Господарський розрахунок

Господарський розрахунок – метод господарювання підприємств, об'єднань тощо, який застосовують у процесі продуктивного використання засобів виробництва і робочої сили, привласнення й використання отриманого доходу. Матеріальна основа господарського розрахунку – економічна самостійність підприємств. Щодо економічної структури, господарський розрахунок виражає відносини між самими підприємствами, всередині підприємства, а також між підприємствами і вищестоящими органами. Госпрозрахункові відносини існують в усіх сферах суспільного відтворення – безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні їх теоретичним вираженням є насамперед такі економічні категорії, як особистий і колективний інтерес, госпрозрахунковий дохід, ціна, прибуток, внутрігосподарський розрахунок та ін.

Господарський розрахунок передбачає зіставлення витрат і результатів, досягнення такого співвідношення між ними, коли за рахунок отриманих результатів здійснюється розширене відтворення засобів виробництва, робочої сили, виконуються узяті перед іншими підприємствами і державою договірні зобов'язання. Повніше сутність господарського розрахунку розкривається в його основних принципах. Це, по-перше, самоокупність, або заміщення витрат за рахунок власних доходів від реалізації товарів і послуг. По-друге, рентабельність або дохідність усіх ланок підприємства (цехів, бригад тощо), тобто перевищення доходами витрат. По-третє, матеріальна заінтересованість трудових колективів і окремих працівників у результатах діяльності, насамперед у доході. По-четверте, матеріальна відповідальність колективу за незадовільну роботу, невиконання договірних зобов'язань тощо.

Найважливіший принцип господарського розрахунку – самофінансування, що означає здійснення підприємством розширеного відтворення та соціальний розвиток колективу за рахунок чистого прибутку, без бюджетних асигнувань. Джерелами самофінансування є також амортизаційні відрахування, банківські кредити. Госпрозрахункові відносини повинні поширюватися на взаємовідносини між підприємствами і вищестоящими органами (міністерствами, державою загалом). Вони здійснюються через державні замовлення, контракти, ставки банківського відсотка. Це означає, що за існуючих в Україні адміністративних методів управління економікою вищестоящі органи повинні нести матеріальну відповідальність перед колективами підприємств за невиконання договірних зобов'язань, за непродумані рішення тощо. Господарський розрахунок сприяє ефективному використанню матеріальних і особистих факторів виробництва, поєднує особисті, колективні та суспільні інтереси. Узгодження економічних інтересів індивідів і колективу досягається через послідовне впровадження внутрігосподарського розрахунку – поширення принципів господарського розрахунку на кожний підрозділ підприємства. Таке впровадження передбачає також застосування передових форм і методів виробництва, форм і систем заробітної плати. Важливий засіб використання внутрігосподарського розрахунку – розповсюдження акцій серед працівників підприємства, реалізація втіленого в них права на привласнення частини прибутку та на участь в управлінні підприємством. Акціонерна власність сприяє впровадженню госпрозрахункових принципів і між підприємствами через придбання акцій головної фірми субпідрядними компаніями та можливістю отримувати дивіденди за результатами її успішної діяльності. Господарський розрахунок частково долає відчуження працівників від засобів виробництва, результатів праці. Водночас впровадження повного (або комерційного) господарського розрахунку супроводжується банкрутством значної кількості підприємств, централізацією капіталу, можливістю втрати мільйонами дрібних акціонерів своїх акцій за існування підприємств у формі відкритих акціонерних компаній. У колишньому СРСР застосування госпрозрахункових методів господарювання мало формальний характер, що зумовлювалося тотальним одержавленням економіки, відсутністю економічної самостійності підприємств (об'єднань), засиллям адміністративних методів управління народним господарством.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.