Військова конверсія

Військова конверсія – перехід підприємств від виробництва продукції військового призначення до виробництва цивільної і навпаки. Перехід підприємств до виробництва військової продукції інтенсивно відбувався в Німеччині наприкінці XIX – на початку XX ст., в Японії – напередодні Другої світової війни, у США, колишньому СРСР – під час Другої світової війни та під час «холодної війни». Він був спричинений загостренням міжімперіалістичних суперечностей, намаганням окремих країн здійснити переділ (територіальний та економічний) уже поділеного світу, дією в окремі періоди закону мілітаризації економіки, політикою «холодної війни» тощо. Про високий рівень військової конверсії в свідчило засилля військово-промислового комплексу в США, колишньому СРСР та деяких інших країнах, значні витрати на гонку озброєнь, висока питома вага військового виробництва в передових галузях промисловості тощо. Так, у США частка військового виробництва в авіаракетній промисловості в 70–80-ті XX ст. становила майже 90%, у суднобудуванні – до 60%, в Англії на військові цілі спрямовувалося до 90% продукції атомної промисловості, приблизно 70% продукції авіаракетобудування.

В Україні до 1990 майже 80% підприємств машинобудування були втягнуті у виробництво зброї. В 1990 витрати на оборону в СРСР становили 35% ВВП, в Україні – до 30%. Після розпаду СРСР, закінчення «холодної війни», підписання договорів СНО-1 та СНО-2 намітилася зворотна тенденція – переведення підприємств з виробництва продукції військового призначення на виробництво цивільної продукції. Про це свідчить скорочення військових витрат у світі в першій половині 90-х приблизно на 200 млрд. дол. З цих причин, а також через глибоку економічну кризу в Україні рівень витрат на фінансування оборони в державному бюджеті поступово зменшується. У 1992 цей показник становив 9%, у 1999 – 6,8%. Водночас витрати США на оборону сягали 24,6%, Ізраїлю – 26,1%, Росії – 21,3%. У 1991 питома вага виробництва військової техніки на підприємствах машинобудівного й оборонного комплексів знизилася до 22,7%, у 1992 – до 8,3%, в 1993 – до 6,2%, в 1994 – до 4%. Це свідчить про неспроможність ВПК України потужно вийти на світовий ринок зброї, про невикористання високих наукомістких технологій, кадрового потенціалу, про нераціональність політики економічної конверсії та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.