Екологічна відповідальність: поняття і види

За загальним правилом порушення правових норм, не виконання визначених ними приписів тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності. Порушення норм екологічного права, заподіяння шкоди довкіллю теж передбачає застосування заходів юридичної відповідальності. Юридична відповідальність є одним з основних елементів правового забезпечення охорони довкілля.

При характеристиці в загальній теорії права видів юридичної відповідальності традиційно визначають такі основні види як кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та інші. В літературі обґрунтовується існування окремого виду відповідальності – «екологічної відповідальності», яка є складним соціальним та еколого-правовим інститутом і існує в двох формах: еколого-правовій (юридична відповідальність) і еколого-економічній (економічна відповідальність). По-суті, економічна відповідальність – це платежі за використання природних ресурсів, забруднення довкілля, які відповідний суб'єкт вносить в бюджет у безспірному порядку в наперед визначених розмірах. Однак більшість науковців при характеристиці названих відносин застосовують не поняття «екологічна відповідальність», а формулювання «юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища», «юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього природного середовища», «юридична відповідальність за екологічні правопорушення». До речі, розділ XV Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» називається «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища». Така позиція є достатньо обґрунтованою. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення передбачає застосування санкцій кримінального, адміністративного, цивільно-правового, дисциплінарного характеру і не має особливих механізмів і заходів впливу, які б виділяли її в особливий, самостійний вид. Певною мірою особливим є застосування спеціальних такс і методик при відшкодуванні шкоди, заподіяної об'єктам природи, що теж спонукає ряд вчених до визначення її специфіки і найменування «матеріальна відповідальність». Однак застосування такс є лише особливим механізмом цивільно-правової відповідальності і не може бути достатньою підставою виділення окремого виду – екологічно-правової відповідальності. Основною підставою для виділення самостійного інституту та правового механізму – юридичної відповідальності за порушення законодавства про охорону довкілля є вчинене суб'єктом діяння, яке посягає на екологічний правопорядок і заподіює шкоду об'єктам навколишнього природного середовища – екологічне правопорушення. При цьому система екологічних правопорушень охоплює порушення як у сфері охорони довкілля в цілому, так і щодо окремих природних об'єктів і відповідно регулюється нормами водного, земельного, надрового та іншого законодавства галузевого характеру. Таким чином, юридична відповідальність за екологічні правопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом екологічного права і характеризується тим, що, по-перше, має особливу підставу – екологічне правопорушення, а, по-друге, передбачає застосування санкцій кримінально-правового, адміністративного, цивільно-правового, дисциплінарного характеру до осіб, що вчинили екологічне правопорушення.

Основною підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Відповідно правопорушення є підставою і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Такі порушення характеризуються особливими, специфічними ознаками і називаються екологічними правопорушеннями. Це поняття визнано і на законодавчому рівні. В статті 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» вживаються поняття «екологічне правопорушення» та «екологічний злочин».

Поняття, ознаки, склад екологічного правопорушення базуються на загальних характеристиках правопорушення. Зокрема, ознаками екологічного правопорушення, як і будь-якого, можна визначити наступні:

• з об'єктивної (зовнішньої) сторони воно проявляється у вигляді дії чи бездіяльності. В екологічних правовідносинах це досить часто невиконання встановлених законодавством обов'язків, недотримання заборон, екологічних вимог тощо;
• за соціальними наслідками ця поведінка є соціально шкідливою чи небезпечною, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальному функціонуванню суспільних відносин. Екологічне правопорушення порушує нормальні природні відносини взаємодії природи і суспільства по забезпеченню раціонального використання і охорони природних об'єктів;
• за психологічною ознакою, як і інші правопорушення, таке діяння має свідомо-вольовий характер, є винним (хоча у випадку заподіяння шкоди джерелом підвищеної екологічної небезпеки цивільно-правова відповідальність власника цього джерела настає незалежно від наявності його вини);
• за юридичною ознакою – це протиправне діяння, тобто заборонене правовою нормою;
• за наслідками правопорушення породжує виникнення правовідносин по застосуванню до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

Екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність. Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушення правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологічних зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність полягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства.

Не вдаючись до детального аналізу наведених вище ознак, хотілося б підкреслити, що головна ознака, яка дозволяє відмежувати екологічне правопорушення від інших (в тому числі тих, які пов'язані з природними об'єктами) і дає підстави визнавати його самостійним видом в системі правопорушень, полягає в заподіянні ним шкоди природі, природним об'єктам, екосистемам (а через них і людині).

Склад екологічних правопорушень традиційно містить чотири елементи: 1) об'єкт, 2) об'єктивна сторона, 3) суб'єкт, 4) суб'єктивна сторона.

Отже, екологічне правопорушення – це винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, спричиняє шкоду навколишньому природному середовищу або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди і тягне за особою застосування заходів юридичної відповідальності.

Екологічні правопорушення можна класифікувати за різними видами:

• за характером санкцій:
  • екологічні злочини,
  • екологічно-адміністративні правопорушення,
  • дисциплінарні правопорушення,
  • цивільно-правові правопорушення;
• за об'єктами посягання:
  • правопорушення в галузі охороні земель,
  • правопорушення в галузі охороні надр,
  • правопорушення в галузі охороні лісів,
  • правопорушення в галузі охороні вод тощо;
• за способом спричинення шкоди:
  • забруднення навколишнього природного середовища,
  • нераціональне використання природних ресурсів,
  • пошкодження і знищення природних об'єктів,
  • погіршення якості природних об'єктів та ін.
• за інститутами екологічного законодавства:
  • порушення в галузі права власності на природні об'єкти,
  • порушення в галузі природокористування,
  • порушення в галузі екологічної експертизи,
  • порушення норм екологічної безпеки,
  • порушення екологічних прав громадян та інші.

У наукових дослідженнях виділяють і інші критерії класифікації екологічних правопорушень, розрізняючи за ними відповідні види правопорушень.

У системі різновидів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення розрізняють: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність у галузі екології регулюється Кримінальним кодексом України і застосовується у випадку вчинення екологічних злочинів. Кримінальна відповідальність в галузі екологічних відносин є особливою формою захисту суспільства від екологічних злочинів, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки і відповідно передбачає більш суворіші заходи відповідальності, ніж інші види відповідальності. Суб'єктами притягнення до кримінальної відповідальності є тільки фізичні особи (в більшості – спеціальні суб'єкти). Вона застосовується лише судом. У чинному Кримінальному кодексі України, на відміну від попереднього, такі злочини видокремлені в самостійний розділ 8 «Злочини проти довкілля», який охоплює 19 складів злочинів. Усі вони передбачають екологічно-небезпечні наслідки. При цьому законодавцем збережені традиційні склади екологічних злочинів, зокрема «незаконна порубка лісу» (ст. 246), «незаконне полювання» (ст. 248), «незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» (ст. 250), а також введено ряд нових, раніш відсутніх складів злочинів: «безгосподарське використання земель» (ст. 254), «проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля» (ст. 258), «порушення правил екологічної безпеки» (ст. 236).

Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що найчастіше має місце в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища. Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні компетентним органом держави заходів адміністративного впливу за здійснення екологічного адміністративного правопорушення та регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення і екологічним законодавством. Перелік екологічних адміністративних правопорушень міститься в главі 7 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури».

За своїми об'єктивними ознаками адміністративне правопорушення зовні схоже зі злочином, однак основним критерієм їх розмежування є ступінь небезпеки діяння, тяжкість заподіяних наслідків. Кодекс про адміністративні правопорушення в якості однієї з попередніх умов накладання адміністративної відповідальності передбачає відсутність у вчиненому порушенні ознак складу злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за порушення, передбачені даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності. Основні ознаки, що дають можливість розмежувати екологічний злочин і адміністративний проступок, наводяться, як правило, у Кримінальному кодексі України. Це – повторність здійснення екологічного правопорушення, наявність умислу, систематичність, тяжкість наслідків, які свідчать про підвищену небезпеку та інші. Так, порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 247 КК України), якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. Якщо таких наслідків немає, то діяння кваліфікується як адміністративне правопорушення (ст. 105 КУпАП). Стаття 240 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Якщо вказаної небезпеки немає, порушення правил охорони надр тягне адміністративну відповідальність (статті 57, 58 КУпАП).

За вчинення адміністративних правопорушень до винних застосовуються передбачені КУпАП адміністративні стягнення. Основним видом адміністративного стягнення за порушення екологічних вимог на практиці є штраф. Суб'єктами застосування адміністративної відповідальності є визначене КУпАП коло органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення: місцеві суди; органи санітарно-епідеміологічної служби, органи держкомзему, органи рибоохорони, органи лісового господарства, органи Мінприроди та інші, їх підвідомчість розмежована в розділі 3 КУпАП.

Дисциплінарна відповідальність за екологічне правопорушення регламентується ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Кодексом законів про працю України. Вона виражається у накладенні власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом на винного працівника дисциплінарного стягнення за невиконання чи неналежне виконання ним його трудових обов'язків, пов'язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, за порушення вимог екологічного законодавства, дотримання якого є його посадовим обов'язком. Законодавство не встановлює конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі охорони довкілля, за які настає відповідальність, як це має місце стосовно адміністративної чи кримінальної відповідальності. Правопорушення може, наприклад, полягати у невиконанні головним інженером підприємства вимог посадової інструкції щодо експлуатації промислового устаткування. Особливістю накладення дисциплінарного стягнення є те, що воно може накладатись на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, за одним лише фактом вчинення правопорушення.

Згідно із статтею 147 Кодексу законів про працю України до порушників можуть бути застосовані наступні дисциплінарні стягнення: догана і звільнення. Як різновид дисциплінарної міри відповідальності до посадових осіб і спеціалістів, винних у порушенні екологічних вимог, за рішенням їх управлінських органів застосовують депреміювання, тобто повне чи часткове позбавлення премії за підсумками року, наприклад, за невиконання планів і заходів щодо охорони навколишнього середовища або за порушення природоохоронного законодавства. Даний вид стягнення є більш ефективним та доцільним для профілактичного впливу на працівника, ніж його звільнення.

Цивільно-правова відповідальність у галузі охорони навколишнього природного середовища полягає у покладанні на правопорушника обов'язку відшкодувати потерпілій стороні майнову чи моральну шкоду, заподіяну в результаті порушення еколого-правових вимог, і передбачену Цивільним кодексом України. Однак відносини по використанню об'єктів природи не є тотожними майновим, цивільно-правовим відносинам. їх специфіка зумовила особливості правового регулювання відносин по відшкодуванню шкоди, заподіяної природним об'єктам, що проявилось у встановленні особливого порядку відшкодування такої шкоди і стало підставою для обґрунтування в наукових джерелах існування самостійного виду відповідальності за екологічні правопорушення – матеріальної відповідальності.

З нашої точки зору, більш точними є твердження, що матеріальна відповідальність за шкоду природному середовищу є проявом цивільно-правової відповідальності. У даному випадку матеріальна відповідальність за екологічні порушення є цивільно-правовою відповідальністю, і здійснюється вона відповідно до норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства. Стаття 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду, а ст. 69 Закону вказує на необхідність її компенсації в повному обсязі.

Форми компенсації екологічної шкоди можуть бути різними. Насамперед, при можливості, доцільно застосовувати відшкодування шкоди в натурі, коли порушник за власний кошт повинен усунути негативні наслідки своїх протиправних дій (посадити ліс, провести рекультивацію земель тощо). Якщо ж такий спосіб неприйнятний, то порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки, розрахунок яких в екологічному праві має свої особливості, оскільки при заподіянні шкоди природним об'єктам не завжди можна визначити реальні збитки, основна вага в їх змісті належить неодержаним доходам, значне місце займають затрати на відновлення, покращання природного середовища.

В літературі розрізняється ряд способів обчислення розмірів збитків при екологічних правопорушеннях, а саме: затратний (за фактичними затратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища і здоров'я людей), нормативний (за встановленими нормативами), розрахунковий (за відповідними методиками розрахунку розміру шкоди), таксовий (на підставі наперед встановлених такс).

Зокрема, такса є своєрідною розрахунковою одиницею, тарифом, що має умовний характер і містить в своєму розмірі наперед визначену оцінку збитків, витрат держави, що виникнуть у зв'язку зі знищенням окремих природних компонентів. Такси враховують, як зазначається в літературі, у вартісному виразі всі негативні майнові наслідки, а також культурну, наукову, історичну цінність природних об'єктів, їх розповсюдженість в даному регіоні та інші ознаки. Вони становлять завчасно розраховану і зафіксовану оцінку заподіяної екологічної шкоди у вигляді кратності до розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Так, наприклад, відповідно до затверджених наказом Міністерства лісового господарства України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 12.03.1996 р. такс нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні неза-конним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд, за незаконне добування або знищення бурого ведмедя розмір стягнення складає 110 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, кабана – 50, зайця – 10.

Застосування такс, методик не є особливим видом відповідальності, а тільки полегшує визначення збитків у процесі відшкодування. Такси чи методики мають допоміжний характер і у випадку їх відсутності шкода визначається у загальному цивільно-правовому порядку. Як зазначено в п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», розглядаючи у кримінальних справах цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суди повинні керуватися нормами природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, - відповідними положеннями Цивільного кодексу України.