Постіндустріальне суспільство

Постіндустріальне суспільство – нова стадія суспільного розвитку, яка, на переконання західних учених, приходить на зміну індустріальному суспільству. Концепцію постіндустріального суспільства розробляють американські соціологи Д. Белл, Г. Кан, політолог З. Бжезінський, економіст А. Тоффлер та інші, підтримують багато економістів, у т.ч. вітчизняних. Постіндустріальне суспільство ідейно випливає з теорії індустріального суспільства американського економіста В. Ростоу та французького соціолога Р.Арона.

На думку Белла, найважливішим недоліком цієї теорії є те, що в ній основним інститутом названо промислове підприємство, соціальні відносини, які формуються на базі машинного виробництва, а також відсутність чіткого розмежування технократів, пов'язаних з функцією знань, і технократів, пов'язаних з функцією влади.

Згідно з концепцією постіндустріального суспільства розвиток людського суспільства охоплює три стадії: аграрну (доіндустріальну), індустріальну і постіндустріальну. В основі такого поділу – передусім рівень розвитку техніки і суспільний поділ праці. На першій стадії переважає первинна сфера економічної діяльності – сільське господарство; на другій – вторинна сфера – промисловість; на третій – сфера послуг. Основними інститутами (формами соціальної організації) на першій стадії були церква і армія, на другій – корпорація, на третій – університети, що здійснюють організацію теоретичних знань. Науковий потенціал визначає могутність держави, на противагу попередній стадії, де таку могутність визначав потенціал промисловий. Тому матеріальні продуктивні сили перестають відігравати вирішальну роль. Белл обстоює багатофакторний підхід до аналізу різних стадій людської цивілізації й не заперечує використання осьового принципу власності, що в марксистській теорії, на його думку, зумовлює поділ на первіснообщинний, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і соціалізм. Водночас він віддає перевагу використанню теоретичних знань як стратегічного ресурсу суспільства. Трьома основними структурними елементами, за постіндустріального суспільства, є університети, наукові інститути та дослідницькі організації. На базі цих структур формуються соціальні відносини, а влада зосереджується в руках учених.

Основна суперечність такого суспільства – суперечність між спеціалістами, науковою елітою та неспеціалістами в межах цих організацій і в державі (на відміну від суперечності між капіталістами й робітниками на підприємстві в індустріальному суспільстві). Основним принципом розподілу в новому суспільстві є принцип «рівності результату», згідно з яким результати активності талановитих учених є суспільним надбанням і мають бути доступні всім. Цей принцип, на думку Белла, формує соціалістичну етику.

Методологічна вада теорії постіндустріального суспільства – передусім характеристика суспільства лише з позиції однієї зі сторін економічної системи – з боку продуктивних сил і частково – суспільного поділу праці (а в їх єдності – з боку технологічного способу виробництва). Однак і в цьому випадку аналіз нової стадії є неповним, оскільки до продуктивних сил належать й інші елементи, зокрема засоби виробництва, людина, інформація та ін. Дотримання принципів суперечності, системності потребує доповнення такої характеристики відносинами власності, передусім економічної. Необґрунтованим у цьому зв'язку є твердження Белла (як і деяких інших західних економістів і соціологів) про перетворення власності на юридичну фікцію. Навіть за розвитку суспільства за принципом рівності результату формуються і функціонують відносини з приводу привласнення результатів діяльності вчених, інтелектуальної власності. Таким чином, багатофакторний підхід слід використовувати не через ізоляцію і протиставлення одного фактора іншому, а комплексно, з відповідною субординацією (підпорядкуванням) різних факторів.

Виходячи з наукового розуміння сутності власності, а не однобічного тлумачення лише юридичного аспекту цього поняття, вирішальним критерієм періодизації розвитку людської цивілізації є осьовий принцип власності, оскільки у ньому фіксується зв'язок із розвитком продуктивних сил (кількісний аспект економічної власності), виробничих відносин (якісний аспект власності), правових (юридичний аспект власності), соціальних, політичних, національних та інших відносин (відповідні аспекти власності). У такому разі навіть соціальні відносини між людьми в постіндустріальному суспільстві будуть пов'язані з інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями, ноу-хау, програмами математичного забезпечення та ін.). Однак теоретичні знання як стратегічний ресурс суспільства виражають лише один з аспектів функціонування такого елемента продуктивних сил, як наука, і відносини власності між людьми з приводу його привласнення в різних сферах суспільного відтворення. Інший аспект – прикладні дослідження й розробки, які є єднальною ланкою між теоретичними знаннями та різними галузями матеріального і нематеріального виробництва.

Якщо класифікувати суспільство лише на основі окремих елементів продуктивних сил, його періодизація охоплює не суспільний спосіб виробництва, не економічну систему, не суспільно-економічну формацію, а технологічний спосіб виробництва. Така періодизація необхідна в науці, однак вона лише доповнює основну класифікацію. В такому аспекті виокремлення постіндустріального суспільства є науково виправданим.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.