Золотий стандарт
Золотий стандарт – грошова система, що ґрунтується на виконанні золотом ролі загального еквівалента та її законодавчому закріпленні. Золотий стандарт вперше було встановлено урядом Англії в 1816, у Німеччині – в 1871-73, у США – в 1873, у Франції – у 1878, в Японії та Росії – у 1897. Золотий стандарт існував у формі золотомонетного, золотозлиткового і золотодевізного. Золотомонетна форма золотого стандарту набула поширення в останні десятиліття епохи вільної конкуренції й передбачала виконання золотом усіх функцій грошей, вільний обіг у внутрішньому грошовому обігу золотих монет, які є головною формою (кредитно-паперові гроші відіграють підпорядковану роль), вільний обмін на золото всіх замінників грошей (кредитних, паперових, грошей з інших металів) за номіналом, законодавче встановлення золотого вмісту кожної грошової одиниці, вільне ввезення з-за кордону і вивезення золота за кордон, визначення цін усіх товарів у золотих одиницях, стабільність курсів національної валюти і відсутність інфляції у мирний час, вільне карбування золотих монет для будь-яких власників.
Золотомонетна форма золотого стандарту мала свої позитивні й негативні аспекти. Позитивні – стабільність валютних курсів і стійкість проти інфляції. За функціонування цієї форми золотого стандарту реалізація товарів здійснюється за цінами, які в середньому відповідають вартості цих товарів Золото, маючи власну вартість, є важливим фактором капіталістичного ціноутворення. За наявності зайвих золотих монет вони перетворювалися на скарб, а із збільшенням обсягів товарообігу поверталися в обіг. Цей механізм також сприяв розвитку кредитної системи (кредитні гроші завжди могли бути перетворені на золото), зростанню міжнародної торгівлі, гальмував валютні спекуляції, зловживання тощо.
Негативні аспекти золотомонетної форми золотого стандарту:
- стримування на певному етапі еволюції капіталізму (на етапі переходу домонополістичного капіталізму в монополістичний) розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. За панування гігантських корпорацій на новий рівень підноситься суспільний характер виробництва, посилюються його спеціалізація та кооперування, розширюється обсяг внутрішнього ринку, масштаби товарно-грошових відносин, що потребувало значно більших обсягів засобів обігу і платежу, а золото перешкоджало реалізації сукупного суспільного продукту, зменшувало його вартість. Ця суперечність загострилася і через те, що під час Першої світової війни зменшився видобуток золота, а в передкризові 20-ті XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило у середньому на 25% менше золота, ніж до війни,
- внаслідок вільного вивезення за кордон і ввезення золота з-за кордону відбувається концентрація основної маси його в декількох країнах, посилюється нерівномірність економічного розвитку країн світу (в 1913 у США, Великобританії та Франції було зосереджено понад 60% світового монетного золота),
- обіг повноцінних грошей спричиняв значне зростання витрат обігу,
- під час економічних криз зниження рівня виробництва і платоспроможного попиту не супроводжувалося (внаслідок панування монополій) значним зниженням цін, що порушувало традиційний механізм функціонування економічної системи, поглиблювало економічну кризу. Це стримувало розвиток продуктивних сил розширене відтворення і призвело до переходу від золотомонетної форми золотого стандарту до золотозлиткової.
Під час Першої світової війни у воюючих країнах (крім США) припинили обмін банкнот на золото, воно було вилучене з обігу. Спочатку обмежили, а відтак заборонили вільне карбування золотих монет на державних золотих дворах. Не допускалося вільне вивезення золота за кордон Уряди багатьох країн почали значно ширше застосовувати емісію паперових грошей. Водночас допускався обмін банкнот на золото у великих сумах і лише на золоті злитки (вагою приблизно 12,5 кг). Право обміну мали переважно великі банки. У Великобританії такий злиток обмінювався на 1700 фунтів стерлінгів, у Франції – 115 тис франків. Це сприяло зростанню могутності великих банків. Золото використовувалося лише в оптовій і міжнародній торгівлі, а золотий стандарт існував в «урізаній» формі. У США, незважаючи на скасування більшістю країн золотомонетної форми золотого стандарту, вона існувала ще майже два десятиліття. В країнах, які мали значні запаси золота, було запроваджено золотозлиткову форму золотого стандарту, в інших – золотодевізну (або золотовалютну). Золотозлиткова форма проіснувала у Франції лише до 1937. Перехід до нової форми був зумовлений поглибленням суперечностей між проблемами розвитку торгівлі (внутрішньої та зовнішньої) й вузькими межами золотозлиткової форми золотого стандарту виконувати функції грошей. За золотодевізної форми обмін національних грошей на золото скасовується, а центральним банкам дозволялося розмінювати свої банкноти на іноземну валюту (або девізи), яка розмінювалася на золоті злитки. Такою валютою після 1936 був лише американський долар, що, по суті, означало існування золотодоларового стандарту. Центральні органи країн, що мали цю валюту, здобули право офіційно обмінювати її на золоті злитки за твердою ціною американського казначейства. Це означало посилення державної власності на валюти і панування цієї форми власності на монетарне золото. Золотодевізний стандарт було запроваджено у Німеччині, Австрії та деяких інших країнах. В них у довоєнні, воєнні та повоєнні роки спостерігався доларовий «голод», а тому незначними були й запаси золота. Водночас США зосередили в себе наприкінці 40-х понад 70% золотих резервів країн Заходу. Внаслідок цього валюти більшості капіталістичних країн перебували в залежності від американського долара (його знецінення означало послаблення інших валют). Золотодевізний стандарт було скасовано в більшості розвинутих країн під час економічної кризи 1929-33.
Згідно з Бреттон-Вудською угодою золото залишалось основною формою міжнародних резервів і засобом погашення дефіциту платіжного балансу. Кожна країна зобов'язувалася закріпити золотий вміст своєї національної валюти і підгримувати його. Проте це не означало збереження золотозлиткової форми золотого стандарту. Окремі її елементи збереглися лише для американського долара. Золото перестало бути засобом міжнародного грошового обігу, ціни на товари більше не залежали від його вартості. Валюти інших держав (крім США) зберегли деякі ознаки золотодевізного стандарту їх можна було обміняти на долари, а відтак і на золото, вони мали фіксовані доларові паритети. Проте ці валюти не мали офіційно зафіксованого золотого вмісту, не обмінювалися на золото для жодних суб'єктів власності (приватної, колективної чи державної).
Золотодоларовий стандарт офіційно припинив своє існування у 1971 із скасуванням США обміну доларів на золото. З 1978 МВФ не фіксує золотого вмісту національних валют країн, які були членами цієї організації.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.