Державний контракт

Державний контракт – форма прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів, форма співробітництва держави і підприємства для вирішення особливо важливих стратегічних завдань. Щодо господарського механізму державного контракту – це детально розроблений економічний і правовий документ, який регламентує організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

Через механізм державного кредиту в народне господарство розвинутих країн світу перерозподіляється основна маса ресурсів держави (матеріальних, фінансових), реалізуються функції держави-підприємця, регулюються економічні відносини держави з багатьма виконавцями її замовлень, здійснюється міграція робочої сили. Так, федеральний уряд США розміщує щороку до 20 млн. замовлень на товари і послуги більш як у 130 галузях промисловості. Державні органи на рівні федерального уряду, штатів і місцевих органів влади при цьому організовують, управляють (у т. ч. контролюють) значний обсяг речових факторів виробництва, визначають обсяг продукції (переважно військового призначення), контролюють її якість, надають на цій основі кредити і позики. Державний попит, що становить понад 90% номенклатури товарів і послуг, які виготовляють у США, формує гарантований і стабільний ринок збуту, зумовлює зростання частки державних витрат у валовому національному продукті. Ціна на товари й послуги встановлюється при цьому не на класичному ринку – у сфері обігу, а через переговори на засадах конкурентних торгів. Це означає, що суспільний характер праці, втіленої у продукті й послузі, виявляється не на стадії обміну, а вже на передвиробничій стадії, у процесі попередньої калькуляції окремих вартісних показників виробів, обсяг яких встановлюється попередньо. Обмін зберігає своє значення лише як кінцевий арбітр у підтвердженні суспільне необхідного характеру праці. Державний контракт внаслідок цього посилюють планомірність і організованість розвитку економіки в загальнонаціональному масштабі, сприяють зростанню валового внутрішнього продукту, прискоренню темпів науково-технічного прогресу, розширюють масштаби зайнятості в народному господарстві. Водночас вони стимулюють інвестиційні процеси у недержавних секторах економіки. Державні контракти за сучасного капіталізму спричиняють зростання фактичних витратна виробництво товарів і послуг (через відсутність реальної конкуренції товаровиробників), які виготовляють основну частку державних замовлень, зрощування державного апарату з фінансовим капіталом і певне посилення тіньового бізнесу тощо. Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність і довготермінове зростання. Для прискорення процесу реформування економічних відносин у сфері матеріального виробництва, створення повноцінних ринків промислової продукції, продовольства, товарів народного споживання, робіт та послуг у 1995 в Україні запроваджено державні контракти замість колишньої директивної форми держзамовлення. Державний контракт в Україні дещо відмінний від державного контракту у країнах з розвинутою ринковою економікою. Держава в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України центральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби в товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву через державний контракт. Механізм дії контрактної системи базується на класифікації замовлень-контрактів за видами і сферами господарського застосування. На основі цієї класифікації розробляють типові форми контрактів. Вони є вихідною базою переговорів між державними відомствами і підприємствами, під час яких розробляється порядок формування ціни контракту, встановлюється режим контролю за її дотриманням і коригуванням у разі зміни зовнішніх умов виконання замовлення. Усі відомства, що вступають у контрактні відносини від імені держави, зобов'язані забезпечувати підприємствам-підрядникам рекомендації з питань політики держави у сфері розподілу державних контрактів, переліку робіт для контрактів, організаційних процедур, відносин власності на отримані результати, нормативів і стандартів, обсягів фінансування, термінів випуску цінних паперів і кредитної політики, процедур контролю і звітності, податкової політики. Розвиток контрактної системи пов'язаний передусім з персоніфікацією відповідальності. Замовниками за державним контрактом є міністерства, відомства, установи, організації, яким виділено кошти з Державного бюджету України. Замовники здійснюють реалізацію контрактів через закупівлю товарів на ринку відповідної продукції або розміщення їх серед виконавців незалежно від форм власності за договірними цінами. У разі наявності вибору виконавців завдання розміщують на конкурсній основі. Мета проведення відбору в контрактній системі – розмістити замовлення й відібрати постачальників на умовах конкуренції – дає можливість вибрати проекти, найефективніші за витратами на держзамовлення і зекономити державні ресурси. Фінансуються державні контракти з Державного бюджету України в межах передбачених коштів. Виконавчі комітети обласних рад мають право формувати регіональний державний контракт у межах коштів відповідних бюджетів. Виконавці державного контракту самостійно забезпечують їх виконання необхідними матеріально-технічними ресурсами, за винятком спеціальних ресурсів, виробництво і споживання яких контролюють органи державної виконавчої влади. Для підприємств, які згідно із законодавством є монополістами на відповідному ринку продукції, державні контракти обов'язкові. Взаємовідносини та відповідальність сторін контракту визначаються господарськими угодами. Державні контракти забезпечують підприємствам гарантований збут продукції. Невиконання умов оплати замовником дає право виконавцю самостійно реалізувати цю продукцію іншим споживачам. Контракти як форма управління держзамовленнями широко відомі у світі й апробовані практикою десятиріч. Вони використовуються у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах з розвинутою ринковою економікою, але найбільшого поширення набули у США, де створена і вже багато років функціонує Федеральна контрактна система. В індустріально розвинутих країнах державний контракт поширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новостворені наукомісткі галузі, а також застосовуються для державної підтримки інноваційної діяльності підприємства, стимулювання неприбуткових фундаментальних науково-дослідних робіт. У світовий практиці державного регулювання контракти поділяють за їх призначенням у господарському жити держави й за методами ціноутворення. Незалежно від типу контрактів у всі вони мають єдину структуру (розділи, загальні принципи й положення). Державний контракт укладають на термін від 1 до 10 років. За методами ціноутворення контракти поділяються на два основні типи контракти «фіксованої ціни» і контракти «відшкодування витрат виробництва». Обидва типи передбачають отримання прибутку підприємством підрядником. Але в першому випадку прибуток прихований «ціною» договору, а в другому його розмір встановлюється у вигляді спеціальної винагороди підряднику. Ці типи контрактів об’єднують в особливу групу – заохочувальні контракти. При їх розробці механізм заохочення і економічних санкцій формується залежно від виконання умов договору і комерційного ризику У таких контрактах узгоджують чотири основні показники ціна або втрати виробництва, норма прибутку, кількісні та якісні показники кінцевого продукту, умови й терміни поставок. Багатократно заохочувальні контракти широко використовують у тих галузях науки й техніки, де значна частка державних капіталовкладень і високий комерційний ризик. За цими контрактами підрядникам надається значна фінансова свобода й можливість пошуку нетрадиційного вирішення науково-технічної проблеми. Загалом при виборі конкретного типу контракту державне відомство-замовник керується вимогами своєї фінансової політики, надійністю кон'юнктурних прогнозів, тривалістю замовлення та іншими факторами. Важливий елемент економічного механізму контрактної системи – фінансування контрактів. Найчастіше використовують два його методи метод «зваженої дольової участі підрядника» і метод, що застосовується для розрахунків за поставки складної й нової технології. Обидва відображають спробу держави пов'язати розмір прибутку підрядника з витратами на виконання державного контракту. Тип фінансування зводиться до характеру й форми відшкодування витрат виробництва підприємства на виконання державного контракту і отримання прибутку. Фінансування замовлень-контрактів може здійснюватися через субсидування підприємств із коштів держбюджету мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основного капіталу, використання кредитів банків, дотацій, благочинних і пільгових фондів. Мета централізованого фінансування держзамовлень на контрактній основі – забезпечити підприємства необхідними оборотними коштами. Участь підприємств у програмах-замовленнях дає їм можливість вирішувати завдання надзвичайно складні, радикально оновлювати свою технологічну базу, залучаючи державні кошти, які використовуються на оплату замовлення із створенням розгорнутої контрактної системи в Україні об'єктом державних замовлень стануть передусім проекти з максимальним ризиком, тобто проекти, реалізація яких може буї й пов'язана із значними витратами. Внаслідок глибокої економічної кризи обсяги державних контрактів в Україні в 90-х скорочувалися. Найбільш негативно це позначилося на сільському господарстві.

Державний контракт – угода, згідно з якою постачальник (виконавець) зобов'язується передати товари державному замовнику або довіреній особі, а державний замовник – оплатити поставлені товари. Державний контракт укладається на основі замовлення державного замовника на поставку товарів для державних потреб, прийнятого постачальником (виконавцем). Укладення державних контрактів обов'язкове для державного замовника. Для постачальника (виконавця) воно не є обов'язковим лише у випадках, передбачених законом, і за умови, що державний замовник компенсує всі збитки постачальнику (виконавцю). У разі розміщення державного замовлення на конкурсній основі, укладання державного контракту з постачальником (виконавцем) – переможцем є необхідною умовою.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.