Зміст і порядок розробки виробничої програми підприємства

Головним розділом плану господарської діяльності і розвитку підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань за обсягом виробництва продукції, певної номенклатури і асортименту, а також належна якість за певний календарний період (місяць, квартал, рік).

Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, виробнича програма підприємства має дві складові: перша – обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга – вартість обсягу виробництва. Для наочності зобразимо формування виробничої програми підприємства у вигляді схеми.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: початкові дані про виявлений в процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію інших споживачів; які відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти, замовлення, які передбачають не тільки конкретну їхню величину, а і гарантоване державне забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань.

Номенклатура продукції – це склад продукції, що виготовляється, за її видами (найменуванням). Асортимент характеризує склад даного виду продукції за типами, марками, профілями, рівнями якості, зокрема, ґатунками.

Важливим етапом розробки виробничої програми підприємства є обґрунтування планованих обсягів випуску продукції виробничою потужністю. В процесі обґрунтування порівнюється плановий і максимально можливий обсяг випуску продукції кожного найменування, виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування. На основі цього намічаються заходи щодо поліпшення використання устаткування, розширення спеціалізації і кооперації виробництва.

Плановий обсяг випуску за кожним виробом розподіляється по календарних періодах року (кварталах, місяцях). При цьому керується такими вимогами:

• дотримання встановлених термінів поставки продукції відповідно до укладених договорів;
• рівномірне використання виробничої потужності підприємства з урахуванням заходів щодо її збільшення і рівномірне завантаження всіх виробничих підрозділів;
• підвищення масовості виробництва в окремі календарні періоди шляхом укрупнення серій і обмеження номенклатури виробів, що одночасно виготовляються.

При розподілі виробництва продукції відповідно до цих вимог враховуються кількість робочих днів в кожному плановому періоді, змінність роботи, планована зупинка агрегатів і верстатів на ремонт, стан технічної підготовки виробництва й ін.

Останніми роками істотно була підвищена відповідальність підприємств за виконання зобов'язань по поставках продукції. Тому важливе значення має розробка в тісному зв'язку з планом виробництва календарних планів поставок на рік, квартал, місяць по кожному найменуванню продукції і по споживачах. В межах місяця обсяг поставок розподіляється з урахуванням першочергового заповнення недопостачання в минулому періоді, забезпечення рівномірного відвантаження продукції крупним споживачам, поставки на експорт і т.д. Надалі завдання зводиться до чіткого оперативного управління виготовленням і відвантаженням продукції відповідно до укладених договорів і плану поставки.

На підставі плану випуску продукції підприємства розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури і загального обсягу продукції.

В завданні з номенклатури указується кількість окремих видів продукції в натуральному виразі, що підлягають виготовленню, планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), в яких встановлюється завдання цехам щодо номенклатури, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва.

Для випускаючих (термінових) цехів програма складається за найменуванням і кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготовчих і оброблювальних цехів номенклатурне завдання встановлюється звичайно в комплектах на замовлення, виріб, вузол.

В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

З метою строгого взаємозв'язку виробничі програми основних цехів складаються в порядку, зворотному послідовності технологічного процесу, тобто розробка плану йде по ланцюжку "випускаючі – оброблювальні – заготовчі цехи". Оброблювальні цехи мають виготовити таку кількість деталей, які потрібні для запланованого випуску готових виробів поставки на сторону як запасні частини і підтримки заділу на нормативному рівні. Заготовчі цехи, у свою чергу, забезпечують заготовками оброблювальні цехи.

Необхідною умовою ритмічної роботи всіх виробничих підрозділів підприємства, випуску і поставки продукції згідно з договорами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу має бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування й обліку виготовлення продукції на такому організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці.

Для того щоб продукція виготовлялась бригадами комплектно, слід обґрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бригадокомплекти.

Бригадокомплект – це набір заготовок, деталей, складальних одиниць, що входять у певний виріб (машину, прилад тощо) і виготовляються конкретною бригадою. Кількість найменувань бригадокомплектів, закріплених за бригадою, відповідає здебільшого кількості найменувань готових виробів, деталі для яких виготовляє бригада. Завдання з виготовлення продукції бригаді встановлюється в певній кількості бригадокомплектів кожного найменування.

Комплект вважається готовим, якщо здані всі деталі, що в нього входять. Деталі і складальні одиниці, що не ввійшли в бригадокомплект, не вважаються готовою продукцією бригади і не оплачуються. За таких умов бригада сама стежить за своєчасним запуском деталей в обробку, забезпеченням комплектного їхнього виготовлення, що сприяє своєчасному випуску продукції і скороченню незавершеного виробництва.

Планування й оцінка роботи бригад за бригадокомплектами потребує певної організаційної підготовки. Слід організовувати бригади так, щоб кожна з них виконувала закінчений технологічний цикл робіт. При цьому треба намагатись об'єднувати в бригадокомплекти деталі, що є спорідненими (подібними) щодо конструкції і технології їхньої обробки, ураховуються також інші чинники, наприклад, величини партій запуску деталей у виробництво і відповідно періодичність їхньої обробки, тривалість виробничого циклу тощо.

Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова) продукція, куди входять вироби, складальні одиниці, комплекти деталей (роботи, послуги), які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.

У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією.

Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в такому разі обсяг виробництва обчислюється за ступенем їхньої готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість) множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем готовності) на початок періоду.

Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних вимірниках залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування, обліку й оцінки їхньої діяльності.

Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фонду зарплати й деяких інших показників найбільш доречним є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузькоспеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві потрібні універсальні вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.

Універсальним, загальним вимірником обсягу продукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, – ринкові ціни, у внутрішньокоопераційних підрозділах – трансфертні (планово-розрахункові).

На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення – у стабільних (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у внутрішньокоопераційних цехах технологічної спеціалізації, а також на виробничих дільницях і в бригадах.

Позитивна сторона цього вимірника – його простота і доступність. На всі деталі, комплекти, вироби є норми часу, і якихось спеціальних обчислень не треба.

Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці трудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим, вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах має недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по-друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості.

Виробнича програма кожного цеху розробляється на основі розрахунку виробничої потужності окремих груп устаткування зіставленням їхньої сумарної корисності фонду роботи і завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити вузькі місця в цехах і вжити заходів до усунення диспропорцій в завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства й ін. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відділами заводоуправління відповідно до встановленої потреби в їхній продукції і послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для дільниць. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів і виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.