Госпрозрахункові відносини у зовнішньоекономічній діяльності

Госпрозрахункові відносини у зовнішньоекономічній діяльності – метод господарювання, а також певна сукупність економічних відносин між підприємствами різних країн, підприємствами та вищестоящими органами щодо виготовлення товарів і послуг на експорт, їх реалізації, післяреалізаційного обслуговування, розподілу валютної виручки та ін. У цій сукупності виділяють техніко-економічні відносини та відносини власності. До перших належать відносини спеціалізації кооперування і комбінування між підприємствами різних країн. Так, для виготовлення італійського автомобіля «ФІАТ» концерн кооперується з майже 2 тис. зарубіжних фірм, що поставляють йому комплектуючі деталі. До техніко-економічних відносин у цьому випадку також відносять такі техніко-економічні категорії, як якість комплектуючих виробів, термін поставок тощо. До відносин власності належать такі конкретні форми, як ціна комплектуючих виробів, величина отримуваного продукту, його розподіл між підприємствами і державою та ін.

Як метод господарювання госпрозрахункові відносини у зовнішньоекономічній діяльності базується на зіставленні витрат і результатів, валютній самоокупності, самофінансуванні й матеріальній відповідальності за контрактами. Згідно з цими принципами, підприємства розраховуються за поставки продукції за зовнішньоекономічними цінами, тобто цінами, за якими товари були продані або придбані на зовнішньому ринку. Вони перераховуються у національну валюту за відповідними валютними курсами або коефіцієнтами, що відображають їх реальну купівельну спроможність.

Підприємства (об'єднання) та організації, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, повинні отримувати прибуток, з якого частина надходить у валютну скарбницю держави, а частина – для виробничих і соціальних потреб колективу.

В Україні до жовтня 1994 підприємства зобов'язані були половину валютної виручки продавати державі за фіксованим (значно заниженим) валютним курсом, що підривало їх матеріальну заінтересованість у зовнішньоекономічній діяльності, спонукало приховувати валюту, вкладати її в іноземні банки тощо із прийняттям Кабінетом Міністрів рішення про уніфікацію обмінного курсу валютні надходження у листопаді-грудні 1994 значно зросли. Якщо за перші 10 місяців 1994 на тендерах і аукціонах продавали в середньому 118,3 млн. дол. щомісяця, то в листопаді – 176, у грудні – 254,4 млн. дол. У вересні 1998 під час фінансової кризи уряд зобов'язав підприємства продавати 75% валютної виручки державі, а через деякий час – 50% такої виручки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.