Екологізація економічного розвитку

Проблеми екологізації різних сфер економічної діяльності розглядають у багатьох наукових роботах, періодичних виданнях та монографіях. Проте, суть екологізації економічної діяльності тлумачиться в економічній літературі по-різному. Сьогодні на особливу увагу заслуговує поняття «еколого-економічна система», розроблене у працях М.Т. Мелешкіна, П.Г. Бунича, Ю.Ю. Туниці та інших авторів. «Еколого-економічну систему» можна розглядати, на думку Є.М. Борщука та В.С. Загорського, як чітко виражену біоцентристську позицію, згідно з якою у взаємовідносинах людини і природи ключову роль відіграють фундаментальні закони живої природи. За визначенням окремих учених економістів-екологів, екологізація визначається як об'єктивно зумовлений процес перетворення всієї суспільної праці, спрямований на збереження і розвиток суспільно-економічних функцій природи.

На сьогодні питання екологізації економіки України стає особливо актуальним – процеси деградації довкілля мають місце практично в усіх регіонах нашої держави, а змінене людиною навколишнє природне середовище впливає на суспільство в зворотному напрямку і не завжди позитивно. У «Рекомендаціях парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства» вказується: «Екологічна ситуація залишається вкрай складною, навантаження на навколишнє природне середовище зростає. Забруднення і виснаження природних ресурсів продовжує загрожувати здоров'ю населення, екологічній безпеці та економічній стабільності держави».

Насамперед, це пов'язано зі стрімким зростанням техногенного навантаження на природне середовище, значним виснаженням природних ресурсів, із щорічним збільшенням екологічних проблем і катастроф, зі збільшенням питомої ваги природоексплуатуючих галузей.

Екологічна ситуація в Україні є доволі складною, а в окремих регіонах сягає критичних меж. Необхідно зазначити, що 15 % території країни можна вважати «умовно екологічно чистими», 15 % – помірно забрудненими, а 70 % – забрудненими територіями. Україна володіє передумовами, що дають їй змогу пропонувати сценарії протидії глобальним загрозам і завдяки цьому відігравати провідну роль у світовому співтоваристві, втілюючи покладену на неї еколого-економічну місію. Україна має чорноземи, концентрація яких забезпечує їй елітарне становище на земній кулі. Вони є унікальним антиентропійним потенціалом глобального виміру. Порівняльний аналіз забезпеченості чорноземами мешканців Землі й України свідчить про володіння державою безпрецедентною антиентропійною надпотугою, якої не має жоден етнос у світі.

Проте слід зазначити, що частка всіх природоохоронних витрат становить близько 0,5 % ВВП України. Це надзвичайно недостатній рівень, особливо враховуючи низьку абсолютну величину ВВП на душу населення. І це при тому, що частка природного капіталу у складі національного багатства України становить 54 %. У більшості країн Східної Європи частка природоохоронних витрат перебуває в межах 1,5-4 % ВВП, а показник ВВП на душу населення перевищує український у 2-10 і більше разів. Тому для стабілізації екологічної ситуації і її поступового покращання, передусім, необхідні величезні асигнування на ліквідацію екологічних збитків, завданих у попередні роки. Такими ресурсами держава, нажаль, не володіє.

Основними екологічними загрозами сьогодні виступають глобальні екологічні загрози антропогенного походження, які можна розділити на дві групи, що відображатимуть прямі і потенційні екологічні загрози. Прямі глобальні екологічні загрози безпосередньо пов'язані з негативними впливами антропогенної діяльності на екосистеми Землі. Потенційні глобальні екологічні загрози пов'язані з антропогенною діяльністю, яка за певних обставин може трансформуватися у пряму глобальну екологічну загрозу. Так, наприклад, руйнація атомних електростанцій внаслідок впливу антропогенних або природних чинників може призвести до знищення цілих екосистем (Чорнобильська катастрофа). Причому наслідки мають не тільки регіональний, а й глобальний характер.

На наш погляд, варто виділити декілька важливих і першочергових напрямків екологізації економіки. Насамперед, екологізація законодавчої бази – це облік екологічних наслідків для держави і населення при прийнятті того чи іншого закону в будь-якій галузі, орієнтація законодавчих і нормативних документів на екологічні проблеми та їхнє попередження (недопущення). Також екологізацію податкової системи на основі затвердженого законодавства. Необхідно затвердити податки і податкові ставки таким чином, щоб будь-якому виробнику було максимально вигідно переорієнтувати свою діяльність на екологічно безпечну, ніж сплачувати штрафи. Безперечно, актуальним напрямком є формування об’єктивної необхідності екологізації промислових процесів. Запровадження екологічно чистого виробництва у всіх галузях українського господарства є необхідною передумовою переходу на шлях сталого розвитку. Технологічна відсталість, велика енерго- та матеріаломісткість вітчизняної економіки спричиняють надмірне забруднення природного середовища та інші форми його деструкції, що негативно впливає на стан здоров'я населення і природно-ресурсний потенціал.

Ще одним з напрямків, який варто відзначити, є формування екологічної свідомості суспільства, екологічне виховання й освіта. Вкрай необхідним є усвідомлення тієї природної спадщини та її якості, яку отримають від нас майбутні покоління. Одним зі способів екологізації, власне, суспільного життя є впровадження, починаючи з дошкільної та шкільної освіти предметів, які слугуватимуть основою для розуміння визначальної ролі природи, навколишнього природного середовища в житті суспільства і необхідності зберігати та раціонально використовувати наявні природні блага, з подальшим продовженням екологічної освіти у вищих навчальних закладах. Також необхідно забезпечити доступність екологічної інформації для населення й розвивати екологічну освіту з позиції законів самозбереження.

Одним з головних шляхів вирішення екологічних проблем вбачається перехід на інноваційну модель розвитку національної економіки, як основного засобу екологобезпечної модернізації виробництва та впровадження процесів ресурсозбереження. Інноваційна модель виробництва в поєднанні з ресурсозбереженням дозволить при тому самому рівні видобутку ресурсів (адже процес виробництва неспинний і не може зменшуватися) виробляти з них більше продукції, матеріалів, сировини, завдяки безвідхідним технологіям, вторинній переробці; використанню відходів, тощо.

Отже, екологізація суспільного розвитку – це динамічний процес, спрямований на комплексне оздоровлення екологічної, економічної, соціальної і духовної сфер суспільної діяльності. Екологізація суспільного розвитку повинна привести до зменшення антропогенного навантаження на зовнішнє природне середовище та розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики. Даний процес є інструментом втілення в життя концепції, яка передбачає пріоритет духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ. Сучасна енвайроекономічна наука робить тільки перші кроки щодо удосконалення методів екологізації економічної діяльності. Основна мета цього процесу – зробити економічну діяльність екологічно безпечною.

Джерело: Мартусенко І.В., Корчевна К.Ю. «Екологізація економічного розвитку: пріоритетні напрямки та перспективи для України»