Порядок створення спільних підприємств (СП)

Порядок створення спільних підприємств (СП) – сукупність положень національного законодавства, що регламентують процес створення спільних підприємств. Відповідно до законодавства України спільне підприємство може бути створене: через придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) діючого підприємства без іноземної інвестиції; через придбання юридичною або фізичною особою України права участі в підприємстві зі 100% іноземною інвестицією.

 

Процес створення спільних підприємств на території України передбачає такі етапи: 1) розробка позицій українського партнера щодо створення спільного підприємства; 2) пошук і вибір іноземного партнера; 3) підготовка й підписання партнерами протоколу про наміри; 4) розробка техніко-економічного обґрунтування та його узгодження партнерами; 5) підготовка установчих документів на основі техніко-економічного обґрунтування; 6) реєстрація спільного підприємства. Пропозицію створення спільного підприємства на території України розробляє потенційний засновник.

З огляду на багатоплановість і складність питань, які необхідно вивчити при підготовці техніко-економічного обґрунтування, ініціатори створення спільного підприємства можуть консультуватися у державних органах і у спеціалізованих госпрозрахункових фірмах. Результатом проведеної роботи є пакет документів, підготовлений партнерами, який охоплює: установчий договір про створення спільного підприємства; статут спільного підприємства; техніко-економічне обґрунтування спільного підприємства.

Досвід розробки пропозицій створення СП засвідчує, що ця робота є обсяговою, потребує аналізу правових, економічних та інших питань з урахуванням конкретних умов. До підготовки пакета документів про створення СП залучають групу фахівців, організовану на базі українського партнера, яка складається з кваліфікованих експертів і обов'язково одного з майбутніх керівників СП. Розробивши основні вимоги, українська сторона веде пошук партнера. Якщо пропозиція створення СП виходить від іноземного партнера із зазначенням основних контурів майбутнього підприємства, група спеціалістів відповідного профілю аналізує її та уточнює позиції з іноземним партнером. Українське підприємство, що має намір створити СП, до пропозиції, зробленої можливим іноземним партнером, включає такі дані: рівень якості продукції, яку планують випускати, її порівняння зі світовими аналогами; технічні характеристики обладнання; наявність окремих споруд і вільних площ для внеску до статутного фонду; професійна підготовка і кваліфікація кадрів; забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями; місце розташування підприємства щодо постачальника сировини, напівфабрикатів.

Позиція українського партнера передбачає в обов'язковому порядку розв'язання проблеми валютного самозабезпечення СП. За законодавством потреби у валюті СП мають покривати за рахунок власних валютних ресурсів. Потреби і надходження в іноземній валюті мають бути збалансовані (рівні), що на практиці означає реалізацію принципу валютного самозабезпечення. Конкретні деталі постачання й реалізації в іноземній валюті партнери розробляють під час переговорів і підготовки ТЕО, однак на початкових етапах створення СП український партнер повинен мати загальну схему валютного самозабезпечення. Пошук іноземного партнера ґрунтується на загальновизнаній у світовій практиці системі. Спершу визначають коло фірм-продуцентів, відомих на світовому ринку, за допомогою спеціалізованої служби Торгово-промислової палати або через консультаційно-посередницькі фірми чи зовнішньоторговельні об'єднання.

Потенційний український учасник СП виходить із системи критеріїв, на основі яких відбирає певну кількість фірм (8-10) для детальнішого вивчення. Такими критеріями є: розміри активів та їхня динаміка в останні два-три роки; співвідношення власного і позиченого капіталів; співвідношення основного і обігового капіталів; кількість зайнятих на підприємстві; динаміка отриманого прибутку в останні 2-3 роки. Ці абсолютні показники доповнюють відносними показниками, які в цілому характеризують різні аспекти вкладення капіталу. Відібравши 3-4 фірми, українське підприємство надсилає їм офіційні запити із загальними вимогами до створюваного СП, із зазначенням технічних характеристик продукції, яку планують випускати. Відомості, викладені в запиті, мають дати потенційному іноземному партнеру уявлення про масштаби запланованого СП, загальні підходи до рівня конкурентоспроможності, можливий попит на продукцію на внутрішньому ринку, наявність споруд для СП чи необхідність спорудження нових.

Для вибору партнера використовують також практику міжнародних тендерів (торгів) – відкритих і закритих. У разі проведення відкритих тендерів українські учасники зацікавлені в найбільш представницькій участі іноземних фірм з тим, щоб обрати партнера серед значної кількості виробників. У закритих торгах беруть участь лише деякі іноземні фірми. Це реально за наявності особливого інтересу партнера базової країни, а також бажання залучити до тендерів лише певне коло фірм, добре відомих замовникам у конкретній галузі. Державну реєстрацію іноземних інвестицій здійснює міська державна адміністрація протягом 3 робочих днів після подання документів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Незареєстроваві іноземні інвестиції не дають права на отримання пільг і гарантій, передбачених законом. Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише в разі порушення встановленого її порядку (відмова з мотивів недоцільності реєстрації не допускається). Вона має бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена в судовому порядку.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.