Механізми та інструменти з управління аграрними ризиками
Аграрні реформи та становлення ринкових взаємовідносин, зміна форм власності та форм господарювання значно збільшують ступінь невизначеності соціально-економічних процесів в сільському господарстві і, відповідно, підсилюють вплив ризиків на аграрний бізнес. Зростає вплив макроекономічних рішень на діяльність кожного сільськогосподарського виробника. Ризик є об’єктивним елементом підприємницької діяльності. Але в сільськогосподарському виробництві ризик є значно більшим в силу ознак, характерних тільки для цього виду господарювання. Сезонність виробництва, довгий термін обігу капіталу, значна залежність від природнокліматичних умов, велика кількість суб’єктів господарювання, неможливість узгодження між ними всіх видів діяльності – це далеко не повний перелік всіх його чинників.
Для мінімізації ризиків та захисту сільгоспвиробників від їх впливу всі наявні механізми та інструменти з управління аграрними ризиками можна розподілити на три рівня:
- Перший рівень – це інструменти, якими сільгоспвиробник може скористуватися сам – застосування ефективних агро технологій, раціональне використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин, обґрунтоване забезпечення технікою та висококваліфікованими спеціалістами, диверсифікація виробництва та кооперація, створення маркетингових схем, вертикально орієнтованих підприємств тощо.
- Другий рівень – інструменти, для використання яких сільгоспвиробник повинен звернутися до приватного сектора.
- Третій рівень – макроекономічні методи, в основі яких лежить регуляторна політика уряду на аграрному ринку та державні програми підтримки агарного сектору складають третій рівень системи мінімізації ризиків.
Розглянемо наявні механізми та інструменти мінімізації виробничих та ринкових ризиків:
- Диверсифікація сільськогосподарського виробництва. Диверсифікація, як власне і спеціалізація, є інструментом зниження існуючих ризиків, та, відповідно, сталого розвитку підприємства. Для мінімізації ризиків та отримання стабільних фінансових результатів сільськогосподарське підприємство може вибрати поглиблену спеціалізацію, зберегти існуючі способи та обсяги виробництва або піти шляхом диверсифікації своєї діяльності. Виділяють наступні види диверсифікації:
- Традиційна сільськогосподарська диверсифікація передбачає переробку сільськогосподарської продукції.
- Диверсифікація через виробництво нетрадиційної продукції – це вирощування нетрадиційних сільськогосподарських культур та тварин.
- Диверсифікація шляхом виробництва несільськогосподарської продукції та надання послуг.
- Фінансово-кредитне забезпечення. На даний час рівень розвитку фінансово-кредитної інфраструктури є одним з найважливіших питань у сільськогосподарському виробництві. При недостатній забезпеченості власними фінансовими ресурсами та обмеженій можливості їх залучення неможливе ведення ефективного виробництва та забезпечення прибутковості агробізнесу. Невирішеними залишаються питання власності на землі сільськогосподарського призначення, нерозвиненості ринку землі, значної зношеності та моральної застарілості основних фондів. Відсутність ринку землі унеможливлює її використання в якості застави для отримання кредиту, що стримує розвиток довготермінового кредитування.
- Страхування ризиків сільськогосподарського комплексу. Головна мета страхування агроризиків – це компенсувати сільгоспвиробнику майнові збитки врожаю, що виникли через вплив природно-кліматичних ризиків. Іншою метою страхування є покращення фінансового становища аграріїв, забезпечення кращого доступу до кредитних ресурсів.
Сьогоднішня фінансова потужність вітчизняних страхових компаній є недостатньою для виплати відшкодувань аграріям при настанні страхових випадків, спричинених дією системних ризиків.
Джерело: Зигало О.О. «Механізми та інструменти з управління аграрними ризиками»