Міжнародна інфраструктура
Міжнародна інфраструктура – сукупність структурних елементів національних господарств і світових інституцій, що забезпечують реалізацію, функціонування та розвиток форм міжнародного співробітництва. Процес поглиблення міжнародного поділу праці сприяє розвитку та удосконаленню елементів світової інфраструктури, які є необхідною умовою ефективного функціонування різних форм економічного співробітництва на інтернаціональному рівні.
Класифікацію елементів міжнародної інфраструктури здійснюють за двома основними ознаками:
- роль, яку вони виконують, сприяючи реалізації форм міжнародного співробітництва;
- місце елементів інтернаціональної інфраструктури у відтворювальному процесі, зокрема у виробництві, обміні, а також реалізації інтересів споживачів.
За цією ознакою тривалий час розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури на національному рівні, що є основою розмежування міжнародної інфраструктури, оскільки в багатьох розвинутих країнах світу саме в третинному секторі створюється найбільша частка національного багатства.
Залежно від функцій розрізняють виробничу, соціальну, інституційну, інформаційну інфраструктури на інтернаціональному рівні.
Виробнича інфраструктура за масштабами та обсягом функцій є найбільшою. Вона охоплює елементи національних економік та міжнародні виробничі зв'язки, що забезпечують функціонування матеріального виробництва і створюють умови для руху товарів до споживачів. До виробничої інфраструктури відносять: а) світовий транспорт, міжнародний зв'язок, складські приміщення тощо, б) інженерні споруди та пристрої, в т.ч. іригаційні системи, в) міжнародні інженерні комунікації та світові мережі, серед них – лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водогони. Серед елементів виробничої інфраструктури провідне місце посідає світовий транспорт. У сучасних умовах характерні передусім інтермодальні перевезення, в яких беруть участь два і більше видів транспорту. Такі перевезення характеризуються високими якісними стандартами на всіх ділянках шляху руху товару. У міжнародній транспортній системі перше місце посідає морський транспорт, який обслуговує 80% вантажообороту світової торгівлі. Певні функції виконує і внутрішній водний транспорт, який охоплює внутрішні водні шляхи. 30 основних країн Європи і Північної Америки 175 тис. км завдовжки. Важливу роль в обслуговуванні міжнародних торгових операцій відіграє і залізничний транспорт, який об'єднує 42 основні країни світу протяжністю залізничних шляхів більш як 915 тис. км. Світові ринки автомобільних перевезень є одними з найдинамічніших, оскільки найчутливіше реагують на зміни загальногосподарської кон'юнктури. Прикладом цього може бути скорочення попиту на початку 90-х XX ст. у США, а пізніше в Японії, що відразу позначилося на автомобілебудуванні і пов'язаних з ним галузях. Практично 3/4 світового парку вантажних автомобілів припадає на Європу та Північну Америку. За останні 10 років обсяг повітряних перевезень пасажирів зріс у два рази. До середини 90-х вантажооборот на повітряному транспорті зростав щороку на 10-12%. Відносно новим елементом виробничої інфраструктури є трубопровідний транспорт. Загалом довжина магістральних нафтопроводів 27 країн, за статистикою ООН, сягає 436 тис. км. Найбільші нафтопроводи наприкінці 90-х мали США та Росія.
Важливим елементом міжнародної інфраструктури є соціальна сфера. Наприкінці XX ст. у передових країнах світу на передній план вийшли проблеми розвитку робочої сили. Провідні позиції у вирішенні цих проблем для більшості населення утримують США, де постійно зростає значення моральних цінностей. Розвиток соціальних структур – водночас результат і умова високої ефективності американської економіки. Вагому роль у такому розвитку відіграють охорона здоров'я, освітянські послуги, організація дозвілля. Найбільший внесок у міжнародну торгівлю послугами робить туризм. Майже 500 млн. осіб щороку відвідують зарубіжні країни як туристи. Розрізняють три основні види міжнародного туризму рекреаційний, науковий і діловий. На частку першого припадає більше 70% міжнародних туристичних поїздок. В окремих країнах світу ВНП формується переважно за рахунок іноземного туризму. Проблеми міжнародного туризму вирішують 70 міжнародних організацій. Відповідне місце у міжнародному обміні послугами посідає освіта. Міжнародні зв'язки вищої школи дають змогу обмінюватися досвідом та інформацією між викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, створювати інтернаціональні робочі колективи. Майже 100 міжнародних організацій займаються питаннями інтернаціоналізації діяльності вищої школи. За даними ЮНЕСКО, на початку 90-х за межами своєї країни навчалося приблизно 1,5 млн. студентів, з них більше 2/3 – з країн, що розвиваються. З туризмом пов'язаний і експорт-імпорт послуг по лінії культури і мистецтва.
Всебічне переплетіння національних економік потребує створення міжнародних інституцій, які здійснювали б регулювання світогосподарських процесів. Сукупність таких елементів створює інституційну інфраструктуру.
Зовнішньоекономічні зв'язки потребують валютно-фінансових відносин. Вони регулюються міжнародними фінансовими організаціями, такими як МВФ і Світовий банк (МАР, МФК). Елементи міжнародної валютно-фінансової та кредитної інфраструктури істотно впливають на розвиток економічних процесів у всьому світі їх роль пов'язана з розширенням сфери грошового обігу, операцій з нерухомістю, кредитним обслуговуванням великого і малого бізнесу, централізацією банківського капіталу й активізацією банківської діяльності. Експорт капіталу – одна з найважливіших особливостей діяльності розвинутих країн. До особливостей експорту капіталу належать збільшення прямих інвестицій, перетворення промислово розвинутих країн на валютну сферу застосування капіталу, збільшення обсягів інвестицій у ці країни, зростаюча роль нових індустріальних країн в експорті капіталу.
У найзагальнішому вигляді інформаційну інфраструктуру можна поділити на такі основні сфери: електронний зв'язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту і форми (телефонний, телексний, факсимільний тощо), і сферу передавання інформації з наданням додаткових послуг (електронна пошта, комутація протоколів і пакетів інформації та ін.). Новітні інформаційні й телекомунікаційні технології стали визначальним фактором зростання ефективності та конкурентоспроможності, банківських операцій, страхування, ділових послуг, розробки програмного забезпечення, авіаперевезення і туризму інформаційні технології у поєднанні з дальнім зв’язком зумовили виникнення нових послуг (послуги «телематики»), роль яких дедалі зростає в організації регулювання послуг, розширенні можливостей їх надання. Така технологія дає змогу розвивати не лише традиційні, а й нові послуги, а також розширювати торгівлю ними.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.