Державне регулювання процесу ціноутворення в Україні

В жодній з країн розвинутої ринкової економіки не існує повної свободи в частині ціноутворення, в більшості таких країн в якості загальної тактики використовують певні правила ціноутворення, що мають оформлення у вигляді законодавчих актів і мають на меті регламентацію методології та процедури формування цін на товарних ринках країни. Окрім цього, держава бере на себе функцію встановлення цін на конкретні товари та послуги, що мають вирішальне значення для розвитку національної економіки та здійснює контроль за ними.

Аналіз наслідків, меж та методів втручання органів державної влади у процес ціноутворення на товарних ринках України, оцінка їх ефективності – найактуальніші питання, що турбують суспільство останнім часом, адже винайти баланс між інтересами споживачів, що вважають ціни на продукцію занадто високими та виробників, що не покривають виробничих витрат, вкрай важко. Пом’якшення цієї цінової боротьби – ключова проблема державної політики цін.

Державне регулювання ціноутворення – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення.

Загальновідомо, що державне регулювання цін це захист споживачів і підтримування нормальних умов конкуренції. Завдання цінового регулювання ціноутворення полягає в тому, щоб не допустити високого рівня інфляції та забезпечити прибутковість виробників. Воно полягає в системі заходів запроваджених урядом і направлених на збереження та заміну існуючих рівнів цін як окремих товарів, так і загального рівня цін для усунення економічних та соціальних суперечностей.

В умовах конкурентного середовища ціна повинна забезпечити не тільки просте, а й розширене відтворення, що є однією з основних вимог забезпечення конкурентного статусу промислових підприємств як товаровиробників. Досягти цього можна при забезпеченні паритету цін та еквівалентного обміну між різними галузями, які взаємопов’язані в процесі виробництва кінцевого продукту, а також при забезпеченні рівноваги між купівельною спроможністю споживачів і сумою вартості товарів з урахуванням їх якості.

Індекс споживчих цін, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді. Індекс споживчих цін за останні 12 років свідчить про поступове зниження. Так, за 2,5 роки мінімальна зарплата зросла у півтора рази, середня – на 60%, темпи зростання доходів громадян утричі перевищили темпи зростання цін. А це свідчить про зростання рівня життя населення. В свою чергу це можливо тому, що в Україні є стійка тенденція зростання заробітної плати. Причому як номінальної, вираженої в грошових одиницях за певний період часу, так і реальної, скоригованої щодо індексу споживчих цін (тобто такої, котра вказує на купівельну спроможність гривні). Причому зростання номінальної зарплати постійно випереджає зростання споживчих цін так, що приріст реальної зарплати за 2012 р. становив майже 15%, що в двічі вище за показник аналогічного періоду 2011 р.

Так, мета державного регулювання ціноутворення в Україні на сучасному етапі розвитку повинна полягати у наступному:

• забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економіки;
• стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які усували б причини його виникнення;
• соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги;
• формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;
• запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Говорячи про особливість системи вітчизняного регулювання цін, варто відзначити те, що головною ознакою державного регулювання цін на місцевому рівні є те, що адміністративні методи, що використовуються не завжди доцільні, бо порушують функціонування економічної системи та гальмують розвиток виробництва. В той час, коли світова практика використовує широкий арсенал економічних методів боротьби із ціновими кризами, завдання державних органів в Україні зводяться до підтримання мінімального рівня роздрібних цін.

Сумним є той факт, що прийняття рішень стосовно «покращення» цінових ситуацій на товарних ринках за останні роки характеризується несистемністю, фрагментарністю та непослідовністю. Такі поверхневі дії органів державної влади в сфері регулювання цін ставлять вітчизняні підприємства на межу виживання, позбавляючи їх ресурсів для розвитку та відтворення, стимулюють погіршення якості, зменшення асортименту соціально значущої продукції та розбалансовують її споживання.

В умовах структурної трансформації економіки України яка характеризується перетворенням транснаціональних корпорацій (ТНК) на провідних суб’єктів міжнародних економічних відносин набуває значення трансфертне ціноутворення. Трансфертна ціна – це ціна, що формується всередині компанії (об’єднання компаній, наприклад, ТНК), та застосовується у комерційних операціях і розрахунках при взаємному обміні товарами або послугами (роботами) між окремими взаємозалежними підрозділами такої компанії (об’єднання компаній). Тобто ціна реалізації продукції (товарів, послуг) між підрозділами всередині ТНК (об’єднання компаній) і буде трансфертною. Сьогодні формування системи державного регулювання трансфертного ціноутворення в Україні передбачає запровадження перш за все правил визначення цін для цілей оподаткування в зовнішньоекономічних операціях із пов’язаними особами. Поширення практики штучного створення фінансових потоків між підприємствами, які входять до складу однієї ТНК або ПФГ і розташовані в різних країнах пояснює необхідність впровадження системи регулювання трансфертного ціноутворення та контролю дотримання певних правил.

Системи регулювання трансфертного ціноутворення в Україні не існує, навіть відсутнє законодавче визначення поняття «трансфертна ціна», хоча окремі елементи у нормативно-правовому забезпеченні такої системи уже передбачено, зокрема в Податковому кодексі передбачено методи і підстави визначення звичайної ціни, а в Митному кодексі – методи визначення митної вартості імпортованого товару. У той же час в Україні відсутні будь-які санкції за зловживання трансфертними цінами, механізми, які б регламентували діяльність податкових органів у випадку виявлення несправедливих трансфертних цін, а також методики використання пропонованих методів трансфертного ціноутворення. На сьогодні нормативно-правова база, яка визначає порядок здійснення державного регулювання цін і тарифів, є значною за обсягом, але дещо застарілою і тому вона потребує оновлення. Перші кроки у цьому вже зроблені – розроблена нова редакція Закону України «Про ціни і ціноутворення», який увібрав у себе напрацьований вітчизняний та іноземний досвід з питань державного регулювання цін і тарифів, також розроблений Закон України «Про захист економічної конкуренції». Необхідно ще переглянути та упорядкувати масив нормативно-правових актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, іншими державними органами, які вповноважені регулювати ціни й тарифи у відповідних галузях національної економіки.

Джерело: Тілініна О.В. «Державне регулювання процесу ціноутворення в Україні»