Економічна структура суспільства

Економічна структура суспільства – будова економічної системи суспільства, співвідношення її елементів. Основними елементами (підсистемами) економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно економічні та виробничі відносини (або відносини економічної власності) та господарський механізм, тому аналіз. Економічна структура суспільства передбачає насамперед з'ясування співвідношення цих підсистем між собою. Продуктивні сили є визначальною підсистемою економічної структури суспільства, оскільки до їх складу в багатьох країнах світу входять людина-працівник, засоби праці, предмети праці, наука, інформація, використовувані людьми сили природи (ядерна, термоядерна енергія, енергія вітру, сонця, морських і океанських припливів тощо), форми та методи організації виробництва. Від рівня розвитку цих елементів залежить економічний потенціал країни, її місце у світовій системі господарства.

Наймогутнішими нині є держави, які досягли світового рівня розвитку науки, мікропроцесорів, промислових роботів, системи зв'язку, рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих і організаторських здібностей людини. Завдяки цьому вони домоглися найбільших успіхів у використанні наймогутніших сил природи, освоєнні природних ресурсів, взаємодії людини з природою. Пріоритетність продуктивних сил щодо інших підсистем економічної структури суспільства полягає також у тому, що вони у кінцевому підсумку визначають рівень, характер і структуру техніко-економічних відносин та економічної власності. Так, продуктивні сили колишнього СРСР за рівнем свого розвитку загалом у декілька разів були нижчими, ніж продуктивні сили США, а за окремими елементами, наприклад рівнем комп'ютеризації, відставали в декілька десятків разів. Внаслідок цього приблизно такі ж масштаби відставання були у розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо, тобто техніко-економічних відносин. Так, у США питома вага спеціалізованого випуску вузлів і деталей щодо загального обсягу виробництва металорізальних верстатів і ковальсько-пресового устаткування в 1987 становила 24,4 і 35,5%, а в СРСР вона була відповідно майже в 4 і 3 рази менша. Наймогутніші у світі продуктивні сили в США стали важливим фактором створення найбагатшого спектра форм власності (в т. ч. трудової колективної власності), організаційно-економічних відносин. З трьох форм розвитку продуктивних сил (речової, якою є техніко-економічні відносини, організаційної, якою є організаційно-економічні відносини, і соціально-економічної, якою е відносини економічної власності) найважливіша соціально-економічна форма. Виступаючи відповідно як зміст і форма, продуктивні сили і відносини економічної власності взаємодіють відповідно до вимог діалектики цієї пари категорій і формують суспільний спосіб виробництва – визначальне структуроутворення в межах економічної системи. Згідно з такою класифікацією в межах економічної системи виділяють матеріально-речову структуру, що характеризує розвиток продуктивних сил, техніко-економічну структуру, яка характеризує розвиток техніко-економічних відносин, організаційно-економічну структуру, що характеризує розвиток менеджменту, маркетингу та ін., соціально-економічну структуру, що належить до відносин власності, та господарсько-регулюючу, яка визначає взаємодію елементів господарського механізму. Оскільки в межах економічної системи з різної комбінації названих елементів утворюються технологічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин), економічні відносини (єдність техніко-економічних, організаційно-економічних відносин і відносин власності), суспільний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і відносин власності), то для характеристики структури економічної системи слід поєднувати матеріально-речову і соціально-економічну будову цих підсистем, техніко-економічну, організаційно-економічну і соціально-економічну структури. Матеріально речова структура виражає склад і співвідношення елементів продуктивних сил суспільства, розподіл природних, матеріальних і трудових ресурсів за сферами, галузями, економічними і географічними районами. В її межах виділяють технологічні зв'язки між підприємствами багатогалузевими концернами, галузями, відбувається взаємодія між окремими видами ресурсів, між різними компонентами засобів праці (між їх активною і пасивною частинами, між верстатами й різними агрегатами тощо). Так, світовий досвід засвідчує, що на 10 металорізальних верстатів повинно припадати 60-70 одиниць заготівельної техніки, в т.ч. 30 одиниць ковальсько-пресових машин. Ця вимога в колишньому СРСР не дотримувалася (що однаковою мірою стосується й економіки України) виготовлялося стільки верстатів, скільки було у США, Японії, Франції разом, а машин – удвічі менше, ніж у США. Внаслідок відставання у створенні сучасних формувальних машин, агрегатів для лиття тощо в СРСР на 1 т відливок виготовляли у 3-4 рази менше ливарного устаткування, ніж у США, Японії та інших країнах. Матеріально-речова структура щодо виготовленого продукту також виражається у співвідношенні засобів виробництва і предметів споживання (в економіці України ця пропорція становить 76% 24%, а в розвинутих країнах світу існує обернена залежність), основних і оборотних фондів, проміжного і кінцевого продукту тощо. Домінуючим елементом продуктивних сил є людина-працівник, структура якої визначається співвідношенням загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, стану фізичного здоров'я і психічного стану тощо. Структура науки визначається співвідношенням фундаментальних і прикладних досліджень та ін. Техніко-економічна структура виражає співвідношення між такими елементами, як спеціалізація, кооперування, комбінування виробництва, його концентрація тощо. Визначальним, структуроутворюючим елементом у цій підсистемі є спеціалізація. В колишньому СРСР ступінь спеціалізації та кооперації щодо уніфікованих деталей і агрегатів загальномашинобудівного призначення не перевищував 1,5%, у США він був у 10 разів вищий. Важливе значення у цій структурі має співвідношення між трьома основними суспільними формами поділу праці (загальним, частковим і одиничним). Особливо ефективною в останні десятиріччя стали подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі. Так, у створенні нового пасажирського літака «Аеробус» беруть участь 1,4 тис компаній із 17 країн Західної Європи. З часу проголошення державної незалежності Україна поступово долає певною мірою штучну прив'язаність своєї економіки до економіки країн СНД. Так, до кінця 1996 освоєно випуск майже 100 видів продукції та комплектуючих виробів, які раніше завозили з інших держав. Але надзвичайно слабко розвинуті подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці між підприємствами України і передовими державами світу. Соціально-економічна структура виражає співвідношення між різними типами та формами власності, соціально-економічними укладами суспільства. До таких форм належить державна (в т. ч. муніципальна), кооперативна, корпоративна, приватна (заснована на власній та чужій праці), трудова колективна та ін. Допоміжною характеристикою соціально-економічної структури суспільства є співвідношення між великими, середніми та дрібними підприємствами. Якщо брати до уваги всі об'єкти власності (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, національний доход, інтелектуальну власність тощо), то домінуючим елементом цієї структури є державна власність. Коли розглядати лише власність на засоби виробництва, то домінуючою у розвинутих країнах Заходу є корпоративна власність. Найефективніша нині форма власності – трудова колективна власність, тому в майбутньому її питома вага зменшуватиметься. В Україні у 1991 частка державної власності становила майже 92%, що означало тотальне одержавлення економіки. Впродовж 1992–99 проведено широкомасштабне роздержавлення і приватизацію економіки, внаслідок чого питома вага державної власності на засоби виробництва зменшилася до приблизно 45%. Господарсько-регулююча структура економічної системи характеризує співвідношення між ринковим та державним механізмами управління економікою, а також між окремими елементами кожного з них. До ринкового механізму належить вільне ціноутворення, стихійне переливання капіталу між підприємствами галузі та різними галузями, економічні кризи тощо. Елементами державного механізму регулювання є податкове, кредитне, бюджетне, грошове регулювання, національне планування, державне прогнозування тощо. На сучасному етапі в розвинутих країнах Заходу домінує механізм державного регулювання, його оптимальне поєднання з ринковими важелями. Тому намагання утвердити лише ринкові механізми регулювання економіки йдуть врозріз з вимогами часу, а їх реалізація значно загальмує соціально-економічний прогрес суспільства. Структура технологічного способу виробництва характеризується насамперед співвідношенням способу виробництва, заснованого на ручній, машинній та автоматизованій праці. В Україні переважає технологічний спосіб виробництва, заснований на ручній та машинній праці, а в розвинутих країнах світу – технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній та автоматизованій. Структура суспільного способу виробництва визначається співвідношенням феодального, капіталістичного, рабовласницького та інших способів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.