Необхідність підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на підприємстві в сучасних умовах господарювання

Основним фактором економічного зростання та ефективності виробництва на підприємстві в сучасних умовах господарювання є наявність людських ресурсів, здатних професійно вирішувати поставлені перед ними виробничі завдання. Від професійного рівня працівників залежать темпи розвитку й зростання обсягів виробництва, можливості збільшення внутрішнього валового продукту, стійке економічне зростання та визначення цілей діяльності підприємства на найближчу та віддалену перспективу.

Проблема необхідності підготовки та підвищення кваліфікації кадрів розглядалася в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Значний внесок у її вирішення зробили Л. Балабанова, О. Сардак, О. Гапоненко, О. Грішнова, Л. Лисогор, Л. Пошелюжна, В. Савченко, Дж. Стедвик, І. Хентце та ін.

Необхідність підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на підприємстві в сучасних умовах господарювання є практично безперервним процесом, який може містити в собі як нові концепції, так і стандартні підходи.

Порядок організації формального професійного навчання працівників, вимоги щодо організації навчально-виробничого процесу безпосередньо на робочих місцях визначаються Положенням про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України (2001 р.), Положенням про організацію навчально-виробничого процесу на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України (2006 р.).

У зв’язку набуттям чинності Закону України «Про професійний розвиток працівників» (2012 р.). Головним завданням Закону є визначення правових, організаційних та методичних засад регулювання системи професійного розвитку працівників. Цим Законом визначено мету, принципи та основні напрями державної політики у сфері професійного розвитку працівників, повноваження й основні напрями діяльності роботодавців із зазначених питань. Зокрема, для забезпечення конкурентоспроможності працівників визначено зобов’язання роботодавців щодо забезпечення підвищення кваліфікації працівників не рідше ніж один раз на п’ять років. Ураховуючи важливість соціального партнерства у сфері професійного розвитку працівників, Законом «Про професійний розвиток працівників» передбачено участь професійних спілок, організацій роботодавців, інших громадських організацій у професійному навчанні та підтвердженні кваліфікації працівників, а також, що роботодавці можуть здійснювати формальне та неформальне професійне навчання працівників.

Питання кадрового забезпечення системи професійного навчання працівників відіграють важливу роль у підвищенні якості професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу. Для держави забезпечення на належному рівні і в потрібних обсягах професійного навчання кадрів на виробництві – це підвищення якості та ефективності використання робочої сили, а звідси – зростання конкурентоспроможності виробленої продукції чи надання послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Для підприємства – це зростання продуктивності праці, норм виробітку, підвищення якості продукції, зниження рівня травматизму. Для працівника – це сприяння підвищенню продуктивності праці, професійне зростання, зростання заробітної плати (після підвищення розряду, категорії), просування по службі.

Важко не погодитися з тим фактом, що прагнення людини до самовдосконалення (в тому числі і в професійному плані) може його мотивувати сильніше, ніж будь-яка матеріальна винагорода (по Маслоу).

Сучасне підприємство ставить високі вимоги до оновлення конкретних знань і навичок не лише робітників, але й інших категорій персоналу. Головне завдання підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів – забезпечити швидку реалізацію нових наукових, технічних, організаційних та економічних ідей в практику діяльності підприємства.

Для забезпечення підприємства висококваліфікованими кадрами існує необхідність здійснення підготовки та підвищення професійного рівня працівників. Протягом останнього десятиріччя в Україні простежувались негативні тенденції щодо зменшення чисельності працівників, які проходили професійну підготовку кадрів.

Підготовку кадрів у 2011 році (по відношенню до 2010 року) було збільшено на 6,2%. Найбільше зростання чисельності підготовлених кадрів (більше ніж у два рази) спостерігалося для сфери фінансової діяльності (зростання на 118,2%). Також суттєво було збільшено підготовку кадрів для таких сфер діяльності, як: операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (зростання на 32,9%), транспорт та зв'язок (зростання на 23,9%), торгівля (зростання на 18,3%), державне управління (зростання на 15,9%), охорона здоров'я та надання соціальної допомоги (зростання на 8,3%). Значне зменшення підготовлених кадрів спостерігалося для таких сфер діяльності, як сільське господарство (зменшення на 8,5%) та система освіти – зменшення на 8,7%:

Що ж стосується чисельності працюючих безпосередньо за видами економічної діяльності, то протягом останніх років спостерігалося перевищення чисельності працівників промисловості, які проходили перепідготовку, порівняно з чисельністю працюючих у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві; рибальстві, рибництві.

Важливо зазначити, що у 2011 році (по відношенню до 2010 року) зросла на 3,7% і чисельність кадрів, які підвищили свою кваліфікацію. Найбільше зростання чисельності працівників, які підвищили свою кваліфікацію, відбулося у таких сферах діяльності, як: добувна промисловість (зростання на 24,0%), сільське господарство, мисливство та лісове господарство; рибальство, рибництво (зростання на 15,2%), торгівля (зростання на 12,2%), державне управління (зростання на 8,6%), освіта (зростання на 9,7%). Найбільш значне зменшення чисельності працівників, які підвищили свою кваліфікацію кадрів спостерігалося для таких сфер діяльності, як: фінансова діяльність (зменшення на 17,9%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – зменшення на 4,1%:

На підприємствах, які традиційно залучають працівників високого кваліфікаційного рівня, фахівці в основному підвищували кваліфікацію в навчальних закладах різних типів. Зокрема, у закладах охорони здоров'я та соціальної допомоги питома вага зазначеної категорії навчених становила 93,1%, освіти – 90,5%, державному управлінні – 81,6%. Переважно на робочому місці підвищували кваліфікацію працівники, зайняті на підприємствах промисловості (79,2% усіх навчених на виробництві), фінансові діяльності (76,2%), а також діяльності пошти та зв'язку (72,6%). Серед працівників, які підвищили кваліфікацію, переважали чоловіки (56,6%), а за професійними групами – професіонали та фахівці (45,8% від загальної кількості навчених).

Поряд із системою підготовки та перепідготовки кадрів, зайнятих на виробництві, працює державна система підготовки та перепідготовки незайнятого населення через державну службу зайнятості для забезпечення працевлаштування безробітних громадян. Упродовж 2011 р. за направленням державної служби зайнятості в навчальних закладах усіх типів проходили професійне навчання 215,6 тис. зареєстрованих безробітних проти 203,3 тис. осіб у 2010 році.

Одначе періодичність підвищення кваліфікації кадрів залишається низькою, в середньому по Україні становить один раз на 12 років, що більш ніж удвічі менше аналогічного показника у розвинених країнах. Так, наприклад, у країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить близько одного разу у п’ять років, у Японії – близько одного разу у півтора року.

На думку аналітиків Світового банку, 80 % ВВП розвинених країн безпосередньо залежить від якості трудового потенціалу і лише 20 % припадає на його виробничу складову. Статистичні дані Світового банку, що базуються на дослідженнях, проведених у понад 160 країнах, свідчать, що значні економічні досягнення на 20 % складаються з природного капіталу, на 16% – з реального фізичного капіталу, решта 60 % пов’язані з людським капіталом.

В сучасних умовах керівництву підприємства слід визнати – існування економічно ефективної фірми просто не можливе без продуманої системи підвищення кваліфікації кадрів, причому це стосується як рядових працівників, так і менеджерів вищої ланки. Менеджеру по персоналу відводиться, можливо найбільш складне завдання управління. Тому проведення підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на підприємстві в сучасних умовах господарювання сприятиме формуванню в Україні висококваліфікованого кадрового потенціалу та забезпеченню кадрами потреб розвитку виробництва; підвищенню професійного рівня працівників відповідно до вимог виробництва та забезпеченню на цій основі випуску конкурентоспроможної продукції відповідно до міжнародних стандартів якості; зниженню рівня виробничого травматизму з причин недостатньої кваліфікації працівників, збільшенню зайнятості населення та підвищенню рівня життя громадян.

Джерело: Харчук С.А., Реморов Я.С. «Необхідність підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на підприємстві в сучасних умовах господарювання»