Експортний контроль

Експортний контроль – система організаційно-правових та економічних заходів держави, спрямованих на заборону, обмеження і контроль експорту товарів. Мета експортного контролю – регулювання та облік вивезення товарів, нагляд за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності міжнародних правил і угод, захист національних інтересів у сфері зарубіжної торгівлі, тобто стимулювання експорту, формування його оптимальної структури. Так, обмежуючи продаж за кордон сировини держава водночас заохочує експорт товарів з високим ступенем переробки, наукомісткої продукції, які можуть принести країні більшу додаткову вартість.

Об'єктами експортного контролю є експорт, реекспорт та транзит. Експортний контроль здійснюється переважно адміністративними методами, регламентується законодавчими та іншими нормативними актами. Його виконавцями є спеціальні органи у Великобританії – Департамент торгівлі у промисловості, у Франції – Дирекція зовнішніх економічних зв'язків, в Україні – спеціально створена Урядова комісія з експортного контролю (УКЕК). Контроль за торгівлею стратегічними товарами здійснюється і на міжнаціональному рівні Спершу його здійснював Координаційний комітет з багатостороннього контролю за експортом (КОКОМ), що об'єднує країни НАТО (крім Ісландії), але за участю Японії. У 1996 КОКОМ було замінено «Вассенаарською домовленістю» – клубом технологічно розвинутих країн га найбільших експортерів зброї. До нього як країна-засновниця увійшла й Україна.

Головними формами експортного контролю є:

• Квотування та ліцензування експорту. Сутність квотування полягає у встановленні на певний період кількісних обмежень обсягів вивезення товарів у вартісному або натуральному вимірі. Причиною квотування можуть бути зобов'язання країни за міжнародними угодами, а також захист національних інтересів (скорочення вивезення дефіцитних у країні товарів тощо). Квоти встановлюються і за т. зв. добровільного обмеження експорту, коли країна добровільно обмежує свій експорт в іншу на підставі угод або під тиском (загрози вжиття заходів у відповідь). Прямим продовженням квотування (контенгування) є ліцензування експорту, що полягає у видачі державними органами дозволу (ліцензії) на вивезення товарів. Ліцензування дає можливість здійснювати ефективний контроль за певними товарними потоками. В 1993-94 майже дві третини експорту з України підлягало квотуванню і ліцензуванню.
• Використання митних регуляторів експорту. На відміну від адміністративного, є інструментом економічного характеру. Маневруючи митними тарифами, податками, акцизами на експортовані товари, митними процедурами можна суттєво впливати на інтенсивність їх потоків.

Крім зазначених, в Україні з 1994 запроваджено облік окремих видів зовнішньоекономічних (експортних) договорів, що передбачає реєстрацію контрактів на експорт, реекспорт товарів, щодо яких ведеться антидемпінгове розслідування, товарів щодо яких міжнародними договорами передбачено добровільне обмеження експорту та імпорт яких до інших держав підпадає під режим квотування і ліцензування. Виділені також бартерні (товарообмінні) операції, які набули значного поширення (наприкінці 1994 майже 80% зовнішньоторговельних контрактів мали характер бартерних угод), щоб контролювати дотримання порядку розрахунків в іноземній валюті, забезпечення обліку. В 1997 підприємства України здійснювали бартерні операції з підприємствами 95 країн світу, але питома вага таких операцій в експорті скоротилася з 22,5 до 10,4% від загального обсягу експорту, а в імпорті – з 15,1 до 9,4% від загального імпорту. Нерідко український експорт здійснювався за демпінговими цінами (з'явився навіть термін «бартерний демпінг»). Для запобігання демпінгу, зменшення валютних втрат країни і впорядкування ціноутворення в експортно-імпортних операціях в 1994 запроваджено індикативні ціни на товари зовнішньої торгівлі, які щомісячно переглядаються і є підставою для здійснення експортно-імпортних операцій. Тому встановлення індикативних цін стало ще однією формою експортного контролю. Дві останні форми контролю повинні певною мірою замінити квотування і ліцензування, яке різко скорочується з 1995 у зв'язку з лібералізацією зовнішньої торгівлі. Крім УКЕК діє Експортне технічний комітет при Кабінеті Міністрів України, який є органом державного управління в галузі експортного контролю і водночас виконує функції робочого органу УКЕК. Експортний контроль у вузькому значенні – контроль за певними групами товарів, визначених підконтрольними, в широкому – спостереження, облік та регулювання вивезення продукції. Стратегічна мета експортного контролю – стимулювання, форсування експорту, збільшення числа учасників зовнішньоекономічної діяльності. Стан експорту в Україні в 90-х був незадовільний (постійне від'ємне сальдо торгового балансу), хоча за показниками обсягу – достатньо високий. Так, у 1996 частка експорту у ВНП становила 32,8%. Однак у структурі експорту переважали сировина і товари низького ступеня переробки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.