Імпорт
Імпорт – (лат. importare – ввозити) – ввезення з-за кордону товарів, послуг, технологій, капіталу, цінних паперів для реалізації га застосування на внутрішньому ринку. В основі імпорту – міжнародний поділ праці, природні умови (наявність мінеральних та сільськогосподарських ресурсів тощо), рівень розвитку продуктивних сил та інші фактори. Обсяг імпорту також залежить від розміру експортної виручки, економічної кон'юнктури, валютних резервів країни і товарів в Україну в колишньому СРСР був зумовлений існуванням єдиного народногосподарського комплексу, адміністративно-командними методами управління імпортно-експортними операціями кожної республіки з єдиного центру (Москви), наявністю деяких економічно необґрунтованих (зустрічні перевезення тощо) господарських зв'язків України з іншими республіками. Так, виплавляючи 35% усієї загальносоюзної сталі, 41% чавуну, Україна ввозила 25% металів і 43% металевих виробів. У 1989 із загальної суми ввезеної в Україну продукції 68,3% становили засоби виробництва, 31,7% – предмети споживання. Питома вага імпорту продукції машинобудування та металообробки у споживанні – по 31%. Від'ємний торговий баланс був у 1990 з автомобілями, енергетичним, металургійним, верстатним, ливарним, автомобільним машинобудуванням, з устаткуванням для легкої, харчової промисловості, з виробництвом інструментів, кабельних виробів та іншими видами продукції. Зокрема, в Україну ввозилося майже 70% інструментів, верстатів і токарного устаткування, половина ковальсько-пресового устаткування. Загалом за рахунок імпорту формувалося 60-80% ресурсів для випуску енергетичного, ковальсько-пресового і ливарного устаткування, електричних і кабельних виробів. У хімічній промисловості республіка повністю залежала від постачання каучуку, на 50-60% – синтетичних волокон пластмас, гірничо-хімічної сировини, барвників, на 30-80% – від ввезення продуктів основної хімії та мінеральних добрив. Найбільша залежність економіки України від імпорту спричинена ввезенням енергоносіїв. На початку 90-х було імпортовано 47 млн. т нафти (з 50 необхідних для нормального функціонування народного господарства), 100 млн. куб. м природного газу (з 120 млн. куб. м), приблизно 35 млн. т коксівного вугілля, 75% всіх лісоматеріалів.
З колишніми республіками Україна мала активне торговельне сальдо в сумі 3,6 млрд. крб., а зовнішньоекономічна діяльність характеризувалася пасивним сальдо в сумі 6,5 млрд. дол. У 1989-94 ситуація значно погіршилася через зростання цін на енергоносії до рівня світових та скорочення експорту промислової продукції з України. Так, у 1990-93 цінові пропорції на продукти первинної обробки і готову продукцію, яку переважно експортує Україна, та енергоресурси які вона змушена імпортувати, суттєво змінилися. На першу групу товарів ціни становили 8-30% від світового рівня, а на енергоресурси – лише 3%. Щодо рівня світових цін Росія мала лаг для підвищення цін приблизно у 33 рази, а Україна – лише в 3-12 разів. Оскільки переважну кількість енергоносіїв Україна імпортує з Росії, то найбільший від'ємний торговельний баланс вона має з нею. У 1993 він становив 12,6 млрд. крб. (майже 2 млрд. дол.). У 1994 борги України Росії за нафту і газ сягнули 1,7 млрд. дол. Через надмірне зростання імпорту в 1992-95 від'ємне сальдо в зовнішній торгівлі України становило 6,5 млрд. дол., а коефіцієнт її залежності від імпорту збільшився з 14% до 43%. У 1997 від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами зменшилося на 12,1% і становило 2,9 млрд. дол. Водночас імпорт товарів з країн колишнього СРСР зменшився з 64,6% у 1996 до 60% у 1997 і зріс з інших країн світу. На імпорт мінерального палива, нафти та продуктів й переробки в 1997 припадало 45,6%, на імпорт машин та устаткування – 15,2%. Радикально зменшив би і енергоносіїв перехід економіки України на енергозберігаючі технології. Так, Франція виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, ніж Україна, але споживає при цьому втричі менше газу. За споживанням газу на душу населення Україна випереджає Японію у 5 разів, Німеччину – у 2 рази.
Перехід на нові технології передбачає докорінну трансформацію технологічного способу виробництва, тобто перехід від технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, до технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці. Водночас для значного скорочення і енергоносіїв Україні необхідно:
- максимально збільшити видобуток нафти на діючих родовищах, значно підвищити коефіцієнт видобутку;
- виробляти бензин, солярку, інші паливно-мастильні матеріали з малоефективного, низькосортного вугілля, яке не коксується і не спікається;
- перевести з газу на вугілля частину електростанцій;
- виробляти етиловий спирт, сировиною для якого можуть бути продукція та відходи сільськогосподарських підприємств, переробних заводів;
- використовувати відходне тепло на газонагнітальних станціях з газотурбінними двигунами. Крім того, доцільно на малих електростанціях виробляти водночас тепло та електричну енергію;
- використовувати нетрадиційні джерела енергії;
- відкривати і розробляти нові родовища нафти і газу;
- розвивати атомну енергетику;
- здійснити комплекс заходів щодо економії палива та електроенергії у будівництві й промисловості будівельних матеріалів;
- брати плату за транспортування енергоносіїв через територію України відповідно до світових цін;
- обмежити імпорт продукції чорної металурги, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виробів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, домагатися міжнародних сертифікатів на вітчизняну продукцію;
- оптимізувати політику щодо імпорту стратегічних для України товарів нафтопродуктів, лісу, кольорових металів, целюлози та ін.;
- більше виготовляти імпортозамінної продукції (зернових, кормо- й картоплезбиральних комбайнів, тролейбусів, автобусів, холодильників, автомобілів тощо).
З часу розгортання НТР в імпорті розвинутих країн світу зростає частка машин і устаткування, що пов'язано з поглибленням одиничного поділу праці на міжнародній основі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Так, у машинобудівній та електротехнічній промисловості Франції на поставки з кооперації припадає до 60% вартості готової продукції і регулюється митними тарифами, квотуванням і ліцензуванням продукції.
В обсяг імпорту входить зворотне ввезення з-за кордону товарів вітчизняного виробництва, які не підлягали там переробці – реімпорт. Зростаючу роль у сучасних умовах відіграє імпорт різноманітних послуг туризму, консалтингових, аудиторських тощо. Імпорт в оптимальних обсягах сприяє економії робочого часу, зростанню продуктивності пращ, зниженню витрат виробництва, якнайповнішому задоволенню потреб населення.
Видимий імпорт
Видимий імпорт – товари, фактично ввезені в крашу та продані на и території.
Імпорт заміщення
Імпорт заміщення – зменшення або припинення імпорту товару внаслідок організації його виробництва всередині країни.
Невидимий імпорт
Невидимий імпорт – імпорт різноманітних послуг, оплачених в іноземній валюті.
Опосередкований імпорт
Опосередкований імпорт – імпорт комплектуючих виробів, деталей або напівфабрикатів, що використовуються в імпортованих машинах та устаткуванні.
Спеціальний імпорт
Спеціальний імпорт – загальний імпорт товарів за винятком їх реекспорту – імпорту для внутрішнього споживання.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.