Напрямки підвищення конкурентоспроможності економіки України

В сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя вагомого значення набуває питання конкурентоспроможності національних економічних систем. Сталий розвиток економіки будь-якої країни передбачає наявність сприятливих умов для функціонування, а також підвищення адаптивності до змін навколишнього середовища та постійне збільшення конкурентних переваг. На сьогоднішній день відображаються зміни структури світової економіки та міжнародних економічних зв’язків, що обумовлено передусім динамічним розвитком інтеграційних процесів, зміною ринкових тенденцій, а також характером конкуренції.

Актуальною проблемою, що постає перед Україною є обґрунтування напрямків підвищення конкурентоспроможності та завоювання міцних позицій на міжнародному ринку. Адже, забезпечення конкурентоспроможності економіки є пріоритетним завданням будь-якої держави, яка дбає про місце на світовому ринку та своє економічне зростання.

Серед робіт, що висвітлюють теоретичні аспекти конкурентоспроможності та формування конкурентних переваг слід відзначити праці І. Багрової, В. Бирського, М. Гальвановського, Н. Гражевської, В. Жуковської, І. Ладунка, І. Піддубного, Ю. Полунаєва, М. Портера, І. Трофімової, О. Царенко та ін. Щодо питань конкурентоспроможності України, слід відмітити праці Л. Антонюк, В. Бодрова, І. Крючкова, А. Філіпенко, С. Хамініча, В. Юзби та ін. Наукові дослідження в основному стосуються питань з’ясування сутності поняття конкурентоспроможності національної економіки, визначенню особливостей формування конкурентних переваг країн, а також оцінці конкурентоспроможності національної економіки. Однак залишаються поза увагою питання щодо визначення напрямів підвищення глобальної конкурентоспроможності України на світових ринках в післякризовий період.

Конкурентоспроможність національної економіки як одна з базових економічних категорій є предметом численних дискусій. Узагальнюючи існуючі підходи стосовно визначення конкурентоспроможності національної економіки, можна стверджувати, що це економічна категорія, яка характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів.

Після тривалої економічної кризи Україна повертається до 73-ього місця індексу глобальної конкурентоспроможності в цьому (2012) році. Конкурентоспроможність країни стала вища завдяки здоровішого макроекономічного довкілля, ніж в попередніх роках. Бюджетний дефіцит був скорочений до 2,7 відсотків ВВП в 2011, у відношенні боргу у % ВВП дещо впало, а інфляція була зменшена, хоча вона все ще залишається досить високою – майже 8 відсотків. В цілому, Україна підтримує свою конкурентоспроможність, яка заснована на її великому (38-ому) розміру ринку і грунтовної освітньої системи, яка забезпечує, легкий доступ до усіх рівнів освіти (займає 47-е місце у вищій освіті і навчанні і 54-е в початковій освіті). Добрі результати в освіті забезпечують основу для подальшого розвитку інноваційних можливостей країни (71-е). Щоб мати серйознішу основу для економічного зростання Україна повинна звернутися до рішення головних проблем. Можливо, найголовнішою проблемою країни є необхідність перебудови своєї інституціональної структури, яка не є опорою для розвитку, оскільки вона страждає від бюрократизму, недостатньої прозорості і фаворитизму. Україна могла б стати ефективнішою в майбутньому у разі встановлення більшої конкурентності на ринках товарів і послуг (117-е) і продовження реформи фінансового і банківського сектора (114-е).

Перелік проблем, що не дозволяють ефективно розвиватися відповідно до рівня освіти населення : розвиток інституцій - 132 місце з 144 країн, тут практично усі складові показники для державного сектора (права власності, нецільове використання бюджетних коштів, Довіра громадськості до політиків, хабарі та неформальні платежі, незалежність судової системи, фаворитизм у рішеннях чиновників, Тягар адміністративного регулювання, ефективність правової системи у врегулюванні суперечок, прозорість політики держорганів, надійність роботи правоохоронних органів та інші) і для приватного сектора (корпоративна етика, рівень стандартів аудиту та звітності, ефективність корпоративного керівництва, захист інтересів міноритарних акціонерів, надійність захисту інвесторів) близькі до вказаного середнього.

У розвитку інфраструктури (65 -е місце) найгірший показник: стан доріг – 137 місце.

У розвитку системи охорони здоров'я і початкової освіти (62-е місце) найгірші показники: розповсюдження ВІЛ 109 місце, тривалість життя 94 -е місце, захворювання туберкульозом 92 місце, охоплення початковою освітою – 90 місце.

У розвитку вищої освіти і професійного навчання (47-е місце) найгірші показники: якість шкіл бізнесу 117-е місце, підвищення кваліфікації персоналу 106-е місце, доступність дослідницьких послуг і навчання 98-е місце.

У розвитку ефективності ринку товарів (117 -е місце), основним складовим якого є конкурентність (ынтенсивність конкуренції на внутрішньму ринку, ступінь монополізації ринку, ефективність антимонопольної політики, вплив оподаткування, кількість процедур та година необхідний для відкриття бізнесу, торговельні бар'єри, митні тарифи та ін.) з показником 134 -е місце.

У розвитку ефективності ринку праці, що має в цілому непоганий показник 62- е місце, викликає заклопотаність 131 місце по витоку мізків, і таке ж місце для показника – ставка на профессійне управління, а так само 111 місце за показником – співпраця у відносинах працівник – працедавець.

У розвитку фінансового ринку (114-е місце) особливе занепокоєння викликає 142 місце в показнику надійність банків, Доступність фінансових послуг – 113-е місце, отримання фінансування на внутрішньому фондовому – 129, доступність венчурного капіталу – 106, регулювання фондового ринку – 124.

Розвиток технологічного рівня (81-е місце) включає технологічну адаптуємость 93 місце, а також прямі іноземні інвестиції та передача технологій – 109 місце.

Рівень розвитку бізнес-процесів (91-е місце) отримав місце нижче за середнє за рахунок низьких показників: рівень розвитку бізнес-кластерів – 127, природа конкурентної переваги – 109, готовність делегувати повноваження – 118.

Розвиток ынновації – 71 місце могло буть краще, якби були кращі показники: витрати комапній на НДДКР – 104-е місце та держзакупівля високотехнологічної продукції – 97 е місце.

Основними причинами зниження індексу конкурентоспроможності України є падінням попиту на експортну продукцію, девальвація гривні і нестабільність фінансової системи. Сукупність названих факторів призводить до погіршення макроекономічних показників і слабкості фінансової системи, а отже, зумовлює подальше послаблення позицій України у світових рейтингах.

Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки необхідно зосередитися не тільки на власних, але й програмних орієнтирах розвинених країн світу. Отже, однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях розвитку є вивчення та сприйняття передового досвіду інших розвинених країн у реалізації політики підвищення конкурентоспроможності економіки.

З метою реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності України було розроблено концепцію Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007 – 2015 роки. Метою розроблення концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України є формування концептуальних засад нового інструмента реалізації економічної політики Уряду України – довгострокової Програми на 2007-2015 роки, розроблення та реалізація якої дозволить вирішити декілька актуальних задач, а саме: підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку із позитивним впливом на структурні процеси у реальному секторі економіки та в розширенні перспективної складової «економіки на базі знань», чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення.

Одним із напрямів підвищення конкурентоспроможності економіки України є посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва і перехід до інновативного та сталого розвитку. Виходячи з цього у концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України пропонується дев’ять основних складових підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три факторні групи:

• Група 1. Фундаментальні: забезпечення макроекономічної стабільності; підвищення ефективності державного управління (колективних державних послуг); розвиток людського капіталу та покращання якісного складу трудових ресурсів; розвиток інфраструктури (нарощування транзитного потенціалу держави; модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу авіаційного, автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, поширення інформаційно-комунікаційних технологій).
• Група 2. Підвищення ефективності: розвиток підприємництва; розвиток фінансових ринків; підвищення технологічного рівня виробництва та ефективності використання; паливно-енергетичних ресурсів (розвиток нових форм взаємодії підприємств – зі створенням численних інноваційних та екоінноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг).
• Група 3. Посилення інновативності та забезпечення сталого розвитку: стабілізація і поліпшення екологічного стану території України з метою переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування; посилення інноваційної складової розвитку.

Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності української економіки потребує насамперед активізації економічної діяльності. Тільки на цьому шляху Україна зможе на гідних засадах інтегруватися у світове співтовариство, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення.

Джерело: Поляруш М.М., Сисюк Л.П. «Напрямки підвищення конкурентоздатності економіки України»