Валовий національний продукт

Валовий національний продукт – сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від місцезнаходження національних підприємств. Цей показник стали використовувати в колишньому СРСР, у т.ч. в Україні, з 1987. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результат економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва, позбавлений повторного рахунку (на відміну від показника валового суспільного продукту, який до 1987 використовувався в СРСР), а отже, дає змогу зіставити обсяг перенесеної та новоствореної вартості у складі річного продукту.

 

Двома основними методами обчислення ВНП є його вимірювання як потоку товарів та послуг і як потоку доходів. У першому випадку його визначають як суму видатків населення, підприємців і держави на купівлю товарів і послуг у сфері кінцевого споживання. У другому – підсумовують доходи, отримані у формі заробітної плати, прибутку, ренти, доходи держави у формі прямих і непрямих податків, а також амортизаційні відрахування, що спрямовуються на придбання тих товарів, які споживаються в поточному році на виробництво ВНП.

Метод потоку товарів складається, зокрема, з:

  • витрат на споживчі товари і послуги,
  • витрат на валові інвестиції, тобто витрат на відновлення й збільшення основних фондів, на приріст запасів предметів праці, а також на житлове будівництво,
  • державних закупівель товарів і послуг,
  • чистого експорту – як різниця між експортом та імпортом країни.

Метод потоку доходів складається з:

  • заробітної плати і премій найманих працівників, у т.ч. внесків підприємців на соціальне страхування, до пенсійних фондів та інших виплат,
  • амортизаційних відрахувань від зношування основного капіталу,
  • доходів від власності, в т.ч. податку на прибутки, дивіденди і не розподілений прибуток,
  • чистого відсотка (суми відсоткових платежів підприємств країни, крім суми отриманих відсотків, разом із сумою відсоткових надходжень від суб'єктів економічної діяльності інших країн,
  • рентних доходів,
  • непрямих податків на підприємців (акцизи, податки на майно, митні збори тощо).

Для обчислення величини і динаміки ВНП за кілька років (і навіть десятиліть), у які змінювалися ціни, використовують «дефлятор ВНП», тобто зіставляють номінальний і реальний ВНП. Номінальний ВНП визначають у вартісній оцінці кінцевої продукції в поточних цінах, реальний – у вартісній оцінці кінцевої продукції в цінах базового періоду. Близьким до методу дефлятора с обчислення індексу народногосподарських (споживчих, оптових та ін.) цін. Зокрема, індекс споживчих цін у певному році дорівнює відношенню вартості споживчого кошика у цьому ж році до вартості аналогічного споживчого кошика в цінах базового періоду. Якщо порівняти ВНП, розрахований методом потоку товарів і послуг, з одного боку, і за потоком доходів – з іншого, то їх величини повинні збігатися. Ці два способи використовують у розвинутих країнах світу і для складання балансу, в якому активи і пасиви мають збігатися. Розвиток сучасного національного рахівництва, зокрема названі способи обчислення ВНП і складання балансів, є, на думку П. Самуельсона, одним із великих відкриттів людства. Водночас показник ВНП має певні недоліки. Він не відображає впливу результатів економічного відтворення на стан навколишнього середовища, не враховує масштабів тіньової економіки (виробництво звичайних товарів і послуг, які організовуються підпільно з метою приховування прибутків від оподаткування). У новітніх системах національних рахунків ООН з 1993 пропонується зараховувати до ВНП не лише обсяги тіньової економіки, а й виробництво заборонених законом товарів і послуг (незаконний продаж зброї, наркотиків тощо). Незважаючи на ці рекомендації, більшість країн світу нехтують останньою пропозицією. Близьким до показника ВНП за своїм економічним змістом е вартісний показник національного продукту -– валовий внутрішній продукт (ВВП), що складається з витрат населення на споживчі товари і послуги (або споживання домашніх господарств), державних закупівель товарів і послуг, інвестицій і чистого експорту. У 1990 в Україні було вироблено 278 млрд. дол. ВВП, в 1998 – до 50 млрд. дол. (у зіставних цінах). На одного жителя припадало 2200 грн., що в декілька разів менше місячної заробітної плати одного працівника США. Різниця між ВНП і ВВП полягає в тому, що при обчисленні ВВП враховують вартість кінцевих товарів і послуг, виготовлених резидентами країни, а при обчисленні ВНП – потік первинних доходів, отриманих резидентами країни внаслідок їх участі у виробництві ВВП всередині країни і ВВП інших країн світу. Отже, якщо підрахунок цих показників ведеться за потоком витрат, то ВНП більший від ВВП на сальдо доходів від власності, отриманих з-за кордону. При обчисленні ВВП і ВНП враховують лише первинні факторні доходи, які отримують ті суб'єкти, що беруть безпосередню участь у створенні ВВП, у т. ч. національного доходу і є власниками певних факторів виробництва (а отже, доходів від власності). До таких доходів належать заробітна плата, прибуток, рента, орендна плата, дивіденди. Крім того, до складу ВНП входять доходи держави від підприємницької діяльності (або доходи від державних підприємств), а також доходи органів державного управління у формі податків на виробництво та імпорт. Система національних рахунків при обчисленні ВНП і ВВП окремих країн певною мірою різниться від системи національних рахунків ООН. Так, в американській системі при обчисленні такого елемента ВВП, як чистий експорт, не враховується сальдо факторних доходів з-за кордону. В системі національних рахунків ООН чистий експорт обчислюється як величина чистого експорту товарів і нефакторних послуг. Таким чином, у статистиці ООН існує чітке розмежування факторних і нефакторних послуг і при обчисленні цих агрегатних показників враховується лише виробництво нефакторних послуг. В американській статистиці факторні доходи, що надходять з-за кордону, додають до ВВП і розглядають це як зміну послуг, що виготовляються резидентами країни за кордоном. Тому ВНП може розглядатися як показник товарів і послуг, виготовлених резидентами країни. Сальдо розрахунків між країнами обчислюється не лише як сальдо факторних доходів, а й як сальдо експорту та імпорту і сальдо поточних переказів, отриманих з-за кордону.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.