Використання основних фондів

Використання основних фондів – цілеспрямоване використання засобів праці (будівель, споруд, устаткування, транспорту тощо) в процесі виробництва матеріальних благ і послуг та в сфері обміну і споживання.

Раціональне використання основних фондів має велике значення для забезпечення ефективного та інтенсивного розширеного відтворення як у масштабі суспільства, так і на рівні галузі, окремих підприємств.

Найбільш узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, що характеризує обсяг виробництва продукції в грошовому вираженні на одиницю вартості основних фондів. При обчисленні фондовіддачі основні фонди враховуються за балансовою вартістю (без вирахування зношення) або в середньорічній вартості, або станом на кінець року. Підвищення фондовіддачі дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових капіталовкладень, що зумовлює не лише зростання виробництва суспільного продукту й національного доходу, а й вивільняє частину нагромаджень, які можуть бути використані на розвиток виробництва товарів і послуг, на підвищення матеріального добробуту населення.

Для аналізу рівня використання основних фондів застосовують показник фондомісткості. Цей показник є оберненим показником фондовіддачі. Зниження фондомісткості продукції дає значну економію поточних витрат виробництва.

Підвищення інтенсивності використання основних фондів звичайно не призводить до пропорційного чи прискореного їх зношування, що виражається у зменшенні суми амортизації, яка припадає на одиницю продукції. Зростання виробництва внаслідок інтенсивнішого використання основних фондів дає певну економію цехових, загальнозаводських і невиробничих витрат на одиницю продукції, тому знижується собівартість продукції і зростає прибутковість виробництва.

Раціональне використання основних фондів в умовах соціальної ринкової економіки – складова частина виробничо-фінансової і комерційної діяльності підприємств усіх форм власності. Ефективніше використання основних фондів виражається у більш швидкому зростанні продуктивності праці порівняно зі зростанням її фондоозброєності та в підвищенні рівня окупності фондів. Чим швидше скуповуються капітальні вкладення, спрямовані на приріст або технічне переозброєння, або оновлення основних фондів, тим вища їхня ефективність, тобто віддача у формі приросту національного доходу чи валового прибутку. На рівні підприємства застосовують і конкретніші показники використання основних фондів: випуск продукції на 1 кв. м площі, на одиницю устаткування, коефіцієнт змінності знарядь праці тощо. За інтенсивного типу відтворення показники фондовіддачі, фондомісткості, окупності виробництва поліпшуються, що виявляється у випереджаючих темпах зростання продукції щодо основних фондів і продуктивності праці щодо темпів зростання як основних фондів, так і продукції. В умовах екстенсивного чи переважно екстенсивного типу відтворення, навпаки, рівень використання основних фондів суспільства (галузі, підприємства) систематично й неухильно погіршується. Це було характерно для «соціалізму» й особливо для 90-х, коли почався процес трансформації тоталітарної економіки нових постсоціалістичних країн в соціально орієнтовану. Так, якщо фондовіддача в народному господарстві (виробництво національного доходу на 1 крб. основних виробничих фондів) в 1981-90 у середньому за рік знижувалася на 2%, то в 1991 – на 17%, в 1992 – на 20%, в 1993 – на 14%. Внаслідок цього різко скоротилися масштаби суспільного виробництва, зросла вартість вітчизняної продукції, через що значна й частина неконкурентоспроможна на внутрішньому ринку. Перехід до повного використання основних фондів в Україні у сфері матеріального виробництва є вирішальним фактором значного підвищення його ефективності та зниження вартості продукції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.