Богданов (Малиновський) Олександр Олександрович (1873–1928) – російський економіст, філософ, політичний діяч, письменник-фантаст, лікар, учений-природодослідник. У 1892 вступив на природниче відділення Московського університету, звідки невдовзі був виключений за активну участь у революційному русі 1899 закінчив медичний факультет Харківського університету. В 20-х – член Комуністичної Академії, професор політичної економії Московського університету, організатор і директор першого в світі інституту переливання крові, який з 1928 по 1937 носив його ім'я (відновлено 1990). Загинув, проводячи на собі медичний експеримент. Богданов розвивав тезу про нетоварну природу соціалізму: «Нове суспільство, – зазначав він, – засноване не на міновому, а на натуральному господарстві. Між виробництвом і споживанням продуктів не стоїть ринок, купівля і продаж, а лише свідомо й планомірно організований розподіл». Водночас він відкидав як неспроможні методи перетворення товарного господарства на нетоварне, що практикувалися на початку 20-х, засуджував теорію і практику воєнного комунізму.

Блауг Марк (н. 1927) – англійський економіст, дослідник проблем історії економічного аналізу, економічної історії провідних країн світу, економіки мистецтва й освіти. Народився у 1927 в м. Гаазі (Нідерланди). Здобув економічну освіту в США (Нью-Йорк): бакалавр після закінчення Куїнс-коледжу в 1950, магістр (1952) і доктор філософії (1955) Колумбійського університету. З 1953 – викладач Єльського університету. Монографія Блауга «Рікардіанська економіка та історичне дослідження» (1958) – відгук на відродження суспільного інтересу до рікардіанства і марксизму у 50-х в Англії.

Аристотель (384-322 до н.е.) – видатний давньогрецький мислитель, наукова система якого охоплює практично всі галузі людського знання, що існували в той час. Розробляв проблеми філософії, логіки, психологи, природознавства, історії, політики, етики, естетики. Один із засновників науки про людське суспільство – соціології, в межах якої розглядав і економічні проблеми. В особі Аристотеля давньогрецька економічна думка досягла свого найвищого розвитку. Економічні погляди Аристотеля містять такі узагальнення практичного досвіду, умоглядність та абстракцію, що його вважають батьком політичної економії. Аристотель походив з міста Стапра (Стаприа) у Фракії. Навчався в Академії Платона в Афінах. Після смерті вчителя у 347 до н. е. вирушив до Малої Азії, відтак – до м. Метілепа, у 343 до н. е. був запрошений вихователем до наступника македонського престолу Александра (356-323 до н.е.). Коли Александр став царем Македонії, Аристотель в 335 або 334 до н. е. разом з родиною повернувся до Афін. Тут заснував філософську школу – ліцей, де викладав і завершував створення своєї наукової системи, що охоплювала практично всі галузі морського знання, які існували в той час. У 323 до н. е. після смерті Александра Македонського афіняни, обурені македонським пануванням, вигнали Аристотеля з Афін. Через рік він помер на о. Евбея в Халкіді. Наукова спадщина Аристотеля складається з майже 1000 праць.

Бентам (Bentham) Джерелі (1743-1832) – англійський філософ, соціолог, юрист. Засновник етики утилітаризму (філософи корисності) – одного з напрямів англійської філософи, який разом з позитивізмом у гносеології став підґрунтям маржиналістської революції в політичній економи, зокрема для праць В. Джевонса. Бентам закінчив Оксфордський університет, 1802 був обраний членом Паризької Академії моральних і політичних наук. Філософія утилітаризму Бентама – доктрина індивідуального радикалізму, своїм корінням сягає евдемонізму (від гр. eudaimonia – блаженство, щастя) Аристотеля, що його розвинув у XVIII ст. К.-А. Гельвецій, який проголосив прагнення до щастя метою існування людини й суспільства загалом, вважав егоїзм природною властивістю людини і фактором суспільного прогресу та обґрунтував ідею природної рівності людей.

Бернштейн Едуард (3850–1932) – теоретик соціал-демократ, один із лідерів правого крила німецької соціал-демократичної партії та II Інтернаціоналу. У перші роки своєї наукової й політичної діяльності перебував під впливом Дюрінга, згодом, сприйнявши критику Дюрінга Ф. Енгельсом, примкнув до марксизму. Але ще за життя Енгельса Бернштейн виступив проти основних положень марксизму. У праці «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» (1898) він виклав систему своїх поглядів, яку Ленін назвав ревізіонізмом і реформізмом.