Військово-промисловий комплекс

Військово-промисловий комплекс (ВПК) – союз монополій, що спеціалізуються на виготовленні зброї, вищих чиновників державного апарату та генералітету, які формують доктрини розв'язання війн і посилення гонки озброєнь, мілітаризованої науки, а також тих засобів масової інформації, що захищають інтереси реакційних войовничих сил. Найважливішим елементом ВПК є гігантські монополії – головні постачальники зброї та військового спорядження.

Вперше термін «ВПК» вжив президент США Д. Ейзенхауер. У західній економічній літературі існує звужене й розширене трактування ВПК. У першому випадку до складу ВПК зараховують військових підрядників, Пентагон і Конгрес США. У другому, крім названих, – ще тисячі дрібних підприємств і субпідрядників, торгові асоціації, профспілки, численну місцеву клієнтуру тощо. Розширене трактування ВПК прагне довести, що мілітаризованою є більшість суспільства. Насправді малі підприємства як субпідрядники гігантських військових концернів виконують незначний обсяг державних замовлень, привласнюють незначну частку прибутку. Гонку озброєнь, посилення мілітаризму західні вчені пояснюють, по-перше, психологією людей, їх прагненням до насильства, по-друге, прагненням індивідів до влади і панування, по третє, закономірностями розвитку військової технології. Причинами гонки озброєнь є боротьба гігантських монополій, окремих держав за економічний переділ світу, відносини приватнокапіталістичної власності, реакційна політика деяких розвинутих країн, їх прагнення розширити світовий ринок зброї і привласнити максимальні прибутки тощо. Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії Радянської армії в Ірані у 1946, у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в республіках колишнього СРСР, зовнішня політика СРСР, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Наприкінці XX ст. на військові цілі щороку витрачалося до 800 млрд. дол. Найбільшого розвитку ВПК набуває під час війни. В роки Першої світової війни прямі воєнні витрати США становили 14% національного доходу, а під час Другої – 43%, Німеччини – відповідно 42% і 68%, Великобританії – 37% і 56%. Основою ВПК є крупні монополії, що спеціалізуються на виготовленні зброї. У США частка перших 100 гігантських корпорацій у замовленнях Пентагону становить до 65%. Ядро військового бізнесу – приблизно 10 військово-промислових корпорацій, на які наприкінці 90-х припадало до 50% основних контрактів. Норма прибутку гігантських військово-промислових концернів як мінімум удвічі перевищувала аналогічний показник невійськових корпорацій. У ФРН наприкінці 80-х із 27 основних виробників зброї 19 входили до складу 100 найкрупніших промислових підприємств. Про посилення ролі ВПК у деяких розвинутих країнах свідчить зростання витрат на гонку озброєнь. Так, у США військові витрати за 1938–96 зросли з 1 до понад 280 млрд. дол. У 1985 вони становили 400 млрд. дол. У колишньому СРСР військові виграти наприкінці 80-х становили 250 млрд. крб. Загальні прямі витрати НАТО з 1960 по 1996 зросли з 64,9 до понад 500 млрд. дол. За період 1949-95 прямі військові витрати лише США перевищили 9 трлн дол. Водночас на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно тільки 1,2 млрд. дол. Для виправдання гонки озброєнь ідеологи ВПК стверджують, що такі витрати є важливою рушійною силою економічного прогресу, сприяють процвітанню національної економіки, зменшують безробіття, стимулюють наукові дослідження тощо. У США військовими НДДКР безпосередньо зайнято до 30% усіх учених та інженерів, у т. ч. понад 30% математиків, до 45% фізиків та інженерів у галузі авіації та космонавтки. Але військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки майже втратили зв'язок з цивільним виробництвом. Щорічні витрати на гонку озброєнь у сумі понад 750 млрд. дол. дорівнюють витратам праці в сумі понад 100 млн. людино-років. Лише у регулярних військах перебуває майже 25 млн. осіб. Зростання військових витрат не лише не зменшує, а навпаки, збільшує армію безробітних. Якщо на кожний мільярд доларів у військовій промисловості США можна створити 75 тис. робочих місць, то у будівництві – 100 тис , у сфері виробництва товарів широкого вжитку – 112 тис., у сфері охорони здоров'я – 130 тис. і у сфері освіти – 187 тис. робочих місць. На виготовлення зброї витрачаються дефіцитні ресурси. Зростання військових витрат посилює інфляцію, зменшує соціальні витрати, життєвий рівень населення, збільшує дефіцит державного бюджету та платіжного балансу, загрожує демократичним тенденціям в економіці тощо. Кожної хвилини на гонку озброєнь у світі витрачають понад 1 млн. дол., а за цей же час помирають від голоду майже 30 дітей. Після розпаду СРСР в Україні залишалося до 30% його ВПК, приблизно 80% підприємств галузей машинобудування були зайняті виробництвом зброї. Для суверенної держави – це величезний тягар, що стримує процес перебудови економіки. Тому одним із першочергових завдань у цій сфері є економічна конверсія, скорочення ВПК до оптимальних розмірів. З 1992 по 1996 Україна скоротила оборонний бюджет більш як у 5 разів, у т.ч. у 1994-96 – на 32%. Водночас у Польщі в 1994-96 військові витрати зросли на 31%, у Молдові – на 47%, у Словаччині за 1994-95 – на 17%, в Румунії лише за 1995 – на 18% (причому оборонний бюджет її удвічі більший за військові витрати в Україні, хоча кількість населення у цій країні у 2 рази менша, ніж в Україні), в Росії за 1995-96 – на 17,1%.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.