Діагностика економічної системи – 1) на мікрорівні – сукупність досліджень для з'ясування цілей функціонування підприємств, компаній, способів їх досягнення і виявлення недоліків, 2) на макрорівні – комплекс досліджень для виявлення реальних цілей розвитку економічної системи, способів їх досягнення та недоліків, способів їх усунення та раціональних варіантів розвитку.

Дівізіональна структура (англ. devision – поділ, розподіл) – структура управління підприємством, фірмою, компанією, за якої відділи наділені оперативною самостійністю, вступають у договірні відносини один з одним, отримують прибутки і здійснюють самофінансування, а вище керівництво приймає стратегічні рішення (ставить довготермінові цілі та планує заходи щодо їх реалізації – розширення масштабів виробництва, модернізація підприємства тощо).

Дізажио – (іт. disaggio – утруднення) – 1) різниця між номінальною ціною цінних паперів та їх ринковим курсом, що знизився, виражена у відсотках, 2) зниження порівняно з номіналом біржового курсу цінних паперів, 3) від'ємна різниця між ціною наявного товару та ціною за терміновою угодою.

Ділинг – 1) приміщення, в якому ділери здійснюють угоди з різними цінностями за допомогою сучасних видів зв'язку, 2) операції, які здійснюють ділери.

Ділова етика – правила й норми службової поведінки.

Ділова репутація фірми – оцінка фірми її суміжниками, підприємцями, споживачами, що характеризуються якісними та кількісними показниками. До кількісних показників належать рентабельність виробництва, норма прибутку тощо.

Діловий звичай – правила поведінки у певних сферах економічної діяльності, ділового життя, що не відображені у законах, нормативних документах і договорах, але яких дотримуються на практиці.

Діловий стиль – комплекс норм поведінки, що виробився в процесі багатолітньої практики ділового спілкування.

Діловодство – ведення документації організації, підприємства, фірми, приймання, заповнення, оформлення й відправлення документів, облік та контроль за їх рухом і виконанням, оновлення документів.

Діюча конкуренція – конкретизована щодо реальної практики форма досконалої конкуренції, головні критерії якої покладено в основу формування і здійснення науково обґрунтованої політики конкуренції.

Такими критеріями є:

• наявність достатньої кількості фірм і компаній для забезпечення їх незалежності одна від одної, тобто неможливості окремих із них здійснювати тиск на інших, впливати на рівень цін;
• спроможність потенційних конкурентів легко проникнути на ринок через низькі вхідні бар'єри (передусім низьку капіталомісткість, ступінь насиченості ринку, чинне законодавство країни про підприємницьку діяльність), що дає можливість привласнювати прибуток, вищий від нормального (мінімальної плати чи винагороди за управлінську працю, що сприяє збереженню підприємницької діяльності);
• ефективна й рентабельна діяльність фірм і компаній, яка дає змогу впроваджувати передові досягнення науки й техніки у виробництво, зокрема здійснювати раціональну інноваційну політику;
• повна завантаженість виробничих потужностей фірм та компаній, що водночас унеможливлює їх дефіцит;
• наявність і доступність всебічної інформації про ринок виробників і споживачів, що дає змогу споживачам робити раціональний вибір між альтернативними виробниками товарів і послуг;
• привласнення величини прибутків, яка відповідає ступеню розвитку в галузі.