Самоорганізації народу: еволюція та її вплив на громадянське суспільство
Для більшості політичних інститутів, таких як політичні партії, місцеве самоврядування, неурядові організації та інші, самоорганізація народу є вихідним принципом, на якому базується їх існування та діяльність. Як явище, самоорганізація народу супроводжує всю історію існування людства, розвиваючись від її найпростіших форм до складних, багатофункціональних та інституціоналізованих в сучасному суспільстві. З часом формувалося розуміння її важливості для ефективного функціонування демократичних політичних режимів. На теоретичному рівні, в творах А. де Токвіля, Дж. Локка та інших дослідників, визначалося місце різних форм громадянської самоорганізації в політичному житті та обґрунтовувалася необхідність і доцільність спеціального режиму взаємовідносин між ними та державою. З часом самоорганізація народу стала сприйматися як цілком природна та органічна частина демократичних політичних режимів. Функції, які вона виконувала, набували дедалі більшої важливості, і її наявність стала не тільки звичним явищем, а чимось природним.
Риси самоорганізації народу виразно проступають на передній план у післятатарські часи, коли власні князівські структури у Наддніпрянщині були підірвані, а литовські ще глибоко не вкорінилися. У цей період спостерігається розвиток місцевого самоврядування, церковно-міщанських братств, козацьких громад і Запорозької Січі. З переходом усієї України під владу Польщі органи місцевого самоврядування та церковні структури встають у виразну опозицію до іноземців, що стимулює бурхливий національно-культурний розвиток кінця ХVІ – першої половини ХVІІ століття.
Події козацького періоду також дозволяють побачити вплив громадянських ініціатив на формування держави. Козацтво стало творцем спочатку Запорозької Січі, а потім – Гетьманщини, хоча були й інші, менш вдалі і менш відомі спроби. Запорозьке козацтво виникло і розвивалося як форма вражаючої самоорганізації суспільного життя, головною детермінантою якої була особистісна свобода. Зростання авторитета козацтва в українському суспільстві було обумовлене не тільки його роллю захисника рідної землі, борця за волю свого народу, а й тим, що воно творило новий тип суспільних відносин і нові суспільні цінності.
Внутрішня самоорганізація козацького товариства породила козацьку старшину, яка за своїми майновими та владними інтересами утворила певну протилежність рядовим козакам, котрим, крім власного життя, практично не було чого втрачати. Після такого розколу козацького суспільства на старшину і рядових козаків утворилася козацька держава – Запорозька Січ. Так громадянське суспільство стало творцем держави, але при цьому певна його частина зосередила у своїх руках владу і поставила себе над козацькою спільнотою.
Появі Гетьманщини передувала багатолітня боротьба українського народу проти панування польської шляхти в Україні – боротьба, в якій активізувались українські громадянські ініціативи того періоду. Напевно, утвердження Гетьманщини не було б можливим без тих її передумов, що були створені праобразом громадянського суспільства: без утворення козацтва, без підтримки козацтвом православної церкви і православних братств, без військового досвіду козаків і селян, врешті-решт, без перетворення козацтва на провідну верству українського суспільства. Зокрема, про розмах нових, створених козаками, суспільних відносин і поширення їх на значну частину території України свідчать козацько-селянські повстання під проводом К. Косинського, С. Наливайка наприкінці ХVІ ст., однак ця історична потуга зазнала невдачі. Однією з причин цього була недостатня ступінь зрілості громадянського суспільства для здатності утвердити державу.
Визначальну роль громадянського суспільства у творенні держави засвідчує і діяльність Української Центральної Ради, яка існувала тринадцять з половиною місяців – з 17 березня 1917 року до 29 квітня 1918 року. Величезною заслугою Центральної Ради було те, що вона поновила в Україні державницьку свідомість, приглушену двома віками російського панування. «Вона пройшла разом з усією Україною протягом року величезну еволюцію – від підданства – через автономію – до незалежної української держави ... це був рік плекання самої ідеї парламентарної держави і рік безперестанної боротьби за її існування. Головне, що зробила вона, – це добилася визнання прав українського народу на свою державу, на свою культуру, на свою мову».
В умовах Радянського Союзу самоорганізація народу не мала широкого простору для діяльності, що було зумовлено природою правлячого режиму, який прагнув до максимального контролю всіх сфер суспільного життя. Натомість, в другій половині 80-тих років ХХ століття і в перші роки існування України як незалежної держави, спостерігалося бурхливе пожвавлення в сфері громадянської самоорганізації. Два фактори – лібералізація режиму та загальне піднесення в суспільстві, надмірні сподівання на власну активність та використання нових для країни, але ефективних в демократичних суспільствах інститутів, призвели до появи численних нових профспілок, повсюдного поширення акцій протесту, зібрань трудових колективів, неурядових організацій та об’єднань. Активна діяльність цих інститутів стала чинником дестабілізації як політичної системи Радянського Союзу так і України в перші роки її незалежності.
Таким чином, проаналізувавши еволюцію самоорганізації народу на українських землях та її вплив на громадянське суспільство, можна стверджувати, що без свідомої самоорганізації неможливо сформувати громадянське суспільство, яке веде до побудови демократичної держави.
Джерело: Мельник Н.В. «Самоорганізації народу: еволюція та її вплив на громадянське суспільство»