Економічний розвиток

Економічний розвиток – процес функціонування та еволюції економічної системи в довготерміновому періоді, що відбувається під впливом економічних суперечностей, потреб та інтересів. Економічний розвиток характеризується зміною ринкової і виробничої кон'юнктури за тривалий період часу, впродовж якого значну роль відіграють інвестиційні, інноваційні, технічні й технологічні чинники розвитку економіки, а також чинники економічної власності та господарського механізму. У процесі економічного розвитку економічна система переходить від однієї стадії чи етапу до іншої (наприклад, від нижчої стадії капіталізму до вищої), або від одного стану (наприклад, доіндустріального чи аграрного) до іншого (індустріального).

Головна рушійна сила економічного розвитку – матеріальні й духовні інтереси людини, що формуються та розвиваються під впливом відповідних матеріальних і духовних потреб, а також суперечності економічної системи, з-поміж яких виділяють суперечності продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму. Основними чинниками (інгредієнтами суспільної системи які посилюють або послаблюють економічний розвиток) економічного розвитку є технічні, технологічні, екологічні, економічні, трудові, соціальні, політичні, духовні, географічні, демографічні, соціально-економічні, правові, інформаційні, інтелектуальні та ін. В історичному аспекті з погляду технологічного способу виробництва виділяють три типи економічного розвитку: 1) доіндустріальний, що характеризувався активним впливом на економічні процеси екологічного, географічного, демографічного і трудового факторів, 2) індустріальний, що спирався на трудовий, технічний фактор і фактор капіталу (за збереження ролі та значення попередніх), 3) постіндустріальний, якому властиве використання таких специфічних факторів, як інформаційний, інтелектуальний тощо. Така періодизація економічного розвитку прийнята здебільшого у західній економічній науці. Існує також класифікація економічного розвитку за критерієм панівних у суспільстві матеріальних або духовних цінностей: 1) доматеріальний, 2) матеріальний, у якому на передній план виходять матеріальні цінності, 3) постматеріальний, який тільки-но почав формуватися і для якого характерним є поступовий пріоритет духовних цінностей. У вітчизняній економічній науці існують дві періодизації економічного розвитку: 1) за критерієм ступеня товаризації виробництва дотоварна (доринкова) економіка, товарна (ринкова) економіка, посттоварна (постринкова) економіка, тобто переважаюче безпосередньо суспільне виробництво, 2) за критерієм панівної форми власності первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й соціалістична економіка. Сучасна українська економіка – це, по-перше, індустріальна економіка (з елементами переходу до постіндустріальної) та значними залишками доіндустріальної, по-друге, перехідна від матеріальної до початкових етапів постматеріальної економіки, по-третє, перехідна від командно-адміністративної до соціальної ринкової капіталістичної економіки.

При розгляді економічного розвитку у суто функціональному аспекті (крізь призму короткотермінового і довготермінового ринкових періодів) виділяють такі три його типи: 1) екстенсивний, 2) інтенсивний 3) детенсивний економічний розвиток. За екстенсивного типу економіка розвивається внаслідок механічного нарощування обсягів витрат ресурсів, за інтенсивного – внаслідок якісного вдосконалення технічних, технологічних, економічних та інших систем, за детенсивного відбувається погіршення технічного й технологічного рівнів виробництва, національна економічна система загалом деградує. Це було характерно для економіки України кінця XX ст. Історичний розвиток економічних систем і процесів та принципи цього розвитку досліджують передусім економічна історія та історія економічної думки. В сучасній науковій літературі базовим поняттям історичного аналізу є поняття економічної системи як певного механізму функціонування й розвитку національної економіки та її підсистем.