімейних відносин, які регулює СК України.

Ч. 2 ст. 1 СК України проголошує, що регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

• зміцнення сім'ї як соціального інституту;
• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;
• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Регулювання сімейних відносин спрямоване на досягнення цих цілей, при цьому особливе значення має зміцнення сім'ї як соціального інституту. Тому у цій роботі, присвяченій аналізу аліментних правовідносин, особлива увага приділяється саме суб'єктному складу цього виду сімейних правовідносин, оскільки суб'єкти цих правовідносин зазвичай виступають як члени сім'ї.

У радянській правовій науці достатня увага приділялась аналізу сімейних правовідносин. Окремі наукові праці були присвячені дослідженню як сімейних правовідносин в цілому, так і окремих їх видів. Традиційно доводилось, що сімейні правовідносини слід розглядати як особливий вид правовідносин, що суттєво відрізняються від цивільно-правових.

Проте значні зміни у шлюбно-сімейному законодавстві, вплив науки та практики зарубіжних країн, де звичайно сімейні відносини є предметом регулювання цивільного права, відсутність одностайності стосовно цієї проблеми серед вітчизняних вчених-правознавців робить досить актуальними дослідження кола сімейних правовідносин, їх особливостей порівняно з цивільно-правовими.

Ця монографія присвячена в першу чергу аліментним зобов'язанням, які є видом сімейних правовідносин. Тому, перш ніж характеризувати аліментні зобов'язання, слід зупинитись на особливостях сімейних правовідносин в цілому.

У вітчизняній науці правовідношення звичайно визначають як суспільне відношення, врегульоване нормою права. Тобто правовідношення є ніщо інше, як результат дії правової норми. Як підкреслює Є.М. Ворожейкін, правовідношення отримує свої якості, сприймаючи їх як від фактичного суспільного відношення, так і від тієї правової галузі, яка це суспільне відношення регулює.

При цьому коло сімейних відносин як таких є значно ширшим за коло сімейних правовідносин, тобто сімейних відносин, врегульованих нормами права.

У новому СК України знайшла відображення ідея обмеження можливостей втручання держави в сферу найбільш інтимних, таких, що мають особистий характер, сімейних відносин. Як зазначається у ч. З ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. У ч. 4 ст. 2 СК України прямо вказується на певну групу відносин, що не регулюється Сімейним кодексом, а саме сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

У останньому випадку існують сімейні відносини між зазначеними родичами за походженням, проте, оскільки вони не врегульовані нормами сімейного права, то не мають якості правовідносин. Такі відносини регулюються в першу чергу нормами моралі, які існують у суспільстві.

Як зазначає З.В. Ромовська, Сімейний кодекс прямо не регулює сімейних відносин між іншими, дальшими родичами за походженням. Водночас вживання щодо них терміна "сімейні відносини" допускає можливість їхнього спільного проживання, належності до однієї сім'ї. Їхні відносини відповідно до ст. 9 СК України можуть бути врегульовані договором.

Ми, як і більшість правознавців, розглядаємо сімейні правовідносини як особливий вид правовідносин, які слід відрізняти від цивільних правовідносин. Від останніх сімейні правовідносини відрізняються певними особливостями, на яких ми нижнє детально зупинимось.

Проте останнім часом деякі науковці ставлять під сумнів цей загальноприйнятий підхід щодо відмежування сімейних відносин від відносин, врегульованих іншими галузями права. Так, наприклад, М.В. Антокольська вважає, що відмежувати сімейні відносини від цивільних неможливо, а це взагалі ставить під сумнів існування сімейного права як самостійної галузі.

Вона, зокрема, зазначає, що майновим відносинам у предметі сімейного права відводиться більше місця, ніж: особистим немайновим. Отже, предмет сімейного права співпадає з предметом цивільного права, їх основу складають відносини майнові, тоді як немайнові займають другорядне місце.

Ми приєднуємось до тих авторів, що піддають критиці позицію М.В. Антокольської та вказують на пріоритет особистих відносин у сімейному праві, оскільки навіть майнові сімейні відносини обумовлені наявністю спорідненості чи інших зв'язків особистого характеру поміж їх суб'єктами. Майнові відносини в сім'ї виникають лише за наявності особистих немайнових відносин та обслуговують їх.

Сімейні відносини характеризуються особливостями, які дозволяють провести розмежування з цивільними. Ці дві великі групи суспільних відносин є предметом регулювання двох самостійних галузей права – сімейного та цивільного. Врегульовані нормами відповідно сімейного та цивільного права, ці суспільні відносини набувають якості сімейних та цивільних правовідносин.

Що ж стосується доводів стосовно більшого значення у сімейному праві майнових, а не особистих відносин, то це питання слід розглянути більш детально.

Дійсно, більшість особистих відносин у сім'ї взагалі не можуть бути предметом правового регулювання, а більша частина нормативного матеріалу шлюбно-сімейного законодавства присвячена саме майновим відносинам.

У радянській науковій літературі щодо проблем сімейного права як аксіома звичайно підкреслювалось, що власне зміст та регулятивне значення сімейного права визначається особистими (немайновими) відносинами. Така позиція обґрунтовувалась і тим, що у радянському суспільстві як у сімейних, так і у інших відносинах між громадянами на першому місці стоїть не майнова зацікавленість (користь), а взаємодопомога, моральна та матеріальна підтримка. Як підкреслював В.Ф. Яковлев, майнові відносини у сім'ї при соціалізмі походять від особистих відносин, бо виникають тільки за наявності останніх та обслуговують їх.

Не заперечуючи проти значного впливу у сімейних стосунках особистих відносин на майнові, їх тісного зв'язку, разом з тим слід відмовитись від ідеологічних штампів і визнати, що ця ознака сімейних відносин характерна не тільки для радянського права, а має загальний характер, оскільки пов'язана з самою природою людських стосунків у сфері сімейних відносин.

Визнання цього факту не повинно призводити до приниження значення правового регулювання майнових відносин. Так, наприклад, Є.М. Ворожейкін розглядав майнові відносини як другорядні. На помилковість цього твердження вказував В.П. Маслов, зазначаючи, що правове регулювання майнових відносин не менш важливе, ніж особистих. Разом з тим він визнає, що матеріальні інтереси у сім'ї займають підпорядковане положення, а майнові відносини складаються під впливом особистих і зазнають на собі їх вплив.

Якщо проаналізувати зміст Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі – КпШС України) і Сімейного кодексу України, то можна побачити, що більша частина нормативного матеріалу як раніше, так і тепер присвячена саме майновим, в першу чергу аліментним відносинам.

О.М.Нечаева пояснює цю обставину власне можливостями правового регулювання. Детальна правова регламентація майнових відносин при усій нерівноцінності особистого та матеріального у житті сім'ї пов'язана з можливостями права як засобу примусового впливу на поведінку особистості у сфері шлюбно-сімейних відносин. Н.В. Орлова визнає цю обставину, зазначаючи, що у радянській сім'ї, на відміну від сім'ї буржуазної, особисті відносини по значенню превалюють над майновими, хоча у діючих сімейних кодексах ідея ця не відображена.

Дійсно, не всі відносини у сфері сімейних стосунків взагалі можуть бути предметом правового регулювання. Дружба, любов, чесність, взаємоповага підпадають під сферу моралі, регулювання за допомогою права сімейних відносин залежить від соціальної значущості того чи іншого відношення, можливості впливу на поведінку державно-примусовими засобами. Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Як підкреслюють автори коментарію Конституції України, "у сфері особистого життя відносини між людьми та державою будуються на принципах моральності. Гарантія невтручання в особисте і сімейне життя – це гарантія ... на забезпечення можливості перебувати у стані відносної незалежності від держави і суспільства".

Вище ми вже звертали увагу на те, що ідея обмеження можливостей втручання держави в сферу найбільш інтимних, таких, що мають особистий характер, сімейних відносин знайшла відображення у новому СК України. Так, у ч. З та 4 ст. 7 СК України, що визначає загальні засади регулювання сімейних відносин, зазначається наступне: сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства; регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Значний обсяг сімейних відносин знаходиться за межами безпосереднього правового впливу і регулюється нормами моралі, а також звичаєвими нормами. При цьому правове регулювання повинне відповідати тим нормам моралі, що панують у суспільстві. У ч. 9 ст. 7 СК України вказується: сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Як ми вже зазначали, у теорії права найбільш поширеним є погляд, згідно з яким правовідношення – це суспільне відношення, врегульоване нормою права, воно характеризується єдністю юридичної форми та фактичного (матеріального) змісту. С.С. Алексеев, виходячи з позиції розрізнення матеріального та юридичного змісту, зазначає, що правовідношення та відношення, які регулюються юридичними нормами, є різними соціальними явищами. У цьому випадку перше виступає як засіб, а друге як предмет правового регулювання.

Більшість особистих сімейних відносин взагалі знаходиться за межами правового регулювання, оскільки об'єктивно не можуть бути його предметом, тому майнові правовідносини навіть переважають особисті. Ця обставина потребує додаткового пояснення.

Є.М. Ворожейкін, що виділяє у якості головної ознаки сімейних правовідносин особисто-довірчий характер зв'язку між його суб'єктами, не пов'язує наявність особистого елемента з особистими правами та обов'язками учасників сімейного правовідношення. Не можна не погодитись з Є.М. Ворожейкіним, що особистий елемент має самостійний характер, майнові ж відносини зазнають впливу з боку усього комплексу сімейних особистих відносин незалежно від того, є останні предметом регулювання права чи моралі. Як зазначає Н.М. Єршова, особистий характер сімейних правовідносин аж ніяк не означає будь-якої підпорядкованої ролі з особисто-правовими відносинами у сім'ї.

Разом з тим не можна повністю погодитись з В.П. Нікітіною, яка вказує на те, що особисті сімейні відносини, не підконтрольні державі, взагалі не можуть справити вплив на майнові відносини сім'ї, і ніякі інші підстави, крім шлюбу, спорідненості та інших відносин, прирівняних до сімейних, породжувати аліментні зобов'язання не можуть.

Дійсно, особисті сімейні відносини, що не врегульовані нормами права, не можуть вплинути на конкретні майнові правовідносини, оскільки взагалі знаходяться за межами правового регулювання. Проте в цілому вони справляють значний вплив на сімейні майнові відносини, на характер їх правового регулювання. У подальшому ми зупинимось на тих ознаках аліментних правовідносинах, що визначаються саме особистим елементом. До того ж, В.П. Нікітіна звертає увагу на суб'єктний склад аліментного зобов'язання, а Є.М. Ворожейкін пов'язує особистий елемент саме з суб'єктним складом правовідношення. Як зазначає В.Ф. Маслов, головне у тому, що майнові відносини у сім'ї побудовані з врахуванням сугубо особистих зв'язків між: її членами.

Разом з тим не можна погодитися з В.Ф. Яковлевим, який пише, що майнові взаємовідносини суб'єктів сімейного права підлягають правовій регламентації особистих немайнових відносин. В.Ф. Яковлев зазначає, що диспозитивність як можливість розпорядження суб'єктивними правами та регулювання відносин за розсудом сторін у сімейному праві відсутня. При цьому він посилається на О.С. Іоффе, який підкреслював, що держава регулює не всі відносини, а тільки ті, що підлягають регулюванню, підконтрольні державі. Проте це не що інше, як диспозитивність, що знаходиться за межами права, тому у сімейному праві переважають імперативні норми. У літературі звичайно підкреслюється, що для сімейного права характерний імперативний метод регулювання. Є.М. Білогорська, характеризуючи метод сімейно-правового регулювання, вказує в першу чергу на те, що радянська держава поставила завдання розвитку сімейних відносин нового типу, у яких тісно переплітаються майнові та особисті відносини при приматі останніх, а також зазначає посилення імперативного регулювання та зв'язок з моральністю.

Проте, як вже зазначалось вище, хоча правове регулювання майнових сімейних відносин значною мірою визначається їх тісним зв'язком з усім комплексом особистих сімейних відносин, наявністю особистого зв'язку між суб'єктами майнових відносин, особистий елемент не пов'язується безпосередньо з особистими правами їх учасників. Тому правове регулювання особистих відносин не може безпосередньо переноситись на регулювання сімейних майнових відносин. Далі у нашій роботі ми більш детально зупинимось на проблемах посилення диспозитивності у правовому регулюванні аліментних зобов'язань, зараз же звернемо увагу в першу чергу на особливості сімейного правовідношення, які обумовлені наявністю особистого елементу, колом його суб'єктів, пов'язаних особистими зв'язками.

Характеристика особливостей правового регулювання сімейних відносин знаходиться у прямій залежності з визначенням предмету правового регулювання. Як ми вже зазначали, питання про предмет сімейного права є дискусійним. Деякі правознавці розглядають сімейне право як складову частину цивільного права, а сімейні відносини – як різновид цивільних відносин. Так, наприклад, С. Погрібний взагалі ставить під сумнів необхідність існування поряд з Цивільним кодексом окремого Сімейного кодексу, оскільки, на його думку, Сімейний кодекс у переважній більшості своїх приписів регулює такий різновид цивільних відносин, як сімейні відносини.

Проте більшість науковців, до яких приєднуємось і ми, вважає, що сімейне право – це самостійна галузь. Сімейні ж відносини не є різновидом цивільних і становлять предмет регулювання сімейного права як окремої галузі права.

Ще І.А. Загоровский підкреслював, що сімейні відносини схожі з іншими відносинами цивільного права – майновими, внаслідок приватноправового характеру як тих, так і інших, але суттєво відрізняються від останніх. Він вказував на те, що у основі цивільних майнових відносин лежать господарські потреби, в основі сімейних – потреби фізичної природи та моральні почуття. Сімейні права ставлять у певну особисту залежність одного члена сім'ї від іншого та створюють відповідне положення для них, – а майнові права виявляються у пануванні над річчю; майнові відносини можна легко підрахувати, а у сімейних відносинах міра та рахунок ускладнені; зміст майнових відносин визначається сторонами, зміст сімейних відносин, як правило, визначається самою природою, веління якої право тільки освящає; виникнення та припинення майнових прав вільне, виникнення сімейних прав іноді вільне (шлюб), іноді ні (союз батьків та дітей), а припинення залежить від приватної волі.

Отже, сімейні правовідносини в першу чергу є особистими, тому що головне місце у сім'ї належить немайновим особистим стосункам поміж; членами сім'ї. Майнові ж правовідносини завжди і безпосередньо випливають із особистих. Що стосується цивільного права, то значна більшість правовідносин у ньому (99,9%) є майновими. Крім цього, майнові відносини, які регулює цивільне право, за своєю суттю виражають майнову відособленість їх учасників, незалежність один від одного, автономію волі, частіше за все мають оплатний характер. Сімейні ж майнові правовідносини – це відносини батьків та дітей по спільному володінню та користуванню майном одне одного, відносини подружжя по здійсненню права власності на спільне майно, відносини безоплатної матеріальної допомоги неповнолітнім та непрацездатним повнолітнім членам сім'ї.

Таким чином, сімейні відносини суттєво відрізняються від цивільних, хоча разом з тим ці дві групи суспільних відносин, та, відповідно, дві галузі права, цивільне та сімейне, є досить близькими, що робить можливим субсидіарне застосування цивільно-правових норм до сімейних відносин.

Проте питання субсидіарного регулювання сімейних відносин слід розглядати з позицій самостійності сімейного права як галузі права. За Кодексом про шлюб та сім'ю України воно мало місце тільки у певних випадках, прямо зазначених у законі. Проте ст. 8 СК України встановлює, що у випадку, коли майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї не врегульовані Сімейним кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Сімейний кодекс Російської Федерації (в подальшому – СК РФ) взагалі передбачає можливість субсидіарного застосування цивільного законодавства як до майнових, так і до особистих немайнових відносин.

Ми ставимо під сумнів доцільність такого підходу щодо субсидіарного застосування цивільно-правових норм. Інша річ, що цивільно-правові норми повинні застосовуватись до сімейних відносин у конкретно визначених у законі випадках. Так, наприклад, застосування позовної давності відповідно до цивільного законодавства є цілком логічним, оскільки немає потреби встановлювати якісь власні правила позовної давності у сімейному законодавстві.

В будь-якому випадку, як підкреслює Л.М. Пчелінцева, цивільне законодавство застосовується до сімейних відносин як до відносин, що регулюються нормами іншої галузі права, тобто в субсидіарному порядку. Таким чином, цивільно-правові норми можуть застосовуватись тільки до сімейних майнових (а за СК РФ також і до особистих немайнових) відносин, проте тільки за умови, що вони не врегульовані відповідними сімейно-правовими нормами і це не суперечить суті сімейних відносин.

Перш ніж звернути увагу на особливості сімейних правовідносин, слід чітко окреслити їх коло. Так, ст. 2 КпШС України "Відносини, які регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю" передбачала, що сімейне законодавство:

• установлює порядок та умови укладання та припинення шлюбу;
• регулює особисті немайнові відносини, які виникають у сім’ї між подружжям, батьками та дітьми, між іншими членами сім’ї;
• регулює відносини, які пов'язані з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання;
• визначає порядок реєстрації актів громадянського стану.

Слід зазначити, що у ст. 2 КпШС України говориться не про сімейні відносини, а про відносини, що регулюються кодексом. Стосовно кола сімейних відносин у науці існували різні точки зору.

Так, деякі автори вважали, що коло відносин, які регулюються сімейним законодавством, охоплює відносини щодо опіки та піклування, а також реєстрації актів громадянського стану. Правомірність віднесення цих відносин до сфери регулювання шлюбно-сімейного законодавства, на їх думку, не повинна викликати сумнівів. Н.Н. Єршова у своїй праці, присвяченій питанням сім’ї у цивільному праві, зазначає, що включення відповідних норм до законодавства підтверджує те, що ці норми є частиною сімейного права, а відносини щодо опіки та піклування є видом сімейних правовідносин.

Проте слід погодитись з тими дослідниками, які розглядають опіку і піклування як вид сімейних правовідносин тільки тоді, коли мова йде про дітей. Що не стосується норм, які встановлюють порядок реєстрації актів громадянського стану, то вони в цілому є частиною адміністративного, а не сімейного права.

Проведення порівняльного аналізу предмета правового регулювання за КпШС України та СК України дає змогу дійти висновку, що у новому СК України відсутні норми, які встановлюють порядок реєстрації актів громадянського стану. Крім того, СК України на відміну від КпШС України регулює тільки деякі аспекти опіки та піклування, а саме порядок, умови встановлення і припинення опіки та піклування над дітьми, а також відносини щодо виховання дітей у сімї опікуна та піклувальника. Питання встановлення опіки та піклування над дорослими особами, які визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними, а також над особами, які не можуть самостійно захищати свої права внаслідок поганого стану здоров'я, що раніше регулювались КпШС України, тепер врегульовані новим Цивільним кодексом України. Разом з тим у СК України з'явився новий інститут – виховання дітей у сім’ї патронатного вихователя.

Отже, відповідні норми щодо опіки та піклування перенесені до нового Цивільного кодексу України, а відповідно до прикінцевих положень СК України Розділ V "Акти громадянського стану" КпШС України зберігає свою чинність у частині, що не суперечить Сімейного кодексу, до прийняття спеціального закону.

Згідно зі статтею 2 СК України "Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України" Сімейний кодекс регулює:

1. Сімейні особисті та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
2. 2. Сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
3. 3. Сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
4. 4. Не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між; іншими родичами за походженням.

Таким чином, новий СК України дозволяє більш чітко окреслити коло сімейних правовідносин, з урахуванням їх суб'єктного складу.

У науковій літературі звичайно вказують на такі специфічні особливості сімейних правовідносин:

1. вони тісно пов'язані з певними суб'єктами (пов'язують не сторонніх, а близьких осіб) і мають особисто довірчий характер;
2. мають тривалий характер;
3. права та обов'язки за ними є невідчужуваними, тобто не передаються ні за угодою, ні за правонаступництвом;
4. безоплатні;
5. виникають зі спеціальних юридичних фактів, які зазначені у законі, а не за угодою чи одностороннім волевиявленням суб'єктів сімейного права;
6. угоди у деяких випадках можуть разом з іншими юридичними фактами входити до фактичного складу, на підставі якого виникає сімейне правовідношення.

Вище у цій роботі ми вже аналізували таку головну особливість сімейного правовідношення, як його особисто довірчий характер. Особисто довірчий характер у взаємовідносинах учасників сімейного правовідношення – це його якість, обумовлена природою самого сімейного правовідношення. Саме ця його особливість є визначальною щодо усіх інших і відрізняє його від цивільного правовідношення.

З особистого довірчого характеру сімейного правовідношення випливає і особливість його суб'єктного складу. Як підкреслюється у науковій літературі, суб'єктами сімейних правовідносин є тільки громадяни. Для них характерна персональна індивідуалізація, із чого випливає невідчужуваність прав та обов'язків, і, відповідно, неможливість замінити одного суб'єкта іншим, триваючий характер відносин, що виникають поміж ними, органічний зв'язок прав та обов'язків, що досягає у деяких випадках до повного їх злиття.

Слід відзначити, що ст. 2 СК України, яка визначає коло сімейних відносин, називається саме "Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України". І це ще раз підкреслює особливості такого елемента сімейного правовідношення, як його суб'єкти. Отже, якщо про суб'єктів цивільного правовідношення можна зазначити, що такими є як фізичні особи, так і юридичні, а також держави та інші утворення, то суб'єктами сімейних правовідносин є виключно фізичні особи.

Сімейні правовідносини виникають тільки між визначеними у сімейному законодавстві суб'єктами, до яких (у залежності від змісту прав та обов'язків) за КпШС України були віднесені подружжя, колишнє подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати та сестри, баба та дід, онуки, фактичні вихователі та вихованці, вітчим, мачуха, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, а за СК України ще й прабаба, прадід, правнуки, патронатні вихователі, прийомні діти, чоловік та жінка, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Тобто сімейні правовідносини пов'язують тільки близьких осіб, а не сторонніх людей.

Тривалий характер сімейних правовідносин визначається їх метою, соціальним значенням. Якщо у цивільному праві більшість договорів мають визначений строк існування (роки, місяці, навіть хвилини), наприклад, договір надання послуг зв'язку, транспортні договори та ін., то сімейні правовідносини за загальним правилом не мають певних меж. Так, укладання шлюбу власне передбачає існування особистих немайнових та майнових відносин між подружжям все життя. Саме такі батьківські відносини, відносини усиновлювача та усиновлюваного, інших родичів та членів сім'ї.

Права та обов'язки у сімейних правовідносинах є невідчужуваними та такими, що не передаються ні за угодою, ні за правонаступництвом. Згідно ст.ст. 14, 15 СК України сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, тобто їх не можна відчужувати у будь-який спосіб: продавати, дарувати, передавати за договором переводу боргу та ін. Це стосується як особистих немайнових, так і майнових правовідносин.

Майнові сімейні правовідносини передбачають безоплатну матеріальну допомогу членам сім'ї, іншим родичам, які її потребують. Ця допомога може надаватись добровільно, а також стягуватись у примусовому порядку, як виконання встановленого законом обов'язку. При цьому передбачений у законі обов'язок дітей утримувати своїх непрацездатних батьків не означає, що аліментні зобов'язання є взаємооплатними.

Сімейні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на підставі спеціальних юридичних фактів, які передбачені законом, а саме: шлюбу, народження, усиновлення та ін. При цьому у більшості випадків для настання певних юридичних наслідків необхідно наявність фактичного складу. Наприклад, для виникнення аліментного обов'язку подружжя необхідно, щоб аліментоуповноважене подружжя було непрацездатним, щоб воно було визнане потребуючим допомоги, а аліментозобов'язане подружжя мало змогу таке утримання надавати.

Що стосується аліментного обов'язку батьків щодо неповнолітніх дітей, то деякі автори розглядають як підставу виникнення прав та обов'язків батьків та дітей фактичний склад, який включає в себе власне спорідненість та засвідчення спорідненості у встановленому законом порядку. На нашу думку, єдиним фактом, на підставі якого виникає аліментний обов'язок батьків, є спорідненість, тобто факт народження дитини від цих батьків.

Особливе значення у сімейному праві приділяється юридичним фактам – станам. До них відносяться події, які мають тривалий характер: спорідненість, подружність, неповноліття, вагітність та ін. До юридичних фактів у сімейному праві належать також акти державних органів про реєстрацію шлюбу, народження, смерті, усиновлення, розірвання шлюбу.

Угоди, такі як шлюбний договір, договір про сплату аліментів разом з іншими юридичними фактами можуть входити до фактичного складу, на підставі якого виникають сімейні правовідносини. Але вони не є самостійною підставою виникнення сімейних правовідносин, як це властиво для цивільного права. Як зазначається в літературі, в сімейному праві, на відміну від цивільного, угода може бути підставою тільки для зміни сімейних правовідносин (статті 93, 97, 99 СК України), але не може бути самостійною підставою для виникнення чи припинення сімейних правовідносин, з цього правила у ст. 252 СК України передбачено тільки один виняток – укладення договору про патронат.

Автор цієї праці розглядає угоду про сплату аліментів в першу чергу з точки зору визначення способу виконання вже існуючих аліментних правовідносин, а не як підставу виникнення нових сімейних зобов'язань. Що стосується шлюбного договору, то майнові та особисті немайнові відносини між подружжям існують з моменту реєстрації шлюбу, незважаючи на наявність чи відсутність такого договору. Далі в цій праці ми більш детально зупинимось на новелах законодавства, що стосуються договірного регулювання сімейних відносин.

Зазначені особливості особистих немайнових та майнових сімейних правовідносин дозволяють виділити їх з усієї маси майнових та немайнових правовідносин у відокремлену сферу, яка регулюється сімейним правом.

Елементами сімейних правовідносин є суб'єкти, об'єкти, суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктами сімейних правовідносин є особи, які наділені сімейними правами та обов'язками. До них, як ми вже зазначали, відносяться подружжя, батьки, діти, усиновителі, усиновлені, опікуни, піклувальники, інші члени сім'ї та родичі: прабабка, прадід, правнуки, баба, дід, внуки, сестри, брати, вітчим, мачуха, пасинок, падчерка, патронатний вихователь, прийомні діти.

Відповідно до ст. 252 СК України за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату. Аналогічне положення передбачено також ст. 151 СК РФ. Це дало підставу CO. Муратовій вважати органи опіки та піклування суб'єктами сімейних правовідносин.

Але, на наш погляд, цей договір є тільки підставою виникнення правовідносин і укладається він на користь третьої особи – неповнолітньої дитини, яка внаслідок цього стає суб'єктом сімейних правовідносин і набуває відповідні права, передбачені СК України, а саме: право на забезпечення житлом, одягом, харчуванням, право на створення умов для навчання, фізичного та духовного розвитку, а також на захист з боку патронатного вихователя. Тобто цей договір по суті є адміністративно-правовим актом – підставою виникнення сімейно-правових відносин між патронатним вихователем та прийомною дитиною, таким, як наприклад рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки над дитиною чи рішення суду про усиновлення дитини.

Суб'єкти сімейних правовідносин наділяються законом сімейною правоздатністю та дієздатністю. У КпШС України та СК України немає понять сімейної правоздатності та сімейної дієздатності. Визначення цих категорій розроблено у теорії сімейного права, де вказується на схожість сімейної правоздатності та дієздатності з правоздатністю та дієздатністю у цивільному праві і водночас на їх своєрідність. Сімейна правоздатність – це здатність громадян мати особисті немайнові та майнові права та нести обов'язки. Змістом сімейної правоздатності є сукупність прав та обов'язків, які може мати громадянин згідно з чинним сімейним законодавством.

Як підкреслюється у науковій літературі, правоздатність, як "право", має ту специфіку, що у ньому діалектично поєднується "можливість" та "дійсність" право-суб'єктної особи щодо розвитку юридичних зв'язків. Іншими словами, з однієї сторони – особа має "право на права" як потенційну можливість, з іншої сторони – особа, як носій правоздатності, має здійснювати певні дії, обирати спосіб поведінки, захищати свою потенційну можливість мати права і т.п., тобто особа має "право на дії". Таке поєднання зазначених моментів дозволяє набувати суб'єктивні права і обов'язки на підставі правоздатності.

У сімейному законодавстві відсутня норма, яка б встановлювала зміст сімейної правоздатності. Перелік прав та обов'язків, які становлять зміст правоздатності, можна встановити на основі аналізу сімейно-правових норм. До них належать: право на укладання та припинення шлюбу, право батьків, які проживають окремо від дітей, на спілкування з ними, право та обов'язок батьків виховувати своїх дітей, обов'язок батьків утримувати своїх дітей; право дитини жити та виховуватись у сім'ї, право подружжя на розподіл обов'язків у сім'ї, обов'язок опікуна виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток та ін.

Враховуючи те, що у ст. ст. 9 та 10 СК України передбачена можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін та застосовування аналогії закону та аналогії права при регулюванні сімейних відносин, перелік прав та обов'язків, які складають зміст сімейної правоздатності, не є вичерпним. Сімейна правоздатність виникає у кожного суб'єкта сімейних правовідносин з моменту народження, так само як і цивільна. Однак, її зміст залежить від віку, по досягненні відповідного віку сімейна правоздатність розширюється. Так, можливість укласти шлюб за загальним правилом виникає з моменту, коли особа досягла шлюбного віку. З досягненням повноліття з'являється також можливість стати усиновителем, опікуном, піклувальником, патронатним вихователем.

Сімейне законодавство передбачає також обмеження сімейної правоздатності. Так, ст.ст. 103 КпШС України та 212 СК України вміщують перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами, ст.ст. 140 КпШС України, 244 СК України встановлюють перелік осіб, які не можуть бути опікунами, піклувальниками над дітьми. На жаль, у гл. 20 СКУ "Патронат над дітьми" відсутня стаття, яка зазначала б, які особи не можуть бути патронатними вихователями.

Сімейна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями створювати для себе сімейні права та обов'язки. Разом з тим наявність дієздатності не є необхідною передумовою виникнення, зміни та припинення усіх сімейних правовідносин.

Не всі учасники сімейних правовідносин є повністю дієздатними. Малолітні та неповнолітні діти, які не мають повної дієздатності, є суб'єктами правовідносин між ними та батьками (щодо виховання, освіти, утримання дитини).

Дитина, яка досягла семи років, має право висловити свою думку при вирішенні питань щодо зміни її прізвища (ст. 148 СК України). Місце проживання дитини, якій виповнилось чотирнадцять років, якщо батьки проживають окремо, визначаються нею самою (ст. 160 СК України). Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України). На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна її згода, якщо дитина досягла такого віку, що може її висловити (ст. 253 СК України).

На думку A.M. Нечаєвої, дієздатність у сфері регулювання сімейних відносин не має самостійного значення на відміну від цивільного права. Більш визначну роль у регулюванні сімейних відносин відіграє вік суб'єкта, особливо, якщо останній не досяг повноліття1.

З визнанням особи недієздатною у зв'язку з душевною хворобою або недоумством сімейне законодавство пов'язує неможливість такої особи створювати для себе своїми діями права та обов'язки в сфері шлюбу та сім'ї. Так, вони не можуть укладати шлюб, не можуть бути усиновителями, опікунами та піклувальниками (ст.ст. 17, 103, 140 КпШС України; ст.ст. 24, 212, 244 СК України). Разом з тим вони можуть бути учасниками деяких сімейних правовідносин, у тому числі аліментних зобов'язань, при цьому їх права та обов'язки здійснюються та виконуються за допомогою опікунів (ст. ст. 14, 15 СК України).

Обмеження дієздатності особи, яка внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить свою сім'ю у важке матеріальне становище, тягне за собою також обмеження і сімейної дієздатності. Так, згідно ст. 14 СК України така особа здійснює свої права за допомогою піклувальника, вона не може бути опікуном, піклувальником та усиновителем (ст.ст. 103, 140 КпШС України, ст.ст. 212, 244 СК України). Разом з тим, ця особа не позбавлена права укладати шлюб, а також може бути учасником інших сімейних відносин як майнових, які здійснюються за допомогою піклувальника, так і особистих немайнових, які здійснюються самостійно.

Розглядаючи поняття об'єкта сімейного правовідношення, слід зазначити, що у правовій науці існують різні концепції об'єкта правовідносин. Так, поширена думка, що юридичним об'єктом є поведінка зобов'язаної особи, а матеріальним – це ті блага, що задовольняють особисті та суспільні потреби та інтереси. Інші ж автори піддають таку позицію критиці. Я.Н. Шевченко вважає, що об'єктом правовідношення може бути тільки явище навколишнього світу, тобто субстанції, зовнішні по відношенню до правовідносин.

Об'єктами сімейних правовідносин можуть бути: майнові блага (речі), особисті немайнові блага та дії. У юридичній літературі зазначається, що об'єктами сімейних правовідносин є речі. Аналіз змісту статей СК України, які регулюють правові сімейні відносини, дозволяє дійти висновку, що у абсолютній більшості випадків застосовується поняття "майно" (ст.ст. 57, 59, 60-74, 173-178 СК України), а під майном розуміється сукупність речей (ст.ст. 63-65, 69 СК України).

Об'єктами сімейних правовідносин є також; і особисті немайнові блага, до яких СК України відносить право на материнство, батьківство, на повагу подружжя до своєї індивідуальності, на фізичний та духовний розвиток, право дитини на виховання, піклування, захист та ін.

Дії як об'єкти сімейних правовідносин С.А. Муратова у залежності від об'єктивного прояву розділяє на дві групи:

• позитивні: вибір подружжям прізвища, роду занять, місця проживання; надання коштів на утримання дітям та іншим членам сім'ї та ін.;
• у формі утримання: батьки не мають права вчиняти дії, які можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному розвитку дітей; особи, яким відомо про усиновлення, зобов'язані тримати це в таємниці.

На її думку, дії можуть бути об'єктом як особистих немайнових, так і майнових, як відносних, так і абсолютних сімейних правовідносин.

Зміст сімейних правовідносин становлять сімейні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне право – це забезпечена для уповноваженої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.

Суб'єктивний обов'язок – це приписана зобов'язаній особі та забезпечена можливістю державного примушування міра необхідної поведінки, якої вона повинна додержуватися в інтересах уповноваженої особи.

Є.М. Ворожейкін розцінює більшість сімейних правовідносин як складні, такі, що вмішують у собі окремі локальні правовідносини. Шлюбне правовідношення включає у себе особисті права та обов'язки подружжя, їх права та обов'язки щодо взаємного утримання, спільного майна. Таким чином, шлюбне правовідношення можна розглядати і як сукупність декількох правовідносин, а не єдине правовідношення.

Отже, сімейні правовідносини складають окрему групу правовідносин, що регулюються самостійною галуззю права – сімейним правом. Сімейні правовідносини можна визначити як сімейні суспільні відносини, що врегульовані нормами сімейного права та виникають зі шлюбу, факту спільного проживання однією сім'єю, спорідненості, свояцтва, всиновлення чи іншої форми виховання дітей, які залишились без батьківського піклування.

Далі ми зупинимось на питаннях класифікації сімейних правовідносин та особливостях аліментного зобов'язання як їх виду.

Джерело – глава з монографії:

Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 224 с.