Золото

Золото – коштовний благородний метал, що має унікальні фізичні й хімічні властивості не ржавіє не окислюється, не темніє (як срібло), є добрим тепло- та енергопровідником, однорідний, міцний, легко піддається обробці, гарний на вигляд (інтенсивного жовтого кольору), залежно від домішок має різні відтінки.

Слово «золото» у слов'янських та інших індоєвропейських мовах має корінь, що означає жовтий колір. У Біблії це слово вживається майже 4 тис. разів. З економічного погляду, золото впродовж певного періоду існування товарного виробництва виконує роль загального еквівалента тобто виражає вартість товарів. При цьому воно набуває особливої споживчої вартості, стає грошовим товаром. Для виконання цієї ролі значна кількість золота використовується для виготовлення монет та золотих злитків, які становлять золотий запас держави. З часом золоті монети стиралися. Впродовж понад 2500 років перебування їх в обігу втрати золота перевищили 2000 т. Завдяки природним властивостям золото використовують у радіоелектроніці, космічній технологи, сучасних засобах зв'язку, приладобудуванні. Як метал з корисними природними властивостями золото використовують майже 6 тис. років (за цей час видобуто приблизно 100 тис. т золота). Спершу – для виготовлення прикрас відтак – як засіб збереження і накопичення багатства. Окремих рис грошей золото набуло приблизно 4,5 тис років тому, а перша монети з'явилися в 1500 до не у Китаї, відтак Єгипті, Індії, Давній Греції (VIII–VII ст. до н. е.). Проте основним грошовим еквівалентом у давні та середні віки були шкури хутрового звіра, худоба сіль тощо. Тому не дивно, що латинське слово «pecunia» (гроші) походить від слова «pecus» (худоба).

Вперше золоту валюту наприкінці XVIII ст. запровадили у Великобританії. В Америці у XVIII ст. основною грошовою одиницею був фунт тютюну. Лише у другій половині XIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Намагання держав маги якнайбільше золото спричинило численні колоніальні й торгові війни. Багаті родовища золота було відкрито в середині XIX ст. у Каліфорнії (США) та Австралії, а в 80-х – у Південній Африці. Зростання видобутку золота і надходження його з цих країн і континентів прискорило витіснення срібла з обігу й перехід до золотого монометалізму. Питома вага золота – 19,3 г/куб. см. Важчі за золото лише метали платинової групи. У стандартних шматках монетарного (валютного) золота міститься лише 0,01% домішок. У промисловості, ювелірній справі й для карбування монет золото використовується у сплавах, як правило, з додаванням срібла, міді й нікелю. Вміст золота у сплаві називають пробою. У багатьох країнах вона виражається кількістю часток золота у 1000 частках сплаву. Так, проба стандартних брусків золота доходить до 999,9. Американська золота монета номіналом у 20 дол. карбувалась із золота 900-ї проби. Маса її становила 33,447 г, а місткість золота у ній – 30,093 г. У царській золотій монеті вартістю 5 крб. було 3,871 г чистого золота. Монетарне золото виконує техніко-економічну підфункцію масштабу цін – шкали для вираження вагових кількостей металу.

Певна кількість золота отримувала при цьому відповідну назву (у США, наприклад, до 1933 1,505 г чистого золота називали «доларом»). До Першої світової війни майже 50% видобутого золота спрямовувалося на карбування монет, решта зосереджувалася в центральних банках і казначействах для забезпечення кредиту й паперових грошей. В обох випадках золото набувало грошове і форми. Всього в XIX ст. у світі було видобуто приблизно 12 тис. т золота. З початком Першої світової війни більшість країн припинили карбування монет І обмежили розмін паперових грошей на золото. Остаточно такий обмін було скасовано під час кризи 1929–33, і золото перестало бути грошима у внутрішній економіці. Воно зосереджувалося в державних фондах і центральних банках і використовувалося для погашення міжнародних боргів. У 1945 майже 30 тис. т золото було зосереджено у централізованих сховищах, з них до 18 тис. т – у США. Після Другої світової війни уряд США гарантував іншим державам обмін їх доларових активів на золото за твердим співвідношенням. Так, наприкінці 90-х центральні банки зосередили у себе понад 30 тис. т золота. У 1971 вони відмовилися від цього зобов'язання, що означало остаточний розрив валютної системи із золотом. Водночас це був певною мірою розрив кредитно-паперових грошей із золота. Проте й досі центральні банки зберігають свої запаси металу як найнадійніший резерв міжнародних платіжних засобів і в разі потреби продають його або дають під заставу для забезпечення позик за ринковими цінами. До 1971 існувала офіційна ціна золота, яка становила 35 дол. за трійську унцію (31,1 г). За 10 наступних років ціна золота зросла майже у 25 разів і досягла 850 дол. за унцію, наприкінці 1933 – майже 380 дол., а в 1995 – 380 дол. за одну унцію. Наприкінці 90-х межею рентабельного видобутку золота вважали копальню, в якій вміст золота становить до 5 г на 1 т. В середньому в 1 т речовини земної кори міститься 4 мг золота, що в тисячі разів менше, ніж вміст міді, цинку та інших металів. Окремі копальні у Південній Африці містили до 30 г золота на 1 т. Щороку в світі видобувають майже 1000 г золота, причому половину його – у Південній Африці. Найбільший самородок 3 вагою 193 кг було знайдено в середині XIX ст. у Бразилії. З втратою зв'язку золота з кредитно-паперовими грошима суттєво змінюється структура грошової маси у розвинутих країнах Заходу. Так, у США, Великобританії та Франції в 1815 частка золота у грошовій масі становила 33%, у 1872 – 28%, у 1910 – 10%, а з 1970 воно (як і срібло) повністю відсутнє. Частка срібла у грошовій масі у 1815 становила 34%, 1872 –13%, у 1913 – 3%. Водночас частка банкнот і розмінної монети у 1815 дорівнювала 26%, у 1872 – 32%,1913 – 19%, у 1980 – 25%. Найбільшу питому вагу у грошовій масі цих країн мають поточні рахунки у банках. Якщо у 1815 вони дорівнювали 6%, 1872 –27%, 1913 – 68%, то наприкінці 90-х – до 75%. Сучасні гроші мають здебільшого форму записів на рахунках у банках і використовуються для безготівкових розрахунків. Нерідко вони існують у формі сигналів у пам'яті комп'ютера, а їх обіг здійснюється набором кодів тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.