Стратегія управління інноваціями на підприємствах

Ринкова економіка вимагає постійних змін, вдосконалень та нововведень задля збереження конкурентоспроможності та захоплення чи збереження частки на ринку, тому інновації є невід’ємними на підприємстві. Для здійснення інноваційної політики виникає необхідність в обранні певних специфічних засобів, способів та методів впровадження інновацій, щоб остання виявилась максимально ефективною для підприємства, тобто вибору певної стратегії, якої буде дотримуватись підприємство у своїй діяльності.

Досконало розроблені інноваційні стратегії дозволяють врахувати потреби як з боку споживача, так і з боку виробника та ринку. Інноваційні стратегії містять розробки перспектив та альтернатив, які можуть бути використані підприємством у майбутньому. Інноваційні стратегії є комплексними розробками і потребують врахування великої кількості факторів та груп впливу, а тому потребують управлінської складової задля побудови чітких систем дій та можливих варіантів розвитку підприємств.

Проблеми та значення інноваційних стратегій у діяльності підприємства завжди привертали увагу дослідників. Значний внесок у науку в даній сфері зробили такі вітчизняні та закордонні вчені як Ілляшенко С., Єфремов О., Денисенко М., Шматько В., Гойко А., Ландик В., Лепа М., Друкер П., Шумпер Й. та інші.

Серед вітчизняних науковців велику кількість досліджень проведено професором Ілляшенком С.М., який розглядає інноваційні процеси із різних аспектів. Зокрема мотиваційного підходу використання інновацій та врахування управлінської складової в інноваційному розвитку підприємства.

Рогоза М.Є. та Вергал К.Ю. вважають, що доцільно використовувати метод моделювання та побудови механізму управління інноваційних стратегій на підприємстві.

Американський вчений П. Друкер визначає інновації як невід’ємну частину підприємницької діяльності і основою розвитку підприємництва.

Щодо України, то незважаючи на широку науково-теоретичну базу, до цього часу не було комплексних досліджень проблем управління інноваційними стратегіями, тому дане питання хоч і розглянуте багатьма вченими відсутній систематизований аналіз усіх факторів розвитку.

Україна має великий потенціал і володіє значними ресурсними запасами, науковими та технічними можливостями, але відсутня ефективна система чіткого та ефективного управління наявними можливостями. На думку експертів в Україні, переймаючи досвід розвинених країн, доцільно використовувати інноваційні стратегії розвитку. Інновації та інноваційний розвиток передбачають застосування творчості та креативності, створення нових ідей, розробок. Але існування однієї ідеї не достатньо для ефективного та конкурентного розвитку підприємства. У сучасних умовах досить часто для підприємств важливо не лише бути генератором нових ідей, а й важливо знайти шлях втілення нововведень у діяльність підприємства. Інноваційні стратегії мають на меті збудувати план запровадження існуючих ідей у підприємницькій діяльності.

За Й. Шумпером інновація – це втілення в життя нової комбінації ресурсів (продуктивних сил), що здатна задовольнити нові потреби.

П. Друкер називає інновації особливим інструментом підприємців, засобами, які наділяють ресурси новою можливістю створювати багатства.

Вітчизняні дослідники Рогоза М.Є. та Вергал К.Ю. визначають інноваційні стратегії як одну зі складових економічної стратегії, що визначається як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики.

Інноваційна стратегія – це один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Виходячи із вищезазначеного, інноваційна стратегія являє собою такий комплексний план, яка має на меті досягнення цілей підприємства за допомогою нових технологій, засобів та методів діяльності, тобто таких, що ще не використовувались на даному підприємстві, у певній галузі та на ринку загалом.

Аналізуючи науково-теоретично досягнення вітчизняних та закордонних джерел можна припустити, що управління інноваційними стратегіями – це процес розробки чіткого алгоритму та послідовності впроваджень нововведень у діяльність компанії, впорядкована система стратегічного управління нововведеннями, яка має на меті вивчення основних напрямків діяльності й обґрунтування комплексу заходів щодо реалізації інноваційної стратегії.

Протягом останнього часу значно змінились теоретичні основи управління інноваціями, завдяки чому стратегія напрямлена на швидке пристосування до змін у ринковому середовищі.

Це зумовлює розгляд інноваційної стратегії як інструменту переорієнтації і розвитку підприємства, що визначає головний напрямок діяльності підприємства щодо формування та реалізації інноваційної стратегії на основі: визначення стратегічних цілей та задач з їх реалізації за допомогою сучасних ефективних засобів стратегічного менеджменту; досягнення запланованих стратегічних показників внаслідок свідомого вибору, планування та прогнозування інноваційної стратегії; адаптація підприємства до результатів постійних змін у ринковому середовищі; внесення відповідних коригувань в цілі та стратегію підприємства в цілому на основі нових умов і можливостей, що виникли внаслідок мінливості зовнішнього середовища.

Управління інноваційними стратегіями полягає не тільки у розробці стратегічного плану розвитку та контролю над його виконанням, а й у постійному корегуванні та вдосконаленні стратегії, тобто має як теоретичне, так і практичне значення.

Розробка майбутньої інноваційної стратегії може поєднувати у собі використання багатьох методів та інструментів, що дає змогу детально та адекватно оцінити реальну ситуацію та можливі перспективи. Невід’ємною складовою є проведення експериментів та досліджень зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Основні етапи розробки інноваційної стратегії підприємства:

Формування механізму стратегічного інноваційного розвитку потребує розуміння особливостей інноваційної стратегії, системи факторів, що на неї впливають, чіткого усвідомлення її місця і ролі у реалізації загальної стратегії підприємства. Водночас, хід розвитку кожного підприємства строго індивідуальний, а отже, кожне підприємство володіє індивідуальним набором ресурсів, не можна не враховувати вплив, який здійснює існуючий ресурсний набір на вибір стратегії підприємства.

Велику роль відіграє прийняття управлінських рішень в основі якого вибір однієї із можливих альтернатив розвитку підприємства.

Управлінський персонал приймаючи рішення про інноваційний розвиток повинен виходити з того, що для інноваційного підприємства характерні не окремі види нововведень, а цілий комплекс: технічні – нові технології, матеріали, устаткування, товар (послуги); організаційні – нові методи і форми організації різних видів діяльності; економічні – методи керування інноваційною діяльністю шляхом планування, фінансування, ціноутворення реклам; соціальні – різні форми активізації людського актора, а саме: стимулювання творчої діяльності, поліпшення умов праці, підвищення добробуту; юридичні – законодавство, оподаткування, нормативно-правові акти, що регулюють інноваційну діяльність.

Переваги та недоліки інноваційних стратегій:

Хоча інноваційні стратегії орієнтуються на створення місії, але містить планування підцілей, які мають бути досягнуті у короткостроковий період. Обов’язковою вимогою є підпорядкованість під цілей головній меті підприємства. Структурованість інноваційної стратегії дає змогу застосувати альтернативу у певній частині стратегії без шкоди іншим складовим.

Незважаючи на індивідуальний підхід до розробки інноваційних стратегій, існує певний розподіл за певними подібними ознаками, напрямками, методами побудови інноваційних стратегій.

Розрізняють найпоширеніші види інноваційних стратегій підприємства:

• традиційна – винятково підвищення якості продукції чи послуг;
• імітаційна – залучення інноваційних технологій за рахунок купівлі ліцензій;
• залежна – дрібні підприємства є підрядниками у крупніших щодо виробництва нового продукту, послуги або виробничого методу;
• опортуністська – пошук підприємством такого виду продукції чи послуги, який не потребує особливих витрат на дослідження і впровадження, але дає змогу упродовж певного періоду одноосібно працювати на ринку;
• оборонна – підвищення технічного рівня діяльності, впровадження досліджень і розробок не для лідируючого місця в певній галузі, а для утримання стабільної позиції серед інших підприємств у техніко-технологічному розвитку;
• наступальна – тріумф на ринку вимагає наявності висококваліфікованого персоналу, проведення масштабної внутрішньо організаційної роботи.

Отже, у сучасних умовах інноваційний стратегічний розвиток є невід’ємною складовою у плануванні діяльності підприємства, орієнтованого на успіх. Інноваційні стратегії надають підприємству багато переваг, у тому числі фактори зовнішнього та внутрішнього впливу, ресурсні перспективи, а також унікальні можливості здійснення діяльності за рахунок творчого підходу до створення нововведень. Від управління інноваційними стратегіями залежить ефективність результатів та позиціонування фірми на ринку.