Виробничо-територіальний, або територіально-виробничий, комплекс (ВТК)

Виробничо-територіальний, або територіально-виробничий, комплекс (ВТК) – форма просторової організації продуктивних сил суспільства, що якнайповніше відповідає завданням їх розвитку в умовах науково-технічного прогресу. ВТК – це сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених галузей матеріального виробництва на конкретній території. Економічна єдність ВТК створюється виробничими зв'язками підприємств, використанням загальнорайонних природних та економічних ресурсів і умов, а також загальною схемою розселення населення.

За ступенем охоплення території ВТК поділяють на глобальні (народногосподарський комплекс держави), регіональні (територіально-господарський комплекс певного регіону) і локальні (економічний вузол). Своєрідними блоками ВТК є територіальні галузеві й міжгалузеві комплекси. Конкретні ВТК – це переважно наслідок складної взаємодії як внутрішніх (щодо меж: виробничого комплексу) джерел розвитку (місцевих природних і трудових ресурсів, нагромаджених фондів промисловості, сільського господарства і транспорту), так і зовнішньо-територіальних відносин (міжрайонні зв'язки) з мобільних елементів виробництва. Кожний із таксономічних рівнів ВТК має свою систему організації виробничо-територіальних зв'язків, ступінь замкнутості. Важливий параметр ВТК – характер територіальної організації основних елементів його структури, передусім промислових вузлів і компактних груп сільськогосподарських підприємств, а також споруд виробничої інфраструктури, які їх об'єднують. Промислові та агропромислові комбінати, що їх утворюють підприємства і які взаємодіють за виробничо-технологічним принципом, комплекси переробних і обробних підприємств, що використовують або спільну сировинну базу, або єдине джерело робочої сили, або працюють на одного споживача, є локальними функціональними елементами ВТК. Територіальне зосередження їх може мати концентрований або дисперсійний характер. У районах з високою концентрацією цінних природних ресурсів активно формуються ВТК загальнодержавного значення на території Північно-Східного району – нафтохімічні комплекси (Кременчук, Суми), агропромислові комплекси, бази будівельної індустрії, машинобудування (Харків, Полтава), система внутріпромислових і магістральних нафтопромислів і газопроводів. У Східному і Придніпровському районах – вугільно-металургійний і машинобудівний комплекси, різноманітні підприємства (об'єднання) хімічної індустрії, агропромисловий комплекс, будівельна індустрія, транспортні системи. В Південному районі – транспортний комплекс (морський і річковий, залізничний і автомобільний, трубопровідний), система портів і портового господарства, машинобудування, агропромисловий комплекс та ін. У Західному районі – хімічний комплекс (Новий Роздол, Калуш, Стебник, Львів, Дрогобич, Червоноград, Новояворівськ), лісопромисловий та агропромисловий комплекси, рекреаційний комплекс, будівельний комплекс і машинобудування. Це найбільший в Україні район видобутку і переробки сірки, виробництва мінеральних добрив тощо. У межах цих економічних районів та наявних у них ВТК існують численні економічні агломерації, вузли й кущі – внутрірайонні таксономічні одиниці, що мають свої особливості розвитку й функціонування. Крім суто територіальної організації, для всіх комплексів та їх таксономічних підрозділів характерна і виробничо-функціональна структура. Елементами ВТК є конкретні галузеві, внутрігалузеві й міжгалузеві виробничі комплекси, народногосподарські комплекси. За конкретними функціями їх можна об'єднати у дві основні групи. Перша – комплекси, що мають виробничий характер, друга – комплекси, що мають соціальний характер. Окремо виділяють комплекси, які мають допоміжний і обслуговуючий характер. Типово економічними або виробничо-територіальними комплексами є агропромисловий, лісовиробничий, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний, паливно-енергетичний, будівельно-індустріальний, транспортний, водогосподарський, еколого-економічний. Промисловість, сільське й лісове господарство належать до основних галузей народного господарства, решта – до допоміжних і обслуговуючих. До комплексів, що мають соціальний характер, відносять науковий, культурно-освітній, соціально-побутовий, державно-адміністративний. У свою чергу, міжгалузеві комплекси поділяють на галузеві та внутрігалузеві. Але це не означає, що всі міжгалузеві комплекси повинні бути в складі районних чи внутрірайонних комплексів або навіть у народногосподарському комплексі України. Конкретні комплекси в одних випадках містять більше елементів, в інших – менше. Все залежить від природних умов і ресурсів та ефективності їх використання й застосування, історичних особливостей розвитку конкретної території, потреб господарства сусідніх економічних районів і України загалом, а також зарубіжних країн.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.