Виробничі фонди

Виробничі фонди – сукупність засобів і предметів праці, необхідних для ведення виробничої діяльності, виражена в грошовій формі.

Залежно від способів перенесення вартості на створюваний продукт виробничі фонди поділяють на основні й оборотні. Основні виробничі фонди (засоби праці) використовують тривалий час і переносять свою вартість на продукт частинами, в міру фізичного зношування у формі амортизаційних відрахувань. Оборотні виробничі фонди (переважно предмети праці) споживаються в одному виробничому циклі, втрачають при цьому натуральну форму і повністю переносять свою вартість на створений продукт. До основних виробничих фондів належать будівлі, споруди передавальні пристрої, машини й обладнання (в т.ч. силові машини й обладнання, робочі машини й обладнання, вимірювальні та регулюючі пристрої, обчислювальна техніка), транспортні засоби, інструменти, виробничий і господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд). Нарощування обсягів основних виробничих фондів збільшує фондоозброєність праці, що є важливою передумовою зростання її продуктивності.

Співвідношення складових основних виробничих фондів у загальній вартості дає уявлення про виробничу структуру підприємства, галузі тощо. Виробнича структура основних виробничих фондів – один із найважливіших показників технічного рівня підприємства (галузі, народного господарства загалом), що справляє вирішальний вплив на ефективність виробництва. Чим вища частка машин, обладнання приладів, тобто активної, тієї, що безпосередньо діє на предмет праці, частини основних виробничих фондів, тим вища фондовіддача, тобто тим більше виробляється продукції на кожну одиницю вартості основних виробничих фондів.

Важливою є вікова структура основних виробничих фондів, що визначається зіставленням питомої ваги різних вікових груп основних виробничих фондів у їх загальній вартості. З кінця 80-х XX ст. процес старіння цих фондів в народному господарстві України набув загрозливих темпів, значно посилившись у 90-х. Без його зупинення неможливе подолання кризових явищ. Створення передумов для стабільного економічного зростання і випуску продукції на світовому рівні можливе тільки за прискореного оновлення виробничого потенціалу народного господарства.

У процесі використання основні виробничі фонди поступово втрачають свої корисні властивості тобто фізично і морально зношуються. Фізичне зношування цих фондів пов'язане передусім з їх виробничим використанням, у процесі якого вони поступово втрачають свої споживчі властивості. Однак якщо вони навіть не експлуатуються, то поступово зношуються під впливом зовнішніх природних факторів. Моральне зношування основних виробничих фондів відбувається під впливом науково-технічного прогресу, який сприяє появі дешевших засобів праці поряд з існуючими. У цьому разі відбувається моральне зношування першого виду, за якого раніше застосовувані засоби виробництва ніби втрачають частину своєї вартості. Моральне зношування основних виробничих фондів відбувається і внаслідок створення та впровадження у виробництво нових, економічних і прогресивніших видів обладнання – т. зв. моральне зношування другого виду. Ступінь морального або фізичного зношування основних виробничих фондів оцінюється за питомою вагою морально (фізично) застарілого обладнання в їх загальній вартості.

Деякі економісти виділяють екологічне зношування основних виробничих фондів – невідповідність експлуатаційних характеристик цих фондів потребам забезпечення належного захисту навколишнього природного середовища.

Основними показниками ефективності використання основних виробничих фондів є фондовіддача і фондомісткість. Фондовіддача – це відношення вартості виробленої впродовж року продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Вона відображає випуск продукції на 1 грн. основних виробничих фондів. Оберненим показником фондовіддачі є фондомісткість, яку розраховують діленням середньорічної вартості основних виробничих фондів на вартість виробленої впродовж року продукції, тобто вона вказує, на яку суму потрібні основні виробничі фонди для вироблення продукції вартістю 1 грн.

До оборотних виробничих фондів належать предмети праці у виробничих запасах (сировина, основні й допоміжні матеріали, паливо, мастильні матеріали, запасні частини, насіння, корми, добрива тощо), а також малоцінні й недовговічні у використанні засоби праці і незавершене виробництво, тобто витрати на продукцію, яка буде виготовлена в наступні періоди (роки). До вартості незавершеного виробництва відносять заробітну плату, нараховану за випуск цієї продукції (проведених робіт, наприклад, оранка зябу). За джерелами утворення оборотні виробничі фонди поділяють на власні й позичкові. Оборотні виробничі фонди разом з фондами обігу (готова до реалізації продукція, кошти на рахунку в банках, готівка в касі, кошти в розрахунках) становлять оборотні засоби підприємства.

Ефективність використання оборотних виробничих фондів визначається за такими основними показниками: коефіцієнт оборотності оборотних виробничих фондів, тривалість оборогу в днях. Коефіцієнт оборотності оборотних виробничих фондів – відношення суми річних витрат оборотних фондів до середньорічних залишків їх. Тривалість обороту в днях – відношення днів року (360) до коефіцієнта оборотності оборотних виробничих фондів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.