Компанія

Компанія (фр. compagnie, від лат. cum – разом і panis – хліб, товариство, що разом заробляє свій хліб) – різновид юридичних осіб, яким належить підприємство: 1) об'єднання підприємців у сфері промисловості, торгівлі, транспорту, страхування тощо, яке базується на пайовій участі окремих його членів, 2) корпорація, товариство об'єднання, 3) група осіб, об'єднаних певними економічними інтересами, нерідко фірма, якщо у неї навіть один власник.

Виникнення і розвиток компаній пов'язані з прогресивними змінами у продуктивних силах та економічних відносинах суспільства, концентрацією та централізацією виробництва, що зумовлювало потребу в об'єднанні індивідуальних капіталів у межах одного підприємства або товариства. Значним каталізатором цього процесу стала конкуренція. Тому компанія – невід ємний атрибут капіталістичної системи господарювання її попередниками за феодалізму в містах були об'єднання ремісників (цехи) і купців (купецькі гільдії), що виникали з метою забезпечення конкурентоспроможності, особистої та майнової охорони й досягнення економічної вигоди.

В країнах Сходу такі об'єднання відомі з IX ст., у Західній Європі – з IX–X ст., у Росії – з XII. З розвитком міжнародної торгівлі в окремих країнах створювалися компанії для іноземної торгівлі: Остіндська, Гамбурзька, Російська тощо. Найпоширеніша форма компаній – акціонерні товариства (відкритого і закритого типів), які спершу виникли у залізничному транспорті та у сфері кредиту. Водночас з'явилися товариства (повні й змішані), асоціації (концерни, консорціуми, холдингові компанії та ін.). За формами власності компанії поділяють на приватні, колективні, державні та змішані. Відповідно до сфери діяльності – національні й транснаціональні компанії. Внаслідок концентрації та централізації виробництва, ускладнення конкурентної боротьби і зміни в економічних пріоритетах наприкінці XIX ст. великі компанії перетворюються на монополії, які в XX ст. стали панівними в економіці капіталістичних країн. Наприкінці XX ст. великі компанії зміцнили свої позиції, використовуючи у виробництві досягнення НТР, зосередили у своїх руках науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, впроваджували нову техніку та сучасні технології, що значною мірою впливало на концентрацію й централізацію виробництва. Проте в останні десятиліття в багатьох галузях підприємства досягли межі одиничних оптимальних потужностей. Щодо технічних потреб, ефективного використання ресурсів та раціонального управління стає необхідним розвиток малого бізнесу і його поєднання з великим. Великі компанії масового виробництва передають виготовлення невеликих партій виробів і деталей дрібним вузькоспеціалізованим фірмам. Найпоширеніша форма інтеграції господарської діяльності великих і малих компаній – корпоративна система договірно-контрактних угод. Головна компанія (франчайзер) встановлює договірні відносини з невеликими підприємствами (операторами), які є логічним продовженням господарських функцій компанії-франчайзера. Оператори діють від імені головної компанії надають послуги, здійснюють її політику, навіть залучаються до повного циклу її господарської діяльності, отримуючи натомість необхідну допомогу, консультаційні послуги тощо. Значна роль малих компаній в обслуговуванні населення (ділові, технічні, фінансові, адміністративні та юридичні послуги) й у реалізації багатьох напрямів НТП (інноваційні фірми, ризикові підприємства). Сучасними видами компаній є інвестиційні (спеціалізуються на залученні тимчасово вільних грошових коштів дрібних та середніх інвесторів випуском власних цінних паперів та їх вкладенням у цінні папери інших компаній), інжинірингові (спеціалізуються на наданні інжинірингових послуг – здійснення техніко-економічних обґрунтувань, підготовка креслень, кошторисів тощо), офшорно-страхувальні (надають послуги з мінімізації податків), фінансові (спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей) та ін. В Україні внаслідок роздержавлення і приватизації компанії створюються у вигляді акціонерних підприємств, господарських товариств, об'єднання дрібних власників тощо. У 1993 налічувалось 3342 акціонерних товариств, 135 концернів, 23 консорціуми, 1023 асоціації, 17 міжгалузевих об'єднань. У 1995 акціонерні товариства становили 29,8% від промислових підприємств і виробляли 32,7% промислової продукції. В 1998 кількість акціонерних компаній досягла майже 40 тис. У власності держави перебували пакети акцій приблизно 6,4 тис. відкритих акціонерних товариств, з них майже у половини частка держави у статутному фонді перевищувала 50%. У сфері торгівлі компанії існують у формі повних, командитних, товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств. У повних товариствах відповідно до зобов'язань учасники несуть відповідальність усім своїм майном, спільно ведуть справи, між членами товариства існує довіра, вони тісно пов'язані між собою, нерідко родинними узами. У командитних товариствах участь у справах товариства обмежується грошовим внеском і отриманням певної частки прибутку. Як мінімум, один із учасників такого товариства несе повну відповідальність перед кредиторами, а другий – обмежену. Перша особа – доповнююча, друга – командит. Права та обов'язки доповнюючої особи у командитному товаристві аналогічні правам та обов’язкам учасників відкритого (повного) товариства. Якщо у такому товаристві лише один доповнюючий, він управляє його діяльністю особисто. У командитному товаристві на акціях, як мінімум, один із учасників несе обмежену відповідальність перед кредиторами. Кредитор може бути відповідальним компаньйоном або доповнюючим, інші беруть участь своїми внесками у розподіленому на акції основному капіталі, невідповідаючи особистим майном за зобов'язанням товариства (командитні акціонери). В органи управління цього товариства входять лише особисто відповідальні учасники і контрольна рада, яку обирають з акціонерів командитного товариства і найманих працівників. Відповідальні компаньйони не можуть бути членами контрольної ради. До органів управління належать також загальні збори акціонерів, на яких повністю відповідальні мають лише один голос. Учасники товариств з обмеженою відповідальністю беруть участь у постійному капіталі (статутному фонді) лише постійними внесками, а за зобов’язанням товариства особистої відповідальності не несуть. Підчас створення такого товариства його учасник може зробити лише один постійний внесок і отримати свідоцтво. Права членства у товаристві залежать від величини постійного внеску і формулюються в законі як участь у справі, що може бути цілком або повністю продана або передана у спадок. Учасники товариства мають права на отримання прибуткового паю, участь в управлінні компанією, право на отримання інформації. Головний орган товариства – збори. Частина річного прибутку може бути використана для виплати винагороди директорам та вищим менеджерам у вигляді відсотка від прибутку, решта прибутку – для нагромадження капіталу, розподілу серед компаньйонів відповідно до пайового внеску, для повернення доплатного капіталу (члени товариства зобов’язані робити доплати, обмежені або необмежені певною сумою). Компанії з обмеженою відповідальністю поділяють на приватні і публічні. Критерієм такого поділу не є належність капіталу приватним особам або державі, а порядок розподілу паїв. У приватній компанії вони розподіляються тільки між засновниками, а в публічній – серед членів відкритого акціонерного товариства, акції якого можуть придбати всі бажаючі. Основні організаційні форми управління у великій компанією – лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, програмно-цільова, дивізюнальна та матрична.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.