Збалансованість інноваційного розвитку й соціальної стійкості регіональної економічної системи

Для переходу регіональної економіки на інноваційну модель розвитку необхідно, щоб економічна система мала таку властивість, як соціальна стійкість, що допускає формування умов для підвищення рівня та якості життя населення, забезпечення доступності й гарантованості громадських благ на основі високих соціальних стандартів, що визначають комфортні умови життя, соціальну справедливість, розширення можливостей вибору й захищеність інтересів населення, що досягається за рахунок збалансованого соціально-економічного розвитку на основі інноваційного, екологічно безпечного виробництва.

Отже, перед державними органами управління стоїть завдання знаходження балансу між економічними й соціальними цілями розвитку, інноваційним розвитком регіональної економіки та забезпеченням її соціальної стійкості. Нині цій проблемі не приділяється необхідної уваги, внаслідок чого регіони України втрачають найбільш кваліфіковані кадри, а перехід економіки на інноваційний шлях розвитку стає проблематичним. З цього виходить, що розробка методології та концепції управління соціальною стійкістю регіональної економічної системи, її ресурсного забезпечення в умовах інноваційного розвитку вимагають глибокого наукового опрацювання.

Перехід економіки України на інноваційний розвиток може бути здійснений за умови всебічного розвитку людського капіталу. Для цього економічна система повинна мати соціальну стійкість, яка розглядається нами як її нова якість, що підвищує ефективність формування й використання людського капіталу в умовах інноваційного розвитку економіки.

Визначення й розвиток поняття соціальної стійкості регіональної економічної системи, її взаємозв'язок з економічною безпекою регіональної економіки, класифікація погроз соціальної стійкості регіональної економічної системи є теоретичною й методологічною основою, яка може бути використана для формування концепції її управління.

Під соціальною стійкістю економічної системи України нами розуміється стан розвитку економіки, що забезпечує високий рівень добробуту населення на основі соціальних стандартів рівня життя високорозвинених країн, що досягається шляхом збалансованого, з економічним зростанням, соціального розвитку за рахунок державного регулювання пропорцій громадського виробництва, партнерства бізнесу й держави в рішенні соціальних завдань, орієнтації економіки на інноваційний розвиток.

Нами були сформульовані такі принципи формування соціальної стійкості економічної системи в умовах соціально-орієнтованої держави, основними з яких є:

• орієнтація на досягнення соціальних стандартів рівня життя високорозвинених країн;
• соціалізація економічного розвитку, узгоджена з ресурсними можливостями її забезпечення;
• доступність і гарантованість громадських благ;
• соціальний вимір економічного розвитку;
• орієнтація економіки на інноваційний розвиток.

Забезпечення соціальної стійкості економічної системи як основної умови розвитку людського капіталу відбувається на різних рівнях (національному, регіональному, муніципальному). Головне завдання соціалізації економічного розвитку України пов'язане із забезпеченням соціальної стійкості регіональних економічних систем.

Під соціальною стійкістю регіональної економічної системи слід розуміти стан економіки, яка орієнтована на досягнення соціальних цілей розвитку й забезпечує зростання добробуту населення регіону на основі високих соціальних стандартів за умови повної гарантованості й доступності громадських благ для кожної особи, що створює відчуття комфорту, соціальної справедливості, перспективи розвитку й захищеності інтересів на основі екологічно безпечного, інноваційного виробництва, яке ефективно розвивається.

Реалізація мети соціально-орієнтованого розвитку регіональної економіки й забезпечення, тим самим, соціальної стійкості регіональної економічної системи, піддаються дії негативних зовнішніх і внутрішніх чинників (загроз), що перешкоджають їх реалізації. Під загрозами соціальній стійкості регіональної економічної системи ми розуміємо негативну дію з боку зовнішніх і внутрішніх чинників, що завдає збитку, викликає втрати й виражається у зниженні рівня та якості життя, падінні темпів економічного зростання, порушенні пропорцій соціально-економічного розвитку. Специфіка процесу забезпечення соціальної стійкості регіональної економічної системи визначає новий зміст загроз, які можуть виражатися, наприклад, у відсутності перспективи розвитку для окремих районів і регіону в цілому; низьких соціальних стандартах рівня життя та нехтуванні інтересами соціального розвитку території; порушенні принципів соціальної справедливості; несприятливій екологічній обстановці тощо.

Соціальна стійкість регіональної економічної системи – ширше поняття, ніж «економічна безпека». Соціальна стійкість економічної системи характеризує якісний і кількісний рівень досягнутого добробуту в умовах соціалізації економіки. У цьому випадку соціальна стійкість – це умова й чинник гарантії економічної безпеки регіональної економіки.

Досягнення соціальної стійкості в економічно розвинених країнах забезпечується, в першу чергу, за рахунок державного регулювання основних пропорцій громадського виробництва на основі стимулювання розвитку виробництва предметів споживання та інноваційної високотехнологічної продукції; формування податкової політики, що перерозподіляє податковий тягар на нетрудові прибутки населення; соціальної політики, що підтримує непрацююче населення; політики імпортозаміщення предметів споживання з метою стимулювання зростання їх національного виробництва; розподілу створеного національного продукту між економічним і соціальним розвитком з метою забезпечення стабільних темпів економічного зростання й виконання соціальних зобов'язань держави.

Як показує аналіз світового досвіду розвитку країн з соціально-орієнтованою економікою, реалізація принципів соціальної стійкості економічної системи забезпечується, більшою мірою, в країнах з високим рівнем державного регулювання.

Управління соціальною стійкістю регіональної економічної системи є процесом цілеспрямованої дії на умови й чинники, що забезпечують соціалізацію економічного розвитку регіону на основі інноваційного розвитку економіки. Основними принципами управління соціальною стійкістю регіональної економічної системи є:

• комплексність і збалансованість соціальних та економічних цілей розвитку;
• попередження й ліквідація загроз соціальній стійкості;
• приватно-державне партнерство в розвитку об'єктів соціальної сфери;
• соціальна відповідальність бізнесу;
• пріоритети інтересів особи.

Нові підходи до управління соціальною стійкістю регіональної економічної системи знаходять вираження в оцінці соціального розвитку на основі виміру соціальної стійкості регіональної економічної системи, в ресурсному забезпеченні соціальної стійкості.

Процес управління соціальною стійкістю регіональної економічної системи включає оцінку соціальної стійкості регіональної економічної системи; аналіз погроз і розробку заходів щодо їх попередження й ліквідації; оцінку ресурсного забезпечення соціальної стійкості регіональної економічної системи.

Збалансованість інноваційного розвитку й соціальної стійкості регіональної економічної системи визначає необхідність раціонального розподілу ресурсів розвитку між економічними й соціальними цілями розвитку. Стан соціальної стійкості регіональної економічної системи дозволяє сформувати етапи переходу економіки регіону на інноваційний шлях розвитку й визначає вибір моделі інноваційного розвитку, заснованої на врахуванні спеціалізації економіки регіону.

Джерело: Євсєєва О.О. «Збалансованість інноваційного розвитку й соціальної стійкості регіональної економічної системи»