Австрійська школа – напрям в економічній теорії який основою ціноутворення вважає концепцію “граничної корисності”, але ігнорує теорію трудових витрат. Виник у 80-х XIX ст. в Австрії. До початку XX ст. найвідомішими представниками австрійської школи були Г. Госсен, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та ін. У XX ст. вона була представлена насамперед іменами Л. Мізеса, Ф. Хаєка, Г. Хаберлена, Ф. Махлупа. Значну роль у розвитку австрійської школи відіграли англійські економісти В. Джевонс, А. Маршалл, швейцарський економіст Л Вальрас та ін.

Кембриджська школа – один із напрямів західної економічної теорії, що виник наприкінці XIX ст. Його засновник – А. Маршалл, який очолював у 1885-1908 кафедру політичної економії у Кембриджському університеті. Послідовниками Маршалла були А. Пігу та Д. Робертсон. Головні ідеї кембріджської школи переважно суб'єктивно-психологічний підхід до розуміння економічних категорій, відмова від пошуку об'єктивно існуючих економічних законів, прагнення використовувати фінансово-кредитні важелі для формування теоретичної основи і втручання держави в економіку.

Госсен (Gossen) Герман Генріх (1810-1853) – відомий німецький економіст, основоположник теорії граничної корисності, представник математичної школи. Здобув юридичну освіту. З 1847 почав розробляти економічну теорію. В 1854 вийшла його праця „Розвиток законів суспільного обміну і правил суспільної торгівлі, що випливають з цього”, яка здобула широке визнання після виходу праць У. Джевонса, К. Менгера та Л. Вальраса в 70-х XIX ст. Мета економічної науки, на думку Госсена, полягає в тому, щоб допомагати людині отримати максимум насолод. Тому він відкинув визначення політичної економії класичною школою (а отже, й соціально-класовий аспект як один з елементів методу цієї школи). Його теорія раціонального споживання набула концентрованого вигляду у сформульованих двох законах. Згідно з першим, величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці певного виду благ зменшується, досягаючи нуля в точці повного насичення. При цьому Госсен виявив відмінності у нахилі кривих граничної корисності та попиту, сформулював концепцію граничної обтяжливості праці. Згідно з другим законом, для максимального задоволення потреб за умови, що запасу благ недостатньо для повного насичення, необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання однакова. Відповідно до цього блага мають цінність для людини лише в тому разі, коли їх кількість менша за необхідну і ця цінність зменшується з появою кожної додаткової одиниці. Люди, на думку Госсена, розподіляють свою працю так, щоб цінність блага, яке виготовляють за одиницю робочого часу, дорівнювала обтяжливості останньої одиниці. Крім того, Госсен виявив різницю між загальною та граничною корисністю, застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача. Ідеї Госсена у вигляді принципу граничної корисності були протиставлені теорії Д. Рікардо і К. Маркса як універсальні, що пояснюють усю сукупність економічних відносин в усіх сферах відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні) за будь-якого суспільного способу виробництва. Сформульовані в теорії Госсена закономірності можуть бути значною мірою справедливими лише для людини як суто біологічної істоти. Проте ця теорія виявляє неспроможність, коли людину розглядати як біосоціальну істоту, що живе в умовах конкретного історичного суспільного способу виробництва, як члена певної соціальної групи, верстви.