Механізм управління впровадженням технологічних інновацій на промисловому підприємстві

В наш час все більш важливими та актуальними стають технологічні інновації, впровадження яких є важливим економічним важелем прискореного розвитку виробництва. Завдяки ним промислове підприємство має змогу зайняти лідируюче положення серед конкурентів шляхом удосконалення технологічних процесів, створення на їх основі нової або зниження витрат на виробництво традиційної для підприємства продукції, покращення якості продукції підприємства та вдосконалення виробництва. Саме тому питання розробки механізмів управління технологічними інноваціями є актуальними.

Питаннями підвищення результативності інноваційної діяльності займалися економісти різних країн. Вирішенням цього питання займалися такі вітчизняні та закордонні економісти-дослідники як П. Друкер, П. Завлін, М. Портер, Б. Твісс, А. Тріфілова, В. Геєць, В. Гриньова, С. Ілляшенко, І. Одотюк, П. Перерва, Л. Федулова, О. Ястремська та інші. Але питання результативності та вибору механізмів управління впровадженням технологічних інновацій на окремому підприємстві потребують подальшого дослідження.

Аналіз інноваційної активності промислових підприємств за 2000-2012 роки надано у таблиці:

Дані, наведені у таблиці, свідчать про стійку увагу промислових підприємств до впровадження інноваційних розробок. Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, змінювалася у межах 13,4% - 37,1%, але у 2012 році склала 21,6%. Кількість впроваджених нових технологічних процесів постійно зростала та збільшилася за період у 3,78 рази. Особлива увага була приділена впровадженню маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, темп зростання яких склав за період 482%, а їх частка змінювалася у межах 24,3% - 52,0%. Таким чином важливість саме технологічних змін не потребує пояснення.

Але технологічні інновації як правило супроводжуються появою нових видів продукції або зростанням частки реалізованої інноваційної продукції. Результати розрахунків, що наведені у таблиці свідчать про зниження як загальної кількості впровадження нових видів промислової продукції, так й питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової (з 5,9% до 4,4%).

Зміни до визначення промислової продукції як інноваційної вплинули на кількісну оцінку інноваційної продукції, починаючи з 2003 року. Але навіть по відношенню до 2003 року спостерігається від’ємна динаміка зростання кількості найменувань освоєної інноваційної продукції, а частка нових видів техніки у загальному обсязі освоєної інноваційної продукції практично не змінилася. Тобто на практиці не реалізується ланцюжок: нова технологія – нова продукція – зростання обсягів реалізації за рахунок нової конкурентоспроможної продукції. На наш погляд, все це свідчить про необхідність більш детального дослідження дієвості механізмів управління впровадження технологічних інновацій на промисловому підприємстві.

Одним з найбільш дієвих механізмів управління є трансфер технологій. Трансфер технологій – основна форма просування технологічних інновацій, яка забезпечує поширення технологічних знань та досвіду відносно процесів виробництва інноваційної продукції в межах галузі, між галузями, а також між країнами. Він включає в себе організацію спільного виробництва нової продукції, проведення спільних досліджень та розробок, передачу технологічної інформації, яка необхідна для використання обладнання та машин, що були придбані або орендовані підприємством, постійний інформаційний обмін, можливість придбання ліцензій на винаходи, ноу-хау та іншої технологічної документації.

Розрізняють такі основні форми трансферу технологій:

• внутрішній трансфер – при цьому передача технологій (або знань) проводиться між співробітниками, їхніми групами, відділами та філіалами в межах одного підприємства, або якщо це багатонаціональна корпорація, то через межі;
• зовнішній трансфер – коли поширення технологій виходить за межі підприємства та зв’язує зовнішніх партнерів – університети, лабораторії, підприємства – в загальну структуру. Також зовнішній трансфер дає змогу підприємству придбати знання та досвід, яких вони не мають.

Аналізуючи етапи трансферу технологій, слід виділити:

• фаза ініціювання – характеризує наміри та цілі окремих співробітників та підрозділів підприємства;
• фаза руху потоків – знання переміщуються між учасниками процесу;
• фаза інтеграції – використання знань тими, хто їх одержав з урахуванням умов та на основі особистого досвіду.

Трансфер технологій передбачає комерціалізацію наукових розробок та поширення новітніх технологій. Етап комерціалізації технологічних інновацій – це основний елемент механізму управління, який потребує наявність досвіду та глибоких знань щодо розвитку окремого товарного ринку, правильних прогнозів щодо розвитку економіки та впровадження методичного інструментарію, який забезпечить отримання комерційного ефекту від впровадження та реалізації інновацій.

Етап комерціалізації технологічних інновацій включає наступні етапи:

• пошук прогресивних ідей;
• вибір серед цих ідей таких, які можна технологічно здійснити та оцінка їх перспектив щодо впровадження на ринку;
• розробка бізнес-плану реалізації обраної технологічної ідеї;
• пошук ресурсів, необхідних для реалізації обраної ідеї;
• розробка та експериментальне випробування нової технології та дослідження реакції ринку;
• подальше просування технологічної інновації (дифузія).

Серед методів комерціалізації технологічних розробок необхідно виділити такі, що більш поширені на практиці: франчайзинг, інжиніринг, науково-виробнича кооперація, міжнародне науково-технічне співробітництво, придбання патентів та ліцензій.

Про ефективність впровадження технологічної інновація свідчить її рівень новизни, виробничої перспективності та ймовірності комерційного успіху. Для зростання ефективності етапу комерціалізації необхідна методична база, яка повинна будуватися з урахуванням особливостей комерціалізації саме технологічних інновацій. Сьогодні не існує єдиної методики оцінки комерційної успішності технологічних інновацій, але таку оцінку можна здійснювати за допомогою показників: приріст доходу за рахунок нової продукції, приріст продуктивності праці, приріст фондоозброєності праці, приріст фондовіддачі, частка економії від впровадження технологічних інновацій, приріст рентабельності виробництва, рентабельність інвестицій.

Таким чином, сьогодні досить важко прямо оцінити ефективність впровадження технологічних інновацій на підприємствах. Механізми управління впровадженням технологічних інновацій на промисловому підприємстві повинні забезпечувати зростання ефективності етапу комерціалізації нововведення, дозволити ще на етапі відбору інноваційних проектів до впровадження оцінити прогнозний рівень ефекту як у вартісному вимірі, так й з позиції часу, протягом якого нова технологія буде залишатися конкурентоспроможною.

Дослідження діючого та розробка нового методичного інструментарію, використання якого дозволить підвищити якість управління технологічними інноваціями на промисловому підприємстві стає першочерговою задачею.

Джерело: Черкасова Т.І., Тітова С.Ю. «Механізм управління впровадженням технологічних інновацій на промисловому підприємстві»